1996 р. Монастир у Малих Загайцях

О.Романченко

Ансамбль споруд монастиря Іоаина Милостивого знаходиться в селі Малі Загайці Шумського р-ну Тернопільської області. Монастир розташований у центрі села на невисокому пагорбі над ставом. До комплексу споруд, що збереглися, належать церква, корпус келій та брама. Ансамбль донині маловідомий для історико-архітектурної науки і практично не вивчений.

Загаєцький монастир святого Іоанна Милостивого засновано 1637 р. коштом княжни Ірини Ярмолинської з Боговитинів для „…чернцов религіи греческое старожитное, не в унії але в православіи будучих регулы святого Василія Великого общего жития… с церквою святого Іоанна Милостивого вечне им отданною…” [Памятники, изданные временной комисией для разборки древних актов. – К., 1859. -Т.4. – Арк. 63-65, 74-75]. Отже, церкву збудовано до 1637 р.

У Кременецькому краєзнавчому музеї зберігся портрет фундаторки монастиря Ірини Ярмолинської, датований XVII ст. [Белецкий П.А. Украинская портретная живопись 17 – 18 вв. – Л., 1981. – С. 68]

На картині зображено тридільну церкву з вежею-дзвіницею, навою та вівтарною частиною. Вежу завершено напівсферичною банею з банькою. Основний об’єм церкви накрито високим дахом з сигнатурою над вівтарем. Нава та вівтарна частина відокремлені фігурним фронтоном. Проте зображення дає лише найзагальніше уявлення щодо споруди. З інших монастирських будівель бачимо оборонні стіни з наріжними вежами.

За час свого існування монастир переходив від православних до уніатів, наприкінці XVIII ст. знову повернений православним. На початку XX ст. при монастирі діяла школа безкоштовного навчання грамоті селянських дітей, готель, кузня, олійниця, крупорушка [С.Ф.Л. Загаецкий святаго Іоанна Милостиваго мужеский общежительный монастырь. – Почаев, 1912. – С. 3].

Головна споруда монастиря – церква святого Іоанна Милостивого – рідкісний взірець культового оборонного зодчества Волині першої третини XVII ст. Церква двоярусна, тридільна, з баштою-дзвіницею над бабинцем. Має гранчасту апсиду, зорієнтовану на схід. Перший ярус призначений власне для церкви, другий над навою та бабинцем складає аттиковий поверх, пристосований для оборони. Він має по всьому периметру стін два ряди стрільниць. Верхній ряд -це стрільниці з ключеподібними отворами для дальнього бою, акцентовані декоративними гирьками на фасадах, нижній ряд – стрільниці-підсябиття для ближнього бою. До потреб оборони пристосовані другий та третій яруси башти-дзвіниці. Оборонні яруси власне церкви та башти-дзвіниці з’єднані переходами. На оборонні яруси ведуть гвинтові сходи у товщі північної стіни.

Перекриття над першим ярусом башти-дзвіниці та навою – циліндричні склепіння з розпалубками над вікнами. Цікаве влаштування у вівтарній частині беми, перекритої циліндричним склепінням. П’яти склепінь опираються на кронштейни оригінального ренесансного рисунка. Для інтер’єру характерне глибинне розкриття простору.

Під церквою є прямокутна в плані крипта, видовжена по осі північ – південь, перекрита циліндричним склепінням. Як показали натурні архітектурні дослідження [дослідження комплексу пам’яток монастиря святого Іоанна Милостивого виконали архітектори С.ІОрченко, О.Романченко, І.Яковлев, С.Швець-Машкара], до неї вели гвинтові сходи. Існуючий на південному фасаді вхідний проріз зроблено у XVIII ст. Саме тоді зовнішній вигляд церкви зазнав значних змін: надбудовано четвертий ярус башти-дзвіниці, який набув барокового завершення. У XIX ст. було понижено дах, знято сигнатуру, в третьому ярусі башти прорізано великі аркові отвори для дзвонів, а також прибудовано тамбур.

Віконні прорізи з наличниками південного та північного фасадів головного об’єму церкви вписані у великі декоративні напів-циркульні ніші, які композиційне пов’язані з дрібнішими нішами з гирьками на аттиковому поверсі.

Г-подібний у плані корпус келій прилягає до південно-східної грані апсиди і не має перев’язки рядів цегляного мурування з об’ємом церкви. Його збудовано у XVIII ст. з цегли. З боку монастирського двору він одноповерховий, а зі сходу та півдня, де рельєф знижується, двоповерховий. Західна частина корпусу має значні пошкодження. Перекриття першого й другого поверхів склепінчасті. Лише на другому поверсі південного крила перекриття плоскі по дерев’яних балках. Архітектурне оздоблення фасадів просте. Поверхи розділені вузьким профільованим карнизом, нижній ярус розчленовано широкими пілястрами, вікна без облямувань. Система розпланування коридорна з одностороннім розташуванням кімнат-келій.

Комплекс пам’яток за архітектурно-типологічними ознаками належить до унікальних і має зайняти належне місце в історії архітектури України.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 105 – 107.