1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

Недалеко від Володимира-Волинського, на південь розташоване село Низькеничі, яке в XVII ст. належало українському магнатові, київському старості Адамові Кисілю. В 1643 р. він записується в Львівське братство, допомагає йому коштами і в тому ж році засновує свій родинний монастир у Низькеничах. Йому належали великі маєтності на Волині і серед них Гоща, яку він купив у 1638 р. Майстрів, що збудували в Гощі в 1638 р. церкву Михайла, він, мабуть, запросив у Низькеничі для спорудження нового кам’яного храму, що був закінчений до 1653 р., бо вже в цей рік Кисіль вмер і його поховали у склепі під нефом. Для монастиря обрали невеликий схил гори, обкопали його ровом, поставили дерев’яні рублені стіни з баштами на рогах, а ближче до південно-східного боку була збудована нова церква.

Серед непоказного ландшафту на десятки кілометрів видно чималих розмірів п’ятибанну будівлю. І чим ближче до неї підходити, тим ясніше вимальовується її чіткий силует з прекрасними пропорціями. А коли підійти зовсім близько і величезні липи ніби розступляться, щоб відкрити храм, – стає ясною його чітка гармонійна композиція. Посередині піднімається найбільша кругла баня, накрита дахом з перепоясанням і увінчана ренесансним ліхтариком з маківкою, а до неї з чотирьох боків навхрест впритул поставлено чотири низенькі бані, такої ж форми, як і центральна. На площинах стін виділяються тільки плями великих вікон, а на стінах квадратного в плані бабинця (решта приміщень круглі) – три білокам’яних портали.

Інтер’єр світлий і просторий. Через широкі арки бічних бань видно дуже велику, порівняно з розмірами споруди, центральну баню. На білих стінах немає ніяких оздоб або членувань. Тільки в парусах вміщено ліплені картуші з гербом засновника, що нагадують герби в стародруках, а в південно-західному куті центрального приміщення, в глибокій ніші, стоїть погруддя ктитора храму. В інтер’єрі домінує центричність, висотне розкриття простору, але засобами ренесансної архітектурно-конструктивної системи. Інтер’єр будівлі хоч і гармонійний та мистецьки довершений, але він не несе в собі ідей, які б могли бути плодотворно розвинуті. Змінювати його просторово-об’ємну структуру можна тільки у фізичних параметрах. Через те цей тип храму в такому архітектурно-конструктивному втіленні був мало поширений. Він не відкривав тих можливостей, які створювала українська стильова система, що вперше була втілена в храмі Трійці в Зимно.

Погруддя Кисіля являє значний інтерес для історії української скульптури. Воно належить до того етапу розвитку пластичного мистецтва, коли на зміну умовним формам плоскорізьби приходить у другій половині XVI ст. новий реалістичний напрям, зв’язаний з творчим засвоєнням досягнень ренесансної скульптури. Об’ємне трактування форми стає його головною ознакою, хоча художники вміють передавати ще тільки найза-гальніші риси характеру та схожості. Високе відкрите чоло підкреслює розум і волю портретованого, а булава в лівій руці та військова арматура, якою оздоблена ніша, має вказувати на його високе суспільне становище.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 164 – 167.