Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

2007 р. Підземеллями крізь тисячоліття

Наталія Кравчук

Дата: 16.05.2007

Луцький замок входить у п’ятірку кращих замків України за реставрацією, благоустроєм, туристичною привабливістю. Нещодавно на його території було закінчено розкопки. Днями буде відкрито підземний туристичний маршрут. Директор історико-культурного заповідника “Старе місто” Тарас Веніамінович Рабан подарував кореспонденту “Високого Замку” ексклюзивну подорож древніми підземеллями.

Ось вона, машина часу. Ще якусь мить тому ми дивувалися величі сучасного Луцька, оглядаючи місто з високих мурів замку, а тепер привідчиняємо двері підземного царства, заснованого у XII столітті. Повіяло свіжістю, прохолодою і стало моторошно. Не тому, що страшно спускатися кілька метрів під землю, а від усвідомлення, що майже тисячу років тому саме цими стежками ходив великий князь Київської Русі Володимир.

Таку версію свого часу висунув польський хроніст Ян Длугош. Він зазначає, що місто було засноване київським князем Володимиром Святославичем. З огляду на те, що напередодні відбулося хрещення Русі, таке твердження про початок формування міста є переконливим: у той час на новоприєднаних до Києва землях від містечка Володимира-Волинського споруджувалися військово-політичні центри – форпости. І Луцьк був з-поміж них першим.

– Уявіть собі Луцький замок того часу, – розповідь мого гіда Тараса Веніаміновича поволі заглиблює у роздуми. – Він був дерев’яним. А ось посередині стоїть мурована цегляна церква Івана Богослова (за формою і стилістикою вона подібна до Успенського собору у Володимирі-Волинському, XI ст.). Ці споруди “народилися” в часи, коли ми були справді українцями, не гнулися ні під монголо-татарами, ні під росіянами, ні під Литвою чи Польщею.

Дивовижна архітектура. Стіни зведені з найдавнішої будівельної кераміки – цегли-плінфи, технологія виготовлення якої прийшла в Київську Русь одночасно з християнством. Тарас Рабан розповідає, як майстри спершу вичищають глину від камінців, потім збивають її залізними прутами. Коли “тісто” готове, викладають його у дерев’яні форми та висушують. Готові цеглини випалюють у печах. Робота кипить.

Замість цементного розчину, яким користуються сучасні будівельники, давні зодчі брали вапняний розчин з домішками “цементівки” (подрібнена керамічна маса з перепаленої глини та бракованої плінфи), котра надавала споруді гідравлічних властивостей.

Церква Івана Богослова була порівняно невеликою, чотиристовпною з однією апсидою. Фундамент викладений із необробленого каменю-ракушняка на глибину 90 сантиметрів. Стіни, зведені з плінфи, збереглися заввишки до 2 метрів. Подекуди на швах між такою цеглою помітні старовинні написи…

Найґрунтовніше вивчення церкви свого часу проводив Волинський загін Петербурзької архітектурно-археологічної експедиції під керівництвом Мар’яни Малевської. Під час розкопок було досліджено площу 220 квадратних метрів на глибину до 3 метрів. Одна з унікальних знахідок – фрескові розписи. Саме на території Луцького замку було вперше в Україні відкрито фресковий живопис кінця XIII-початку XIV ст. Експедиція виявила розпис на одній із перегородок, що імітував підвісні рушники, а також на передалтарній частині.

Спершу фресковий живопис наносився наче інкрустація, виконана дорогоцінним камінням (цей прийом використовували візантійські зодчі). Науковці виявили схожість такого розпису церкви Івана Богослова із мозаїчною композицією “Євхаристія” у соборі Михайлівського монастиря в Києві (поч. XII століття). Повторний уже містив зображальні композиції, зокрема малюнки тварин.

– Під час розкопок було знайдено чимало ужиткових та ритуальних речей тих часів, – продовжує Тарас Рабан. – Цікавою знахідкою є закам’янілий пензлик майстра, який розписував фресками храм. Інструмент змалювався – художник його кинув. Так пензлик в землі з фарбами і закам’янів.

Мимоволі в голові знову зринають давні легенди. І святий Миколай, що боронив місто від завойовників, і луцька княжна Агрипіна, дружина Любарта. За переказами, вона теж була спасителькою міста. Коли татари під командуванням двох братів оточили Луцьк, довкола була велика вода. Вороги висунули вимогу віддати їм ключі від міста. Назустріч командувачам з двома вінками у руках вийшла Агрипіна. “Це вам, могутні переможці”, – промовила вона, – і на голови ощасливлених легкою здобиччю братів полетіли… кинджали, сховані між квітами.

Церква Івана Богослова відома з писемних джерел як “кафедральний храм Луцької єпископії”. Вона слугувала усипальницею руських та литовських князів. На території замку було знайдено чимало захоронень. Одне з них, вважають історики, князівське.

– У ті часи біля церкви ховали або священиків, або досить відомих світських людей, – міркує Тарас Веніамінович. – Це не священик, бо коли проводилося археологічне дослідження, у його черепі знайшли металевий наконечник стріли. Очевидно, це був князь, якого поранили під час бою. Хоча, звичайно, навколо замку чимало захоронень. У 1988 році було виявлено братську могилу – людські останки різних періодів (понад 120 черепів). Ми зробили символічні труни, й тепер ті останки, які знаходимо, перезахоронюємо.

Після Люблінської унії 1569 року храм Івана Богослова став предметом жорстокої боротьби православних та уніатів. Згодом церкву пограбували і понищили.

У XVIII столітті знать взялася відбудовувати святиню. Було вирішено значно розширити мури. Вже звели підземну частину – крипту. Вона поглинула й частково зруйнувала стару церкву. А далі… грошей не вистачило. Нещодавно її залишки накрили зверху бляхою, аби вберегти від дії атмосферних впливів.

Майстри, які тепер відновлювали згідно з історичними документами вигляд церкви того часу, “латали” діри у стінах “під старовину”. Проте їх “почерк” помітно відрізняється від первісного, рідного стилю. Осучаснюють вигляд підземного храму світильники. А ще – спеціальні прилади, які контролюють чимало параметрів. З-поміж них – аварійне освітлення. Усяке ж може трапитися.

– Тут поставимо кілька канделябрів, свічок, – наголошує Тарас Веніамінович.

Із недобудованого храму XVIII століття мандруємо спеціальним переходом, який викопали, щоб з’єднати екскурсійний маршрут, до колишнього господарського підвалу. Він доволі сучасний – має “якихось” зо 200 років. У XІX столітті в приміщенні замку були різні організації та служби. Хтось й вирішив зробити підвал. За словами Тараса Рабана, тут зберігалися продукти. Порушувати традицію хранителі підземного царства не збираються – планують поставити у “господарській” частині діжки з квашеною капустою, почепити “вінки” з цибулі та часнику…

Офіційне відкриття нового екскурсійного маршруту заплановано на 18 травня – у День музеїв.

Джерело: “Високий Замок”