Українці в Освєнцимі

Освенцим спочатку каштелянське, а потім княже місто, знаходився на головних торгівельних шляхах Європи, поєднуючи Польщу з Сілезією та Моравією. З'являлися тут і купці з Русі. В кінці ХІХ ст. розпочалася масова еміграція мешканців Галичини в Новий світ. В Освенцимі було створено тимчасовий притулок – баракову оселю. На парафіяльному кладовищі Освенцима присутній виразний український нагробок 1880 р.

На місці баракової оселі та військових кошар гітлерівці влаштували найбільший в Європі концентраційний табір. Меморіальна плита українською мовою на місці табору Аушвіц-Біркенау. Освенцім, Muzeum Auschwitz-Birkenau w Oświęcimiu GPS: 50.034730 19.169050, 1995 р. Меморіальні плити тут встановлені декількома мовами, в тому числі і українською.

Напис на плиті:

"Нехай буде навічно криком розпачу й застереженням для людства це місце, на якому гітлерівці вбили майже півтора мільйона чоловіків, жінок і дітей, головним чином євреїв з різних країн Європи. Аушвіц – Біркенау 1940-1945".

У концентраційному таборі також утримувалося велика кількість українців (14,5 тисяч), зокрема Олександр і Василь Бандери (брати Степана Бандери), Андрій Ющенко (батько Віктора Ющенка), один з провідників ОУН Лев Ребет та ін. За згодою табірної влади, бандерівці могли перебувати в окремому блоці — 17-му. Мали й окремі кімнати в лікарні, бо не хотіли ділити простір із поляками. У шпиталі працювали два українських медбрати, а пізніше — навіть український лікар. Ставлення багатьох польських ув'язнених до новоприбулих українців із ОУН було неприхильне. Микола Климишин згадує ситуацію, коли в'язнів, привезених 8 серпня 1942 р., доставили у блок №11. Тоді до блоку з ціпками в руках підійшли польські ув'язнені, які почали запитувати українців, хто з-поміж них член ОУН. Ніхто не признався. Молодшого з братів — Олександра — до непосильної праці примушували польські форарбайтери, і, ймовірно, польські в'язні його також побили. Внаслідок цього Олександр потрапив до табірного шпиталю, що розміщувався у блоці №20. 10 серпня 1942 р. його добили, зробивши ін'єкцію фенолу прямо в серце. Незабаром після цього, 5 вересня того ж року, долю Олександра розділив Василь, який помер в шпитальному блоці №28. За оцінками Адама Цири, історика з Музею "Аушвіц-Біркенау", з-поміж двохсот бандерівців, які були в "Аушвіці", загинуло близько трьох десятків людей.

Чимало українців у концентраційному таборі "Аушвіц" були радянськими військовополоненими. У концтаборі до ув'язнених із СРСР ставилися особливо жорстоко, і не тільки тому, що вони представляли ворожу армію. Вони були носіями цілком ворожого націонал-соціалізмові більшовицького світогляду. Радянських військовополонених утримували у бараках номери 1, 2, 3, 12, 13, 14, 22, 23, 24.

Саме радянські військовополонені в "Аушвіці" стали першими жертвами удушення газом "Циклон-Б", що відбулося у вересні 1941 р. в підвалі блоку №11 (тоді вбито близько 600 радянських солдатів і 250 польських політичних в'язнів). Гітлерівці не застосовували до радянських воїнів положень Женевських конвенцій, а Москва, вважаючи полонених червоноармійців зрадниками, відмовилася від будь-яких спроб допомогти своїм воякам. В Освєнцімі загинуло щонайменше 15 тис. радянських військовополонених, із яких близько 12 тис. мали табірні номери. Слід зазначити, що серед радянських полонених в "Аушвіці" перебував і батько українського екс-президента Віктора Ющенка.

Українська ідентичність дозволила більш свідомим українцям гуртувати навколо себе інших українців тільки на підставі українського походження, не надаючи значення, наприклад, регіональним відмінностям чи політичним переконанням. Зокрема, діяльність мережі взаємодопомоги поширювалась на в’язнів-остарбайтерів та військовополонених Червоної армії, українців за походженням. Також представники “Бандера групе” зуміли організувати передачу допомоги для ув’язнених у Біркенау жінок-українок, причому ця допомога включала в себе не тільки передачу продуктів харчування, а й імпровізований випуск журналу, призначеного виключно для ув’язнених жінок — “Жіноча недоля”.

Слід зазначити, що в Державному музеї "Аушвіц-Біркенау" немає окремої виставки, присвяченої в'язням української національності, які перебували в концтаборі. У 2006 р. до тодішнього президента України з проханням підключитися до влаштування в одному з блоків української експозиції звернувся очільник Всесвітньої ліги українських політичних в'язнів Богдан Качор (колишній в'язень "Аушвіцу", табірний №154754).

Аргументом колишніх в'язів, що є членами Ліги, була реконструкція блоку №17. Це стало б чудовою нагодою для голови Української держави Віктора Ющенка офіційно закликати керівництво "Аушвіц-Біркенау" створити таку виставку. Однак її не вдалося організувати й до сьогодні.

В 2000 р. в Освенцимі мешкало близько 600 українських біженців.

Джерела:

Православні свята для українських біженців у Освєнцемі

Інформація про біженців з України в Освєнцимі (2022 р.)

Кляштор францисканців в Гармежі (Franciszkańska 12, 32-600 Harmęże), де знайшли сховище українці (2022 р.)

Польсько-український пікнік в Гармежі

Олеся Ісаюк – 7 тис. українських в'язнів Освенцима (2020)

Українські місця в Світі. Польща

Ісаюк О. Українці в Аушвіці: варіанти етнокультурної самоідентифікації в умовах загрози (2020 р.)

Радянські військовополонені в КЛ "Аушвіц"

Життя в'язнів в КЛ "Аушвіц"

Zespół budynków d. Polskiego Monopolu Tytoniowego, w latach 1940-1945 budynki KL Auschwitz-Birkenau