2017 р. Звід пам’яток України

Олена Тищенко

Садиба Капністів, 1810 – 1910 (архіт.). Будівлі садиби займають територію в південно-східній частині села, по обидві сторони селищної траси. Вздовж червоної лінії сучасної одноповерхової забудови розташовані з лівої сторони – контора (зараз – аптека), кам’яні ворота з частиною огорожі, що збереглась, флігель (зараз – житловий будинок), з правої – колишні конюшні, в глибині двору – колишній графський гараж та пральні (в наш час пристосовані під виробничі та житлові корпуси майстерень лебединського ремонтнотракторного підприємства РТС). Траса перетинає садибу паралельно спорудам лівої сторони, що збереглись. Усе це, а також багаточисельні пізніші прибудови до будівель правої сторони, значно викривлює композиційну структуру комплексу, що склалась протягом 19 – поч. 20 ст. Автори невідомі, за припущеннями – архітектори харківського або полтавського регіонів.

Забудови, що збереглись, свідчать про характерну для 1-ої пол. 19 ст. загальну класицистичну концепцію з помітним впливом місцевих традицій.

Садиба заснована племінником гетьмана І.Самойловича – полковником М.Полуботком. Забудова її почата пізніше, при чоловікові П.Полуботок – генерал-майорові А.Іваненко (пом. у 1975). У 1808 братом останнього побудована мурована церква (знесена в 1980).

Ряд споруд, що проіснували аж до 1920-х рр., (а також деякі з тих, що дійшли до нас) – збудовані протягом 1-ї чв. 19 ст. за ініціативою графа О.Капніста – чоловіка У.Білухі-Кохановської (по матері – Іваненко). У 1810-х рр. недалеко від церкви була споруджена кам’яна ротонда (не збереглась), а також існуючий і зараз флігель, огорода з ворітьми та, певно, контора. У той же час до садибного корпусу, побудованого ще на поч.1700-х рр.

М.Полуботком, добудовано колонади з головного та з тильного фасадів. У 1830-х рр. з правого та лівого боків до нього прибудовано одноповерхові крила (споруда повністю знищена пожежею восени 1918). Тоді ж на території теперішньої РТС споруджена оранжерея. Недалеко від церкви – кам’ний склеп, дві часові, а на території верхнього парку – дерев’яна альтанка (споруда не збереглась). Значну частину споруди збудовано у кін. 19 – поч. 20 ст. за ініціативою племінника О.Капніста – графа О.В.Капніста.

У 1890-х рр. неподалік від флігеля збудовано дерев’яний корпус школи (не зберігся) та будівля котельні, призначеної для опалення школи, флігеля та контори (не збереглась, – у наш час тут знаходиться одноповерховий житловий будинок). Протягом 1900 – 10-х рр. на території теперішньої РТС збудовано існуючі зараз господарські споруди: конюшенний корпус (1907), графський гараж та пральня. Тоді ж, певно, побудований корпус конюшень неподалік від контори (не зберігся).

У закінченому вигляді комплекс сформувався до кін. 1910-х рр. Однією з причин відсутності чітко вираженої однієї композиційної осі, ймовірно, є те, що будівництво його частин відбувалось в різні проміжки часу. Простежувалась, ймовірно, вісь, що пересікає двір садиби в широтному напрямку, закріплена в західній частині воріт, а в східній, відповідно, послідовно розташованими вздовж її церквою, двома симетричними вісі каплицями, гробницею Капністів та ротондою. Композиційною віссю орієнтованого в меридіанному напрямку прямокутного в плані подвір’я служила, ймовірно, поздовжня вісь палацу. По периметру розміщувались такі будівлй: в північній частині – палац, в південній – графський гараж, в західній – корпус конюшень, в східній – будівля пральні.

Ряд споруд з меридіанною орієнтацією поздовжніх осей – розташовувався вздовж існуючої зараз частини огорожі, з зовнішньої її сторони: школа, котельня, флігель, контора. До південного заходу від будівлі контори розташовувався Г-подібний в плані корпус конюшень.

Із втрачених споруд найбільший інтерес представляв собою палац. Це був асиметричний, витягнутий в широтному напрямку тричастинний об’єм, що складався з центрального прямокутного в плані двоповерхового корпуса та прибудованих до його західного та східного фасадів прямокутних в плані одноповерхових рамен різної довжини. Головний та тильний фасад центральної частини акцентувались чотириколонними портиками великого коринфського ордера та увінчувались трикутними фронтонами, на рівні першого поверху портик перерізувався балконом з балюстрадним огородженням. Зі сторони саду до портику була прибудована велика тераса з мурованими сходами, що вели до неї.

Типово класицистично трактувались архітектурні деталі: масивний вінцевий карниз з модульонам, лиштви віконних отворів та ін. Розпланування інтер’єрів – анфіладного типу, особливо виділявся великий двосвітловий зал з хорами по периметру, їдальня, гостинна, портретна, бібліотека, кабінет графа. За описом відомий характер декоративного оздоблення цих приміщень. У залі – білі та позолочені меблі (столики, банкетні стільці), в портретній – галерея портретів гетьманів та предків Капністів (в т. ч. портрети роботи Молінарі, Левицького, Боровиковського), кахельні печі, вази та канделябри, рідкісні зразки меблів червоного дерева та корейської берези, в кабінеті – бронзові прикраси. На камінах – фаянсові вази, чугунці та бронзові решітки.

Існуюча до недавнього часу церква – василькового типу, чотиристовпна, з хорами, увінчувалась сферичною банею, дзвіниця – цибулевидною голівкою. Особливо примітний був інтер’єр із залишками іконостасу 17 ст. з іконами 1760. Дві симетрично розташовані каплиці, що знаходяться неподалік церкви, представляють собою шестиколонні ротонди та увінчані сферичними банями. Невеликий склеп, що розташовувався між ними, був також вирішений з використанням класицистичних форм. Між палацом та церквою стояла на підвищенні стояла мурована альтанка у вигляді невеликого шестиколонного храму в антах, увінчана сферичною банею.

З тераси тильного фасаду палацу по широких мурованих сходах можна було спуститися до невеликого регулярного розпланування саду, що розташовувався на партері перед будинком. Далі містився парк, обнесений огорожею з арковими мурованими воротами (не збереглись) та широкою дубовою центральною алеєю, що займав частину пагорба (зберігся частково). Альтанка та інші існуючі раніше паркові споруди не збереглись. Майже точно можна вказати місце розташування прямокутної в плані дерев’яної школи, невеликої прямокутної в плані будівлі котельні та Г-подібного корпусу конюшень.

Споруди комплексу були виконані із цегли, деякі із дерева з цегляним облицюванням. Розташований біля підніжжя покритого парком пагорба, на партері в долині р. Псел, комплекс садиби в Михайлівці, за свідченням сучасників, у кін. 19 – поч. 20 ст. був «ледь не однією із типових та красивих садиб всієї України».

Огорожа та в’їзні ворота, 1810-ті рр. (архіт). Частина огорожі, що збереглась, та в’іздні ворота розташовані вздовж селищної траси на відрізку, що з’єднує будівлю аптеки та житловий будинок на місці колишньої котельні. Орієнтовані в меридіанному напрямку.

Архітектурне рішення – в формах класицизму. Власне огорожа (дерев’яний штахетник) – розташована на великому низькому цоколі, ритмічно розчленованому дванадцятьма мурованими квадратними в плані стовпами на десять секцій (загальна довжина – 76 м, секцій – 6,8 м). Верхні частини стовпів мають вид чотиригранних пірамід з пологим схилом, що підсилює виразність силуету та підкреслює ритм.

Композиційним акцентом споруди є в’їздні ворота. Вони вирішені у вигляді двох симетрично розташованих пілонів, кожний із яких прорізаний арковим отвором (загальні розміри – 9,2 х 1,35 м, розміри пілонів – 2,4 х 1,35 м, отворів – 1,1 м, проїзду – 4,4 м).

Отвори франковано колонами тосканського ордера, несучими антаблемент, верхня частина увінчується ступінчатим аттиком. Матеріал – цегла, стіни тиньковані.

Ступінчата композиція верхньої частини, вдало підібрані пропорції колон та аркових отворів – створюють відчуття легкості, нарядності споруди, акцентуючи його як поріг садибного комплексу.

Флігель, 1810-ті рр. (архіт.). Споруда, що стоїть окремо з лівої сторони селищної траси. Належить до числа забудов, які розташовувались за межами двору, з лівої сторони від в’їздних воріт, на відстані 9,0 м від огорожі.

Вирішений у формах архітектури класицизму.

У 1-ій пол. 19 ст. тут знаходилась квартира управляючого, у кін. 19 – поч. 20 ст. в будинку мешкала графиня В.Капніст. Екстер’єр, в основному, зберігся в первісному вигляді,що трохи спотворений невеликою прибудовою 1960-х рр. до північного фасаду. Тоді ж, ймовірно, були закладені деяких вікон та дверей, що вплинуло на характер внутрішнього розпланування. Втрачені внутрішні сходи, що з’єднували цокольний та перший поверхи: по стінах сходової клітки були розвішані гравюри майстрів голландської школи: види Дрездена, Венеції та ін. міст. У літературі згадуються також витвори живопису, що прикрашали кімнати флігелю у 1910-х рр.: роботи Пуссена, Веронезе, італійських перспективістів 17 – 18 ст. (Бібієни, Паніні, Гварді). Тут же, в кімнатах, розташовувалась велика бібліотека Капністів. У наш час споруда використовується як триквартирний житловий будинок.

Флігель цікавий як забудова садиби 1-ої пол. 19 ст., що найбільш збереглась. Представляє собою прямокутну в плані (розміри – 17,5 х 13,5 м) споруду з вальмовим шиферним покриттям. Компактний, одноповерховий, з високим цокольним поверхом основний об’єм має невелику прямокутну в плані прибудову в північній частині (розміри – 5,95 х 3,05 м). Парадні входи в цоколь та в перший поверх – роздільні. Вони знаходяться в осьових ділянках східного та західного фасадів, акцентованих чотириколонним портиком великого тосканського ордера (зі сходу) та лоджією першого поверху з колонадою, що виходить на лінію фасаду із заходу.

Портик забезпечений дерев’яним балконом та двома дерев’яними сходами, вхід в лоджію – по орієнтованим вздовж поздовжньої вісі дерев’яним (раніше – мурованих) сходах з боковими уступчастими парапетами. Крім того, є додаткові входи: в цоколь – в правій частині західного фасаду, в перший поверх – через прибудову з дерев’яним ганком та сходами. Матеріал стін – цегла, перекриття – плоскі, дерев’яні, стіни тиньковані.

Композиції фасадів симетричні (асиметрія північного фасаду обумовлена наявність прибудови), західний та східний фасади мають центрально-осьову симетрію, акцентовану, відповідно, лоджією та портиком з пологими трикутними фронтонами, що їх увінчують.

Фасади мають вигляд, характерний для пізньокласицистичних житлових споруд. На тинькованій стіні чітко прорисовані прямокутні віконні отвори без лиштв, простого профілю міжповерхова тяга, профільований карниз. Характерною стильовою ознакою є непарна кількість (п’ять) віконних та дверних осей. Портик та лоджія створюють контрастний світловий акцент, вносячи гостроту в композицію основних фасадів.

Характер виконання архітектурних деталей (модульон у фронтоні портика, бази колон, профілі карнизів) – свідчить про вплив провінційних традицій.

Внутрішнє розпланування по поверхах – двосекційне (вздовж поперечної вісі йде капітальна внутрішня стіна), розташування кімнат в межах секції – анфіладне.

Приміщення цокольного поверху – господарчі, першого поверху – житлові: тут збереглися ліпні профільовані карнизи, фільончасті стелі. У цілому ж характер первісного декоративного оздоблення інтер’єрів втрачений.

Контора, 1-а чв. 19 ст. (архіт.). Подібно флігелю – споруда лівої сторони селищної траси, що стоїть окремо. Східний фасад виходить на лінію огорожі, що примикає до споруди з правої сторони.

Другий поверх у кін. 19 – поч. 20 ст. займала контора при садибі, в першому поверсі розташовувалась столярна майстерня. Після жовтневої революції перший поверх пристосований під склади (у наш час – продовольчий магазин), другий поверх у наш час займає аптека. Представляє інтерес як одна із забудов комплексу, що збереглась.

Прямокутна в плані (розміри – 13 х 10,3 м), двоповерхова, з щипцевим покриттям споруда з орієнтацією поперечної вісі в меридіанному напрямку. До компактного призматичного основного об’єму в західній частині на рівні другого поверху прибудована веранда (13 х 1,7 м). Вхід в перший поверх – зі сторони вулиці, по поздовжній вісі споруди. Матеріал стін – цегла, перекриття – дерев’яні, плоскі.

Композиція східного фасаду, що є в наш час головним, – симетрична, з характерною класицистичною непарністю віконних та дверних осей (п’ять), головна вісь виділена входом. Асиметрія інших фасадів пояснюється, ймовірно, пізнішими перебудовами.

Якихось більш визначних класицистичних ознак фасади стін не зберегли, у наш час їх втрачено. Гладенька поверхня облицьована оздоблювальною плиткою.

Розпланування інтер’єрів за поверхами – анфіладне, в другому поверсі вхід веде в невеликий за розмірами (2,85 х 2,7 м) розподільний тамбур. Первісне декоративне оздоблення повністю втрачено.

Пральня, 1900-ті рр. (архіт.). Будівля пральні замикає каре двору зі сходу (поздовжня вісь орієнтована в широтному напрямку). Первісно – житлове приміщення для прислуги, потім – пральня. У наш час – житловий будинок.

Представляє собою одноповерхову, витягнуту, прямокутну в плані споруду (розміри: 27,5 х 7,6 м) з прибудовою мурованого ганку (з півдня) та дерев’яного тамбуру (з півночі).

Фасад споруди зараз облицьований оздоблювальною плиткою, всі первісні стилістичні ознаки втрачені. Внутрішнє розпланування – двосекційне (входи – по вісям північного та південного фасадів), анфіладного типу.

Графський гараж, 1910-ті рр., конюшні, 1907 (архіт). Гараж, пральня, а також сучасні прибудови – у наш час об’єднані в одну складну в плані споруду, що замикає контур двору з півдня (гараж) та із заходу (конюшні).

Одна із складових його часин – гараж, побудований в 1910-их рр. У наш час використовується як токарний цех РТС.

Представляє собою прямокутну в плані (розміри – 12 х 6,0 м) одноповерхову забудову, що вписана в об’єм основної споруди та виходить на двір однією із своїх стін. Входи – по поперечній вісі, із заходу та зі сходу, перекриття – дерев’яні, плоскі, матеріал стіни – цегла. Про будь-які стилістичні особливості первісної композиції фасадів говорити важко, зважаючи на значні пізніші переробки. Великі прямокутні віконні отвори з лучковою формою верхньої частини, що виходять в двір, ймовірно, не що інше, як переобладнанні в’їзди в гараж. Внутрішній об’єм – нерозчленований. Розпланування зального типу.

Ще менш виражені форми має вписаний в основний об’єм корпус конюшень (у наш час – ремонтний цех РТС) – можна говорити лише про первісні розміри цієї одноповерхової прямокутної в плані споруди (28 х 8,5 м) та внутрішнім розплануванням (двосвітлове, загального типу). До прибудови на поч. 1970-их рр. до східної стіни конюшень невеликого 733тамбуру над входом цього фасаду розміщувався барельєф у вигляді кінської голови, з вибитої нижче датою – 1907.

[Історія міст і сіл УРСР. Сумська область. – К., 1973. – С. 391; Лукомский Г. К. Михайловка / Г. К. Лукомский // Столица и усадьба. – 1916. – № 56. – С. 3-9; Селиванов А. О поездке в село Михайловку Лебединского уезда / А. Селиванов. – Х., 1889.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 730 – 734.