Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2004 р. Маркіянова церква

Орест Дзюбан

Чи не вперше про церкву в селі Полоничах [тепер – Буського району Львівської області] як Шашкевичеву наша культурна громада згадала в 160-ту річницю смерті поета і священика. Саме тоді, у 2003 році, численний гурт його шанувальників, в основному представників творчої еліти Львова, відвідав пам’ятні місця області, пов’язані зі священичою діяльністю Маркіяна Шашкевича.

Власне, у Полоничах він ніколи не був, принаймні відомостей про це немає. До Полонич дерев’яну церкву Св. Архистратига Михаїла XVIII століття (охоронний номер 1566-М) [взято під охорону рішенням Львівського облвиконкому № 227 від 17 липня 1990 р. Див.: Перелік пам’яток архітектури місцевого значення Львівської області (машинопис), зберігається в обласній організації УТОПІК)] перенесено 1895 року з Новосілок-Ліських [тепер – Новосілок Буського району] після збудування там нової дерев’яної церкви Св. Миколи Чудотворця за проектом архітекта Василя Нагірного [Слободян В. Каталог існуючих дерев’яних церков України і українських етнічних земель // Вісник / Укрзахідпроектреставрація. – Львів, 1996. – Ч. 4: Спец. вип. – С. 103]. Відомість про це знаходимо на сторінках Шематизму греко-католицького клиру Львівської архидієцезії за 1910 рік:

„Місцева церков, се стара церков, перенесена 1895 р. з Новосілок-Ліських, в котрій відправляв Богослужения і голосив слово Боже перший просвітитель Галицької Руси о. Маркіян Шашкевич” [Шематизмъ всего клира греко-католицькои Митрополичои Архіспархіи Львовской на рокъ 1910. – Львбвъ, 1910. – С. 137].

Прикро, але теперішні мешканці Полонин разом із своїм парохом до того, як до них приїхали гості – поетові шанувальники, про це навіть не здогадувались. На жаль, ці пам’ятні відвідини не справили жодного впливу на подальший перебіг подій, бо ж рік по тому біля старої, дерев’яної церкви до висоти її хреста зведено стіни нової, кам’яної святині. Постало закономірне питання: чому в межах охоронної зони пам’ятки чиниться неподобство. Адже новий храм, пануючи над довкіллям, пригнічуватиме невелику дерев’яну церкву, мальовничо розміщену край села. При цьому треба зауважити, що в Полоничах є й інша сакральна будівля – мурований, тепер дуже занедбаний, із проваленими склепіннями костел другої чверті XX століття. Після виїзду по війні місцевих поляків до Польщі його більше не використовували за призначенням. І саме він, після грунтовної реставрації, міг би служити, на нашу думку, за храм для місцевих мешканців. Пекучої потреби будувати нову церкву в селі очевидно не було.

Що ж до старої дерев’яної церкви, то вона і нині, незважаючи на численні ремонти й добудови, захоплює відвідувачів своїми давніми формами. Мабуть, первісно будівля була одноверхою, тризрубною, без бані, з наметовим чотирисхилим дахом над центральним зрубом. Зі сходу і заходу до центрального зрубу прилягали менші, однакові висотою, зруби. Під час перебудови східний і західний зруби, певно, видовжено, причому перший розширено з прибудовою бабинця і з підвищенням даху над ним та зрубом. Бічні зруби покрито двосхилим дахом, що закінчується з двох боків церкви трикутними фронтонами. Будівля тепер покрита бляхою, хоч первісне покриття, звичайно, було гонтове. Зруби обшиті дошками й, мабуть, спочатку були відкриті. В інтер’єрі церкви ніяких старих, з Шашкевичевої доби, пам’яткових речей не залишилося.

І все ж таки вони збереглися і нині виявлені. 2001 року на ювілейній виставці з нагоди 190-річчя від дня народження М. Шашкевича в Музеї мистецтва давньої української книги у Львові експонувалася напрестольна ікона „Богоматір на троні” початку XIX століття. Знайшли її в Новосілках, на дзвіниці церкви Св. Миколая Чудотворця в дуже поганому стані. Нині, дбайливо реставрована, вона зберігається у Львівській галереї мистецтв [Возницький Б. Іконостас церкви святого архистратига Михаїла з села Гумниська – цінне надбання Львівської галереї мистецтв // Ювілей Маркіяна Шашкевича в музеях Львівської галереї мистецтв. – Львів, 2002. – С. 41]. Походить ця ікона з церкви, що тепер у Полоничах, має кіот, де колись переховувалася чаша для причастя, з якої о. Маркіян причащав парафіян [там само].

Ми маємо небагато відомостей про життя М. Шашкевича в Новосілках, де він, перебуваючи на становищі пароха, помер у червні 1843 року. До того чотири місяці перебував у Гумниськах поблизу Буська, звідки в листопаді 1838 року перенісся до Нестанич. Щойно в травні 1841 року М. Шашкевич перебрався до Новосілок, тут він був цілий рік адміністратором (до травня 1842 p.), а опісля парохом [Тершаковець М. Житє Маркіяна Шашкевича // З Маркіянових днів: (Спомини) / Зладив Іван Брик. – Львів, 1911. – С. 16]. Здається, ніде не зазнав він стільки горя, як у своїй першій і останній парохії у Новосілках. Передусім терпів він велику нужду, бо з невідомих причин не виплачувано йому конгруї (платні) з релігійного фонду за час його адміністрування й парохування. Брак грошей тим більше йому дошкуляв, що на новій посаді задавнена недуга вибухла з новою силою. 28 вересня 1842 року М. Шашкевич просив унівського декана, щоб через хворобу тимчасово звільнив його від виконання священичих обов’язків. 28 січня наступного року, коли недуга загострилася, виручав його сусід – священик Філемін Граб’янка з Хренова. В останні дні М. Шашкевич втратив зір і слух. Помер 7 червня 1843 року ввечері. Похований 10 червня на сільському цвинтарі [Він же. До життєписи Маркіяна Шашкевича // Записки НТШ. – [Львів], 1911. – Т. CVI. – Кн. VI. – С. 89]. Маркіянове тіло поміщено в мурований гробівець, де вже спочивав померлий немовлям його син Святослав [Він же. Причинки до життєписи Маркіяна Шашкевича// Там само. – [Львів], 1904. – Т. LVIII. – Кн. II. – С. 41].

Там, у Новосілках М. Шашкевич написав поему „Бандурист” і думу, присвячену Миколі Устияновичеві, – „Побратимові, посилаючи єму пісні українські”. Майже до останніх своїх днів працював над перекладом з чеської „Короледвірського рукопису”, але хвороба не дала йому його переписати. Кінцеві сторінки перекладу вписав у чистовик Яків Головацький. Переклад Євангелії св. Йоана закінчив у лютому 1842 року, пізніше переклав Євангелію св. Матея [Возняк М. Кілька слів про видаваннє Шашкевичевих писань і їх хронольогію // Писання Маркіяна Шашкевича / Видав М.Возняк. – Львів, 1912. – С. XIX].

Яскравими поетичними рядками змалював перебування М. Шашкевича в Новосілках Леонід Полтава в написаній до 150-ліття від дня народження поета поемі „На Білій горі”:

„2. Новосілки

В сільській церковці – в кораблі земному -

Вони у височінь пливуть

Над русинську нужду, над цісарські хороми,

Ген аж туди, де сяє вічна путь,

Де, мов хустки для сліз нещасного села, -

Долоні білі Мати простягла.

Веди їх, Маркіяне! За тобою

Пливе ця туга і любов пливе -

Іде народ, що вчора був юрбою,

Хоч ниви рідної – та був чужим покосом -

Австрійських русинів, російських малоросів.

[…]

Казальниця. Бліде-бліде чоло.

Лице безкровне. Ледве чутна мова.

Гарячкою посмажені вуста…

Та праве слово, повнокровне слово

Людей, заслуханих у проповідь, несло

І мчало з-над Дністра аж до Дніпра долин:

„Ти не неволі син!”

Ти не неволі син!

Свічки горіли, а із ними танув

Сільський отець. Спинися, Маркіяне!

Ще ж на столі „Пісні Короледвірські”.

Ще „Читанка” не скінчена, іще…

А в грудях – в грудях так пече,

І випадає з рук позичена в сусіда

Великого полтавця „Енеїда””.

[Полтава Л. Профілі: Поеми. – Київ; Львів, 2001. -С. 45-47]

Згадується в поемі Іван Котляревський цілком підставно. У „Передсліві” до альманаху „Русалка Дністровая” М. Шашкевич називає серед „хороших і ціловажних діл” (творів. – О. Дз.) три видання „Енеїди”, що побачили світ у Петербурзі в 1798, 1808 і 1809 роках [Русалка Дністровая: Ruthenische Volks-Lieder. – Будим, 1837. – С. IV]. А в листі до далекого родича Михайла Козловського пізньої осені 1842 року він захоплено пише:

„Рідні, любезненькі! Несеться воздухами до вас, мої миленькії, шпарка Ластівка. Ой, ластівка ж то, ластівка! Такої ще ніхто зроду не бачив, бо не то іно, що гарно виспівує та щебече, та так, мов примовляє, а то ще і на зиму не ховається і все снується, і все літає, і все виспівує, що забудеш і біду, і горе, і смуток, і журбу, і здається тобі, що завсіда весна. От така-то летить до вас ластівка!” [Писання Маркіяна Шашкевича. – С. 231, 232]

Так поет схарактеризував „Ластбвку” – український літературно-художній альманах, що його видав Є. Гребінка в Петербурзі 1841 року. У збірникові, крім творів самого Є. Гребінки, а також Л. Боровиковського, Г. Квітки-Основ’яненка, В. Забіли, О. Афанасьєва-Чужбинського, С. Шерепері (С. Писаревського), Т. Шевченка, опубліковано й твори І. Котляревського. Там, на плебанії в Новосілках переписав собі отець Маркіян з альманаху у свій зошит Шевченкову баладу „Причинна”. Відомо, що й Т. Шевченко знав „Русалку Дністровую” і високо цінував її [Шашкевич // Шевченківський словник.- К., 1977. – Т. 2. – С. 353]. З Новосілок отримав М. Козловський також збірку Амвросія Метлинського (Могили) „Думки и пісни та шче де-шчо Амвросія Могилы” (Харків, 1839), а згодом – „Малороссійскія повісти, разсказываемыя Грыцькомъ Основъяненкомъ” (Москва, 1837). Листувався М. Шашкевич і з Миколою Устияновичем, товаришем з часів Львівської духовної семінарії, майбутнім українським письменником-романтиком. Зокрема надіслав йому з Новосілок „Ластівку” й збірку Могили. Дружні стосунки підтримував М. Шашкевич і з Тадеєм Василевським, своїм давнім приятелем. Один одного часто відвідували. Т. Василевський, польський поміщик, після смерті Шашкевичевого батька взяв під опіку його сім’ю. Як писав у жовтні 1842 року М. Шашкевич М. Козловському, Т. Василевський мав намір видавати часопис, де планував друкувати й українські статті, залучаючи до написання їх М. Шашкевича [Писання Маркіяна Шашкевича. – С. 231].

Як бачимо, у скромній сільській плебанії, незважаючи на тяжку хворобу -туберкульоз, що дедалі більше підточував молодий організм, отець М. Шашкевич провадив активне творче життя. На жаль, на відміну від Нестанич, плебанії в Новосілках, де жив М. Шашкевич, не лишилося [Не було її вже в 1880 році. Див.: -З-. Проездка на могилу Маркіяна Шашкевича // Весна: Письмо для словесности, науки и забавы. – Коломыя, 1880. – 8 серп. – Ч. 15. – С. 105].

Тож нині очевидно, як важливо зберегти церкву-святиню, де правив Служби Божі о. Маркіян. А поготів про це треба подбати ще й тому, що останнім часом багато науковців і богословів схиляються до думки про потребу беатифікації о. М. Шашкевича [Гайковський М. Ідеї і культ отця Маркіяна Шашкевича в діяльності митрополита Андрея Шептицького по формуванню нової генерації духовенства // Українська греко-католицька церква і релігійне мистецтво: Історичний досвід та проблеми сучасності. – Львів; Рудно, 2003. – Вип. 2. – С. 17 – 24; Горинь В. Біля витоків культу о. Маркіяна Шашкевича // Там само. – С. 24 – 27]. Показово, що іще наприкінці XIX століття митрополит Андрей Шептицький називав М. Шашкевича святим [Центральний державний історичний архів України, м. Львів. – Ф. 358. – Оп. 2. – Спр. 18. – Арк. 3], „великим апостолом і провідником народу” [Перевезене тлінних останків Маркіяна в 50-ті роковини смерти // З Маркіянових днів. – С. 55].

У майбутньому церква в Полоничах повинна стати значним культурним і релігійним об’єктом для паломництва й туризму. Для цього, зокрема, потрібно, з огляду на архітектурну, а надто історичну значущість будівлі, дослідити й реставрувати її, повернувши первісні архітектурні форми. Відповідно слід змінити й статус пам’ятки – з місцевого на державний.

Джерело: Пам’ятки України, 2004 р., № 4, с. 82 – 87.