2007 р. Суперікона запорожців
Віктор Тригуб,
Дата: 07.06.2007
Коли ми її вперше побачили – втратили дар мови. На Першому всеукраїнському фестивалі музеїв у Дніпропетровську, була виставлена ікона-ставротека Війська Запорізького Низового. Це дійсно щось…
Справа в тому, що козаки були непростими хлопцями… Історики і досі сперечаються про якісь походи, стосунки з правителями Європи, скарби, ідеологію… За великим рахунком, Жодної таємниці запорожців ще не розгадано. Одна з таких таємниць – ікона-ставротека.
Історик Мирослав Жуковський багато років намагається розгадати код цього неперевершеного витвору мистецтва. Йому слово.
“Особливе місце в житті запорозького козацтва посідала православна церква, яка була важливим об’єднуючим фактором. Її головний осередок – січова святої Покрови божої матері церква, знаходилась під особливою опікою як кошової старшини, так і всього Війська Запорозького.
Вони вкладали значні кошти не тільки на її будівництво, але й на інші козацькі храми на землях Запорожжя, на їхнє внутрішнє оздоблення, на придбання культових предметів.Перебування в православному храмі та молитви очищало душі козаків, підтримувало в них військовий дух та готовність віддати життя за волю та рідну землю.
Військо Запорозьке Низове мало церковну ставропігію (автономію) і знаходилось під зверхністю вселенського константинопольського патріарха і рішення свого Коша ставило вище влади київського митрополита, Межигірського архімандрита та власного церковного начальника.
Однією з найбільш визначних культових предметів січової святої Покрови божої матері була ікона-ставротека Війська Запорозького Низового, створена у 1747 р., що збереглася до нашого часу, переживши не одну війну та соціальні катаклізми.
Ікона-ставротека є сховищем Хреста, її основою є срібна масивна овальна пластина – таблиця, в центрі якої вмонтований різьблений кипарисовий хрест. І хрест, і таблиця двобічні, розраховані на огляд з двох боків.
Ікона розташована у дерев’яному різьбленому позолоченому кіоті, що має форму портретної рами з внутрішнім овальним вирізом, подвійним та двобічним. Загальний розмір по кіоту 68,5 х 55,5 см.
Ікона датована 1747 р., про що свідчить різьблений напис кириличним шрифтом по периметру із зворотної сторони. До неї додатково зроблено пунктирний різьблений напис XIX ст. іншим шрифтом «Весу во всей 8 ф. 16 золот.»
Кипарисовий хрест складено, з барельєфним різьбленням розміром 19 х 12 см. Частини хреста склеєно. На лицьовій стороні розп’яття Господнє із знаряддями катувань. На перехрестях у медальйонах з крученої виноградної лози з гронами – сюжети про Христові страсті: моління про чашу, несення хреста, чаша господня з божою матір’ю та Іоанном. У деяких медальйонах різьблені написи по сюжету.
На зворотній стороні зображення богородиці з божим немовлям у лівій руці, в медальйонах – свята: Благовіщення, Різдво богородиці, Введення до храму, Різдво Христове також із різьбленими написами:бірюзові і безбарвні стразові вставки. Всього у кожній накладці по променевому пучку: 48 бірюзових та 36 безбарвних прозорих вставок.
Кіот – рама прямокутної портретної форми, подвійна, на петлях, зачиняється на засув. Виріз є овальної форми під розмір таблиці у кожному полотні. Полотна овалів складові, з криволінійного набору із зазорами на стиках. З обох сторін кіот прикрашено горошчатим рельєфним штапиком, як по овалу, так і по периметру. Торець пофарбовано під лак. Конструкція кіота у давнину уявляла собою засклений подвійний пакет з дерева, ймовірно з липи.
За легендою кипарисовий хрест було принесено до коша Війська Запорозького Низового з Ієрусалима. Ймовірно, що делегація запорожців відвідала вищезгадане місто і вклонилась гробу господньому та отримала від Ієрусалимського православного патріарха святу частку древа хреста животворного”.
Цікаво, що коли росіяни розгромили останню Січ, то нещадно пограбували все, у тому числі січову свято-Покровську церкву, де зберігалася ікона. Більше того, її не зачепили взагалі! Як і декілька інших символів… Десь у 1783 році, до церкви повернули кілька ритуальних речей з Січі. Здавалося, якась вища сила оберігала коштовні ікони, культові вироби з золота, срібла… Про це писав і Д.Яворницький, що був у Покровську (нинішній Нікополь) у 1867 році, оглянувши і описавши ікону.
Те, що суперікона збереглася під час буремних подій 1917 року, полювання на релігійні символи, розквіту комуністичного сатанінізму, інакше як чудом назвати неможливо. Збереглося майже все! У 1925 році ікону передали з церкви до Нікопольського музею витончених мистецтв. Ми знаємо, що подібні ікони, може навіть більші, існували, але, ніяких матеріальних слідів ніхто не виявив. Отож, на сьогодні ікона-ставротека є головною іконою українського і міжнародного козацтва світу!
Вже у роки Незалежності, ікону перевезли до Дніпропетровського музею імені Д.Яворницького для дослідження і реставрації. Роботи закінчили 2003 року. Дуже допомогли кошти, зібрані нікопольчанами… На Покрову, у 2005 році, ікону-ставротеку представили відвідувачам Нікопольського краєзнавчого музею. Ікона стала головним експонатом Першого фестивалю музеїв, де ми її вперше побачили, організувавши серію публікацій. Були спроби деяких можновладців переправити ікону до однієї дуже відомої дачі-музею. Але, на щастя, реліквію відстояли…
Поспілкувавшись з впливовими авторитетами міжнародних антикварних кіл, ми зрозуміли, що експонат такого рівня оцінюється у кілька десятків мільйонів доларів. Занадто велика енергетика та значення для кількох народів… Ми так і не зрозуміли, де ікона-ставротека перебуває нині. Чесно кажучи, не встигаємо! Хоча про пригоди цього символу, за часів Незалежності, можна створити крутий детектив. Скоріш за все, ікона знаходиться у Дніпропетровській області…
Якби місцеві журналісти перестали ганятися за псевдосенсаціями, і дослідили чудо, яке знаходиться у них під носом, ми б отримали захопливу розповідь. Спробуйте! Радо опублікуємо! Хоча, це мабуть черговий заклик до пустоти… Обіцяю повернутися до суперікони трохи пізніше. Сподіваюся, що з легендарним символом нічого не трапиться… Адже оберігає його Вища сила, яку називають Божественною…
редактор міжнародного козацького журналу «Нова Січ», полковник козацтва
Джерело: “Музеї України”