2010 р. Муравським шляхом у Сковородинівку
Світлана Галаур
Дата: 03.12.2010
Мальовничий ландшафт, доповнений потужною енергетикою, створює благодатну ауру для всіх гостей села Сковородинівка (колишня Пан-Іванівка), яке розташоване в одному з найчарівніших куточків Слобожанського краю – Золочівському районі Харківської області.
Тут, у садибі поміщика Андрія Ковалевського похований видатний, український просвітитель, гуманіст, філософ, поет, педагог Григорій Сковорода. Прожив він у цьому місці, як стверджують дослідники, останній – найплідніший – період свого життя.
Могилу викопав власноруч…
Помер філософ у 1794 році і був похований у могилі, яку, за переказами, викопав власноруч. Довгий час у будинку, де проживав Сковорода, містилася школа. Потім там було засновано музей, а пізніше – Літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди, який з 2008 року має статус національного.
На парковій території музею, що розташований на площі 18,2 га, знаходиться не лише могила філософа, яка є національною пам’яткою історії, й багато інших знакових місць, що з ХVІІІ століття збереглися до наших днів. Усі вони входять до одного з найяскравіших туристичних маршрутів Харківщини – “На духовну батьківщину Сковороди”, який місцева влада за участі фахівців музею розробила до Євро-2012.
Щоб ознайомитися з цими історичними та природними реліквіями, не обов’язково чекати чемпіонату з футболу: маршрут діючий, і в музеї охоче приймають туристів. Якщо надумали вирушити в подорож – до села вас приведе, як колись і Григорія Варсаву, славетний Муравський шлях…
Дух мислителя став оберегом
За часом екскурсія займає приблизно дві години, але відвідувачі, як розповіла мій гід, науковий співробітник музею Ганна Ярміш, залишаються зазвичай і надовше: хтось на кілька годин, а хтось і на кілька днів. Я, наприклад, пробула в музеї до пізнього вечора і мушу визнати, що в цій місцині й справді дихається легше, думається вільніше, а тіло наповнюється такою енергією, що, здається, під силу й гори звернути. Потім настає якесь дивне умиротворення, яке буває лише після відвідання найсвятішого храму.
– Це діє благодатна аура землі, яку оберігає дух Сковороди, – каже Ганна Ярміш. – Вона сприяє глибокому ознайомленню із безсмертним ученням мудреця, яке напрочуд актуальне і співголосне нашій розгойданій добі. Людям стають зрозумілішими і доступними проповіді філософа щодо гармонії природи і світу, його відстоювання внутрішньої свободи людини, байдужості до кар’єри і зневага до надмірного матеріального добробуту, культ дружби. Саме за це наш музей відвідувачі й нарекли “перлиною у вінку української духовності”.
Експозиція розгорнута у п’яти залах, обладнаних сучасними електронними засобами: локальним освітленням, відео- та музичною апаратурою. Оскільки творчості Сковороди, як і всій бароковій літературі, властиві багата образність, любов до символів та алегорій, складні філософські ідеї мислителя розкриваються через символічні зображення Сонця, Нарциса, Сфінкса, дзеркал, доріг. Саме вони й допомагають зрозуміти складну, надзвичайно образну філософію мудреця.
Зокрема, Сковорода стверджував, що народився, аби тлумачити Біблію. Тож в експозиції виставлені й стародруки: Новий Завіт із Псалтирем та Біблія. Привертають увагу й багато інших унікальних речей, які відтворюють колорит ХVІІІ століття: селянський одяг, предмети побуту, меблі. Лише в цьому музеї, за словами пані Ганни, є речі, що належали самому Григорію Сковороді: годинник з дарчим написом, скрипка, на якій грав філософ, перебуваючи на Харківщині у бабаївського священика Якова Правицького, фамільна скринька з родини господарів будинку панів Ковалевських тощо.
У залах виставлені картини, скульптури, книги, які ілюструють життя та творчість геніального мислителя, сковородіана з Австралії, Канади, Франції, Німеччини, США, Словаччини. Інтер’єр прикрашають також вироби народного декоративно-прикладного мистецтва: кераміка, вишивки. Однак серцем музею була й залишається меморіальна кімната “спокійна келія” з вікнами на захід та південь, в якій жив, працював і відійшов у вічність народний мудрець. Коли оглядаєш її, душа просто мліє, та ще й якщо уявляється, як пломінець свічки, запаленої звечора самим “старчиком”, потух на світанку, коли відлетів Дух великої людини.
Дуби-велетні
Не менше зачаровує своєю красою та оригінальністю й парк, закладений ще у ХVІІІ столітті. Головна його родзинка – “клумба-півмісяць”, від якої радіально відходять сім алей, що утворюють сонце – архітипус Сковороди. Ще одна, так звана “філософська” алея, яка з’єднує перше і останнє місця поховання Г. Сковороди, покликана розкривати його ідеї про людське пізнання, пошук істини і душевного спокою. Вздовж неї стоять скульптури, що символізують філософські образи творів мислителя.
Збереглися у парку до наших днів і всі улюблені місця філософа. Це криниця-зруб, з якої він пив джерельну воду, а нині туристи милуються в ній своїм відображенням та кидають монетки, щоб знову повернутися у благодатні місця. Тут же височіє фрагмент 700-річного дуба зі скульптурним зображенням філософа, який любив працювати біля нього, і всі, хто приходить сюди тепер, воліють хоча б доторкнутися до стовбура, щоб здійснилися заповітні мрії.
Зарядитися позитивною енергетикою всім охочим допомагає менший за віком дуб-син, який посадив з жолудя дуба-велета сам Григорій Сковорода. Поряд з віковими дубами росте ще й молодий дубок, якого нарекли онуком найбільшого і найстарішого дерева на Слобожанщині. А з того місця, де мудрець копав собі могилу і спочатку був там похований, відкривається чудовий краєвид, прикрашений “лісами, садами, пагорбами, джерелами”. Таким його бачив Григорій Савич, таким він зберігся і до наших днів.
Але найсвятішим, сакраментальним центром залишається все-таки могила Г. Сковороди з надгробком із сірого граніту неправильної форми. Тут можна схилити голову і вклонитися пам’яті філософа. Не менш знаковим місцем є й встановлений вдячними нащадками пам’ятник мислителеві роботи видатного скульптора І. Кавалерідзе, до підніжжя якого можна покласти квіти.
– Маємо надію створити на базі нашого комплексу заповідник і плануємо продовжити туристичний маршрут Євро-2012 до навколишніх сіл Писарівка і Малижене, – ділиться ідеями директор музею, лауреат муніципальної премії Г. С. Сковороди Наталія Мицай. – Їх згадує мислитель, а значить вони пов’язані з його життям і творчістю. Перша експедиція наших фахівців довела, що в цих селах є багато цікавого матеріалу, з яким уже почали працювати.
Скарб не той, що блищить
Невід’ємною часткою діючого маршруту є й легенди про Сковороду, з якими обов’язково знайомлять туристів під час екскурсії. В одній з них розповідається, що після родини Ковалевських маєток перейшов до інших господарів, у яких була донька. Вона дуже любила гуляти розкішними зеленими алеями парку, але її бентежило, що на узвишші бовваніла могила якогось старця.
Юна панночка не поважала це місце і згодом уві сні, особливо в місячні ночі, їй почала ввижатися постать у білому. Вона ходила й награвала на сопілці, читала псалми і байки та погрожувала панночці пальцем. Дівчина страшенно перелякалася і зажадала викопати останки Г. Сковороди й перенести за глибокий ярок. Так і зробили. І у цьому місці могила мислителя міститься й понині.
Інша ж легенда розповідає, що в маєток прийшла одна зі старчих і розповіла, що в парку закопано унікальний скарб. Після такого повідомлення його почали шукати. Довго перекопували землю, сподіваючись знайти у ній те, що блищить. Але потім зрозуміли, що найцінніший скарб цієї частинки слобожанської землі – могила Г. С. Сковороди.
Джерело: «Урядовий кур’єр»