Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Друге життя дерев’яної церкви з Сокирниці

Павло Білецький

Дата: 15.05.2009

Закарпатські дерев’яні церкви – унікальна історико-архітектурна спадщина, прототипи якої, за словами вітчизняних і європейських науковців, є лише у деяких областях Японії. На жаль, із понад ста подібних закарпатських пам’яток нині у відносно доброму стані залишилося близько десятка. Вдихнути друге життя в один із таких історичних храмів у селі Сокирниця, Хустського району, взявся депутат районної ради Юрій Іванчо.

– Цим старовинним храмом я почав опікуватися ще в 2002 році, вперше тоді ставши депутатом районної ради, – розповідає Юрій Іванчо, ведучи нас до дерев’яної церкви. – Тоді, виконуючи побажання сокирнянців та й власну волю, я зініціював створення спеціальної групи, яка мала зайнятися збереженням церкви. Очолив її районний архітектор Василье Орос. Відвідавши церкву, він особисто оглянув всі її закутки і зробив висновок, що окрім решти дрібних робіт, найперше потрібно реставрувати алтарну частину храму та лівий бік його даху.

Відтак депутат разом з архітектором посприяли прийняттю місцевою сільською радою рішення про виділення перших 2, 5 тисяч гривень на виготиовлення технічної документації для реставрації церкви. Так почалася робота з відновлення вівтарної частини церкви, до якої долучився й голова села і деякі місцеві підприємці. Другу частину коштів у розмірі близько 70-ти тисяч гривень Юрій Іванчо залучив на ремонт дерев’яного храму, скориставшись всеукраїнською програмою збереження історичної спадщини.

Трохи меншу суму (60 тисяч гривень зі 180-ти, які закладено на увесь Хустський район) з ініціативи того ж депутата на сокирницьку церкву виділено і під час його другого депутатства. Крім того, на депутатський запит Юрія Іванча голова Хустської райради пообіцяв виділити на храм певний відсоток з коштів, вилучених з продажу землі. Підтримку у вигляді кількох десятків кубів дуба пообіцяв і закарпатський губернатор…

Зараз сокирницька дерев’яна церква ніби заснула серед прадавніх дерев у центрі мальовничого села. Впадає в око її тонка архітектура: від стін, які ще пахнуть древнім дубом, до гострих, вкритих шинглами шпилів. Всередині храму все нагадує сучасний церковний інтер’єр, щоправда набагато бідніший. Юрій Іванчо показує на стелю, яка протікає через аварійний дах.

Зате вівтар тут чистенький, охайний, і готовий у будь-яку хвилину прийняти службу. На стінах церкви – кілька десятків дерев’яних хрестів. Михайло Гичка, який з малого доглядає за пам’яткою, каже, що давно біля цієї церкви за окрему плату ховали людей. А хрести з їхніх могил прибивали на сам храм. Отож, виявляється, тут навколо – цілий цвинтар.

Михайло також розповів, що в Сокирницю церкву перевезли із села Шушвар Виноградівського району десь у 1700-1710 роках. Відтак біля неї було збудовано дзвіницю й перекрито. Бо спершу храм мав солом’яний дах. Храмівник також зізнався, що іноді, коли основний храм на ремонті, тут теж провадять службу Божу і що відвідати цю пам’ятку дерев’яної архітектури щоліта приходить чимало туристів з решти України та зарубіжжя…

Проводячи для нас екскурсію подвір’ям храму, Юрій Іванчо ділиться своїми власними дослідженнями щодо цього архітектурного спадку. Вказуючи на тріщину у дверях, він каже, що це – сліди монголо-татарських сокир. А на зовнішньому боці церкви – вказує на надпис: “Тут у 1707 році представилась матушка Марія…”. Він також розповідає, що під кінець Другої світової війни храм було закрито. Служіння в ньому відновилися лише в 1990 році, коли місцеві жителі взялися його дещо облагородити. А припинилися – в 1997-му, коли поряд з пам’яткою постав сучасний ошатний греко-католицький храм…

Зараз у планах Юрія Іванча – реконструкція північної частини церковної вежі. Для цього вже готовий покрівельний матеріал. Залишилося лише знайти спеціалістів, знову відшукати кошти і братися до роботи. Загалом же за підрахунками депутата-соціаліста, для повної реконструкції цієї церкви потрібно від 2 до 2, 5 мільйонів гривень.

– Звичайно, мені не знайти одразу таких грошей, – зізнається депутат. – Але з чогось починати треба. Зробимо спочатку щось одне потім інше і так далі. Вода ж камінь точить…

Джерело:

Адреса оригіналу статті: