Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

Церква Покрови (нова)

Приборжавське (Заднє)

Церква Покрови пр. богородиці. 1928. (УПЦ)

Після Першої світової війни абсолютна більшість селян перейшла в православ’я, греко-католиків, розповідають, лишилося ледве 20 осіб.

Стара церква служила православній громаді до 1 вересня 1927 p., коли через суд була повернута греко-католицькій єпархії, а православній громаді держава виплатила 13 тисяч корон компенсації. Люди перенесли книги, образи та дзвони до Михайла Панька (Струця), що був тоді крилосником. Дзвони встановили на дзвіниці, спорудженій у дворі М. Панька, а під церкву переобладнали кузню коваля Дмитра Ґустія, що загинув на війні. Одночасно церковний комітет на чолі із священиком Георгієм Полончаком готувався до будівництва нової православної церкви. Федір Федоричко (Луканин), Гафія Терембець (Косаня) та Іван Андрішко-батько безплатно виділили під церкву землю “На загороді”.

Кожен вірник згідно з майновим станом вносив частку на будівництво церкви. Крім того, взяли позику в банку, під яку сорок господарів заклали все своє майно. Частину цегли купили в єврея, що реконструював свій завод у селі Мідяниця, а решту випалили в селі (одне місце дотепер називають “Тиґларня” (“Цегельня”)).

Навесні 1928 р. церковний касир Василь Фурдьо поклав перший камінь фундаменту. Стіни вивели п’ять мурників з Мукачева. Каміння в урочищі Дуннавка рубали вручну Іван Гальо, Юрій Ісак (Палаташ), Михайло Лигун та Василь Ісак (Гриців). Пісок брали “На циганках”, на річці Боржаві. Будівництво посувалося швидко, бо працювало ціле село. Металеві вікна та двері замовили в Чехії

Восени 1928 р. в церкві вже правили. Вежу дзвіниці, завершену бароковою банею, збудували над західним входом до хрещатої в плані нави. Три дзвони – подарунок американських односельців (дзвін 1921 р. відлито коштом Павла Ловски та інших, другий дзвін 1921 р. зафундував Михайло Маланка з братами, третій дзвін – виріб 1923 p.), а четвертий якось виорали на протилежному березі Боржави в урочищі Монастирець, де, за припущенням, колись давно було старе село. Над входом поряд із датою “1928” написали ім’я Іван Терембець – очевидно, за заслуги у спорудженні церкви, але під час ремонту 1977 р. напис заштукатурили.

Іконостас вирізьбив учень ясінської різьбярської школи, в майбутньому відомий різьбяр Василь Свида. У 1937 – 1938 р. ієромонах нанківського монастиря Йосип Попович намалював для іконостаса 4 ікони. Згодом додалися 2 ікони, намальовані дружиною довжанського реформатського священика, та кілька ікон роботи Федора Ґоґоли з Білок. У 1941 р. на прохання о. Григорія Пащенка, що служив у Задньому від 1936 до 1944 p., Ф. Ґоґола намалював 5 настінних композицій: чотирьох євангелістів та композицію “Покров”. З 1955 до 1956 р. за ініціативою о. Григорія Полончака молодий художник Іван Андрішко, син уже згаданого Івана Анд-рішка, розмалював і оновив усе малювання в інтер’єрі. Того ж 1956 р. з греко-католицької церкви перенесли бічні вівтарі.

У 1977 p., незважаючи на тиск та переслідування з боку комуністичних властей, на пропозицію о. Василя Резниченка Іван Андрішко оновив своє малювання і наново намалював 50 ікон (у 1978 p.), а Іван Ісак виконав композицію “Євхаристія” та різьблення у вівтарі. Роботи, що тривали 14 місяців, вдалося завершити завдяки підтримці майбутнього мера Ужгорода Еміла Поповича. Поштукатурено стіни, замінено вікна під куполом, пофарбовано дахи.

У 1995 р. збудовано бічні хори, пізніше розмальовані Володимиром Піклярем. У 1996 р. перед входом до церкви встановлено кам’яний хрест, подарований Михайлом Дурдиком з родиною.

Першим священиком у православній церкві став російський емігрант о. Лука, за якого будувалася церква і який пізніше виїхав в Америку. Головним куратором був Іван Панько. Упродовж 50 років священиком служив високоавторитетний о. Георгій Полончак, який з 1936 до 1944 р. служив у Великих Лучках.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 653 – 654.