Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1966 р. Історія українського мистецтва

Крім Києва та Чернігова, значну роль у художньому житті Київської Русі кінця XI століття відігравав Переяслав. Пам’ятки Переяслава до наших днів не дійшли; лише в останні роки археологічними розкопками було виявлено фундаменти ряду церков. Як уже зазначалося, великий інтерес являє собою переяславський Михайлівський собор, побудований у 1089 році. Розмірами та багатством оформлення він не поступався перед київськими спорудами цього періоду [дослідження М. К. Каргера]. Відомо також і ряд маленьких храмів Переяслава, прикрашених фресками (наприклад, Спаська церква на Посаді). Розкопками 1963 року в Переяславі було відкрито велику палацову споруду XI століття (можливо, палац епіскопа Єфрема), що була пишно оздоблена мармуровими інкрустаціями та настінними мозаїками [дослідження Ю. С. Асеева, М. І. Сікорського, Р. О. Юри]. Про стиль мозаїк і фресок переяславських пам’яток можна лише здогадуватись, проводячи аналогію з фресками Юр’євої божниці в Острі, що належить до переяславської архітектурної школи кінця XI століття.

У Юр’євій остерській божниці зберігся розпис апсиди (іл. 236, 237). Фрески тут зазнали руйнувань, але і в такому вигляді вони становлять великий інтерес. Апсиду обрамлено смугою орнаменту. У консі зображено Оранту; постать її струнка і пропорційна. Обабіч неї розміщено зображення двох архангелів. Дотримуючись класичної тематики і композиційної основи розпису, художник, проте, не повторює такий відомий взірець, як софійська богоматір – Оранта. У цій фресці майстер хотів надати популярному образові богоматері ще більшого значення й сили, поставити його в один ряд з зображенням Пантократора, якого охороняють «небесні вартові», – роль їх, як відомо, відводилась архангелам. Подібну композицію зустрічаємо в апсидній мозаїці церкви Панагії Ангелоктісти на Кіпрі (перша половина VII століття), де богоматір з немовлям у круглому медальйоні зображено в оточенні архангелів Михаїла та Гавриїла. Можливо, цей зразок своєю дещо вільнішою композицією і живішим рухом більше відповідав інтер’єру невеликої каплиці, ніж офіційно урочистий образ богоматері – Оранти. Середній ярус займає композиція «Євхаристія», а нижче, у першому ярусі – святителі. Остерська «Євхаристія» більш схожа з михайлівською мозаїчною композицією, ніж з софійською: пропорції фігур досить гармонійні, рухи вільні, апостоли без німбів, що є одною з характерних особливостей михайлівської «Євхаристії». Колорит фресок витримано в теплій гамі з переважанням червоного й вохристого кольорів. Червону фарбу використовували і для первинного прорисовування контурів зображення (софійські фрескісти для цього користувалися чорною фарбою). У моделюванні форми переважає живописний підхід; художникові вдається в межах теплої гами без додаткового зеленого кольору надати деякої об’ємності обличчям архангелів, написаним сміливо й соковито. Спосіб письма та колорит остерських фресок дуже відрізняються від фресок київського Софійського собору та собору Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. Колоритом, типажем і наявністю місцевих рис остерські фрески близькі до фресок XII століття.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 306 – 310.