2017 р. Звід пам’яток України
Роман Офіцинський
Розмір зображення: 661:421 піксел
Тячів – місто районного підпорядкування (1961), районний центр, входить до Списку історичних населених місць України. Дата заснування – середина 13 ст.
Розташований на рівнинному правому березі р. Тиса, на відстані 136 км від обласного центру. Через Тячів проходять залізниця Солотвино-Львів, шосе Мукачево-Рогатин.
Площа міста – 5,2 кв. км, населення – 10,7 тис. осіб (2011).
У межах міста виявлені давньоримські пам’ятки І-ІІ ст. н.е. Вперше Тячів згадано в документах 14 ст. У 1329 угорський король Карл І надав йому статус коронного міста.
Цей статус підтвердив король Сигизмунд 1406. Архітектурною домінантою Тячева є костьол 15 ст., споруджений в пізньоготичному стилі. 1556 храм перейшов до реформатів.
Походження назви міста пов’язане з хутором Теццев, що в перекладі з угорської означає «подобатися». Вигідне розташування Тячева обумовила близькість до солекопалень Солотвина та Хустського замку. Після поразки Ференца II Ракоці 1711 Тячів втратив привілей коронного міста і став селянським містечком.
У 1776 тут жило 1,1 тис. осіб, 1873 – 2,9 тис., 1910 – 6 тис., 1930 – 7,4 тис. осіб.
Римо-католицька церква св. Стефана збудована 1780, а греко-католицька Успіння Пресвятої Діви Марії – у 1852.
Від 1801 в Тячеві двічі на рік, у серпні та вересні, проводилися ярмарки. Діяла скляна гута. Тячів користувався правом самоврядування, мав печатку із зображенням орла. У 1875 тут працювали дві початкові школи.
З Тячевом пов’язана творчість художника Шимона Голлоші = керівника Мюнхенської художньої школи і засновника митецької колонії у Надьбані. З 1904 Ш. Голлоші виїжджав з Мюнхена на пленери у Тячів, а 1914 переніс сюди майстерню, що знаходилася на лівому березі Тиси, біля підніжжя гори Нересен.
Особливої шкоди Тячеву завдали часті руйнівні повені від річки Тиси: у травні 1913, восени 1937, травні 1970, листопаді 1998, березні 2001 та липні 2008.
У чехословацький період Тячів був окружним центром, діяла горожанська школа.
Тут працював письменник і педагог, редактор журналу «Наш рідний край» Олександр Маркуш. 18 березня 1939 Тячів відійшов Угорщині. Весною 1940 в місті перебував угорський прозаїк Жигмонт Моріц. 21 жовтня 1944 Тячів став радянським.
1950 в Тячеві створили два колгоспи, що спеціалізувалися на садівництві та молочному тваринництві. Доярка Марія Алечко 1958 стала Героєм Соціалістичної Праці. У 1954 заснований парк культури і відпочинку, де є обеліск і братська могила радянських воїнів. У 1964 встановлено пам’ятник Т. Шевченку.
У 2000 в Тячеві засновано угорськомовний ліцей. Від 2003 в приміщенні колишнього заводу «Зеніт» виготовляють жіночий та чоловічий одяг за італійськими лекалами на експорт.
2004 започатковано міську газету «Тячів».
У Тячеві під охороною держави перебуває пам’ятка архітектури (костьол 13- 18 ст.), що включена до Державного реєстру національного культурного надбання України, а також 6 пам’яток місцевого значення – 3 історичні (2 могили, будинок Ш. Голлоші), 14 монументального мистецтва – пам’ятники Т. Шевченку, Л. Кошуту, Ш. Голлоші, чехословацькому танкісту, Герою Радянського Союзу С. Вайді, греко-католицькому єпископу О. Хірі, загиблим жителям міста у двох світових війнах, радянським воїнам, воїнам-інтернаціоналістам, репресованим, з нагоди звільнення Тячева, загиблим під час повені 1970, Божій Матері, з нагоди 2000-річчя Христа, жертвам політичних репресій.
Література:
Град М. Сини Марамороша. – Тячів, 2001. – 139 c.; Достал Я. Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької Республіки. 1919-1939 рр.). – Ужгород: Карпати, 2014. – С. 225; Илько В. Тячев // История городов и сел Украинской ССР. Закарпатская область. – Киев: УСЭ, 1982. – C. 447-456; Сирохман М. Нові церкви Мукачівської греко-католицької єпархії. 1990-2010. – Львів: Мс, 2010. – С. 236-237; Тячів, 2013. З рідним містом крокую в майбутнє / Авт. кол.: Г. Макаренко та ін. – Ужгород: Патент, 2013. – 108 c.; Тячівщина. Туризм. Відпочинок / Уклад. М. Лунгу. – Тячів, 2012. – 64 c.; Тячівщина в іменах / Уклад. Г. Волос. – Тячів, 2011. – 44 c.; ; Федака С. Населені пункти і райони Закарпаття. – Ужгород: Ліра, 2014. – С. 220-226; Фийнеш Е. Географічний словник Угорщини. Опис населених пунктів Закарпаття середини XIX ст. – Ужгород: ІВА, 2011. – С. 72.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 371 – 372.