Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

2017 р. Звід пам’яток України

Олег Корнієнко, Віра Павленко

Свято-Дмитріївський монастир (архіт.). Первісно Ряснянський Свято-Димитрівський монастир було засновано коштом поміщика К.Хрущова та з дозволу царя Олександра ІІ на території самого с. Рясне. Першим настоятелем був ігумен Євстартій.

1869 з ініціативи архієпископа Харківського Нектарія Свято-Димитрієвську обитель перенесено на нове місце поблизу с. Рясне.

За п’ять років, що минули від моменту перенесення монастиря на нове місце, будівництво велося дуже активно. 1874 було побудовано храм, братський корпус з 28 келіями, територію огороджено широким кам’яним парканом з багатьма баштами, почато будівництво трапезного корпусу з невеликим храмом. Нечисленна братія весь цей час жила на панському дворі, богослужіння відбувалося у маленькій церкві, побудованій ще 1868 біля приходської дзвіниці.

1871 і 1874 К.Хрущовим було складено два духовні заповіти, за якими він жертвував у вічне володіння монастиря 4434 десятин землі й 100 000 руб. за умови, щоб капітал залишався недоторканим, а проценти йшли на утримання монастиря, училища і богадільні.

1876 К.Хрущов помер, не дочекавшись закінчення побудови монастиря. Був похований в особистому склепі біля малої монастирської церкви.

1880 єпископ Харківський Іустин видав розпорядження про належний благоустрій Ряснянського монастиря. З 7 травня 1881 настоятелем був призначений ієромонах Святогорської Успенської пустині Софроній.

Територія монастиря – величезний прямокутник, обрамлений цегляним парканом довжиною 896 м і висотою 4,0 м. Тут були 3 храми, двоповерхові корпуси для монахів та підсобні господарські приміщення.

До нашого часу зберігся у напівзруйнованому стані тільки головний храм – собор святого великомученика Дмитрія Солунського – освячений 20 жовтня 1881. Цегляний, мав 7 бань, був критий білим залізом, зовні побілений, усередині розписаний картинами високої художньої майстерності на релігійні сюжети. Підлога – паркетна. Іконостас дерев’яний, позолочений. Храм займав площу шириною 22,4 м і довжиною – 42.

Трапезний храм (не зберігся), освячений 27 жовтня 1881. Був цегляним, теплим – мав дерев’яний іконостас, пофарбований олійною фарбою, в більшості позолочений. Інший цегляний теплий храм (також не зберігся), освячений 4 липня 1900. Мав позолочений іконостас, з іконами роботи високої художньої майстерності. Підлога була паркетна. Під храмом була калориферна піч. Над входом на територію монастиря була дзвіниця – висока, цегляна, крита білим залізом – ззовні і всередині побілена. Під її аркою – святі ворота до монастиря. Дзвіниця мала 13 дзвонів. Вага головного дзвона складала 6 768 кг (423 пуди). У 1902 на дзвіниці було встановлено баштовий годинник з гучним боєм. З північного боку дзвіниці до огорожі була прибудована цегляна сторожка.

На території монастиря було п’ять двоповерхових корпусів, критих залізом. У них містились келії для монахів, майстерні (чоботарня, красильня, кравецька), пекарня, холодильник. Тут же були сторожка і стайня для 8 коней. На верхньому поверсі одного з корпусів були приміщенням для покоїв настоятеля монастиря. Біля кожного з корпусів були сараї-дровники, в корпусах змонтований водогін. З’єднувалися корпуси між собою цегляними тротуарами.

Багато будівель було за межами огорожі монастиря: для відвідувачів і богомольців; притулок для престарілих осіб духовного звання і мирян; готель, сарай для екіпажів і коней приїжджих богомольців; цегляний одноповерховий будинок з 7 кімнатами, з підвальними житловими приміщеннями для мандрівних богомольців; будинок з номерами, кухнею, їдальнею для богомольців, яких багато прибувало сюди влітку; службові приміщення та казарми для робітників; будівлі господарського призначення; каретний сарай та молокозавод.

У дерев’яному одноповерховому будинкові з підвальним приміщенням містилася монастирська лікарня для мирян з 10 кімнатами і аптекою. Тут працював фельдшер, аптекар і 3 медсестри.

У дворі лікарні біля колодязя була водокачка з двигуном і двома великими чанами для води до 3000 відер. По чавунних трубах вода текла в усі корпуси. Поруч із двором лікарні – цегляна лазня.

З півдня за стінами монастиря на схилі ріс розкішний і досить великий фруктовий сад, в ньому – пасіка з 300 вуликів, з усіма необхідними будівлями. На відстані 800 м від монастиря була монастирська економія, з 8-ми господарськими будівлями і двома корпусами. В одному з них жили монахи, які обслуговували економію, в другому – бондарня, теслярня і келії.

На відстані 1,06 км зі східного боку від монастиря розташовувалися два млини з просорушкою, крупорушкою, відділенням для двигунів, слюсарні та приїжджих. Одне приміщення призначалося для борошна. До нього були прибудовані кухня і келії для монахів, які обслуговували млин. Тут же були сукновальня, будинки для монахів та службовців, для прання білизни. 1909 збудована досить міцна гребля.

За дві версти від монастиря, за Рясним, був монастирський цегельний завод. При ньому дві будівлі для сторожа і робітників, сараї для сушіння цегли і печі для її випалювання. Кількість цегли задовольняла потреби монастиря й населення.

За сім верст від монастиря на північ у с. Новодмитрівка на кошти монастиря було збудовано чимало капітальних приміщень. Тепер тут лісництво.

Серед монахів монастиря найбільш відомим був ієромонах Товія (в миру – селянин Тимофій Леонтійович Савченко 1822 р. н.).

Статут монастиря, запозичений зі Святогорської Успенської пустелі, відзначався суворістю. Служба велася з великою пишністю. Три рази на рік хресним ходом ходили до ставка. Братія користувалася бібліотекою, де видавалися книги і релігійні журнали у понеділок і п’ятницю.

Управлявся монастир настоятелем з помічниками. За монастирським господарством доглядав економ. Монастир утримував у своєму приміщенні і на свої кошти учительську семінарію, у якій навчалися переважно дочки священників і осіб духовного сану. Після закінчення семінарії дівчата направлялися на роботу вчителями в церковноприходські школи. Семінарія у 1920 була переведена в Охтирку і перейменована в педагогічне училище. Монастир утримував дві церковно-парафіяльні школи. Одну в Новодмитрівці на 80 учнів з інтернатом на 10 дітей-сиріт. На цю школу монастир щорічно витрачав 1000 карбованців. Друга школа була в Рясному безпосередньо в приміщенні монастиря.

Харківському єпархіальному жіночому училищу монастир відправляв щорічно 2 стипендії для утримання 2 учениць. З 1910 для службовців, робітників монастиря і сторонніх осіб влаштовувались релігійно-моральні читання. З дозволу настоятеля монастиря бібліотека видавала книги для населення. Бідніші люди села й околиць одержували від монастиря необхідні продукти, дрова й лісоматеріал, дошки для домовин, а інколи навіть гроші. Це робилося в Різдвяні свята й Воскресіння Христа. По доступній ціні монастир здавав селянам в оренду більше 3000 десятин орної землі і сіножатей, а також давав можливість заробити гроші в економії. Селяни користувалися послугами лікарні. Монастир мав богодільню для духовних і світських літніх людей та тяжкохворих інвалідів.

З 1888 по 1920 включно з дозволу єпархіального начальства Харківської губернії щорічно здійснювався хресний хід з чудотворною іконою Святителя Христа і Миколи угодника з села Великого Бобрика в Ряснянський монастир. На час від неділі Всіх Святих, тобто через місяць після Пасхи, 24 червня на свято Петра і Павла ікону несли назад, у великобобрицьку церкву. Ікону супроводжувала вся церква і чернецька братія з великою пишністю і святістю.

Нині немає ані монастиря, ані численних господарських забудов.

Свято-Дмитрівський храм (нині у напівзруйнованому стані). Головний храм Ряснянського монастиря – собор святого великомученика Дмитрія Солунського, освячений на честь цього святого 25 жовтня 1881. Іменем цього святого освячені храми в Рясному, Новодмитрівці, та й монастир носить ім’я Святого Дмитрія.

Свято-Дмитрівський храм у монастирі мав 7 бань, був критий білим залізом, зовні побілений, усередині розписаний картинами високої майстерності на релігійні сюжети.

Підлога паркетна. Іконостас дерев’яний, позолочений. Храм займав площу шириною 52 аршини, в довжину – 60 аршин.

Свято-Преображенський храм (не зберігся). У Ряснянському монастирі був збудований теплий храм з червоної цегли, мав дерев’яний іконостас, пофарбований 574олійною фарбою, в більшості позолочений, з іконами роботи високої художньої майстерності. Підлога була паркетною. Під храмом була калориферна піч. Храм освячений на честь знаменної події – Преображення Господа Ісуса Христа. Освячення відбулося 4 липня 1900.

Храм Архистратига Михаїла (не зберігся). Трапезний храм був збудований з червоної цегли, теплий, мав дерев’яний іконостас, пофарбований олійною фарбою, в більшості позолочений.

Храм освячений 22 жовтня 1881 на честь Архистратига Михаїла. Дзвіниця в монастирі була одна. Це була висока цегляна архітектурна споруда, крита залізом, зовні і всередині потинькована. Під її аркою були святі ворота до монастиря. На дзвіниці було 13 дзвонів.

Вага головного дзвону становила 423 пуди. Крім того, у 1902 на дзвіниці був установлений баштовий годинник з гучним боєм.

[Корнієнко О. М. Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь. – Суми, 2009. – С.111.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 572 – 575.