Виробничий комплекс економії Л.Кеніга
Віктор Вечерський, Сергій Крюков
Виробничий комплекс економії Л.Кеніга, 19 – поч. 20 ст. (архіт., іст). Вул. Горького, 58.
Комплекс міститься в історичному середмісті на надзаплавній терасі правого берега р. Боромлі на східному боці головної вулиці міста навпроти Благовіщенської церкви.
Складається з трьох мурованих будівель – п’ятиповерхового вальцьового млина, одноповерхового складу та триповерхового зерносховища «Білий амбар». Усі будівлі розміщені на значній відстані від вулиці, проте звернені до неї чоловими фасадами. Серед них домінує наймасивніша споруда вальцьового млина, що нині є найпомітнішою містобудівною домінантою в долині р. Боромлі. Як домінанта вона конкурує з ідеологічно й композиційно панівною будівлею міста – Благовіщенською церквою, з огляду на що поєднання цих двох домінант не можна визнати органічним.
Зараз територія оточена цегляною огорожею, а по червоній лінії забудови вул. Горького у сер. 20 ст. зведено декілька одно-двоповерхових будинків, що погіршило умови видового розкриття комплексу.
Згідно з описом Тростянецької садиби майора О.Надаржинського 1799, на місці теперішнього виробничого комплексу значилася солодовня кам’яна з сушнею. Згодом, при наступних власниках маєтку Корсакових, князях Голіциних, А.Марку та Л.Кенігу тут був солодовий завод. У 1896 в перебудованому корпусі солодового заводу почала діяти парова крупорушка, яка називали також вальцьовим млином. У 1907 будівля була ще раз перебудована з частковою надбудовою. Тоді ж замість парового встановили газогенераторний двигун і виробництво отримало офіційне найменування «Мукомольная мельница Л. Е. Кениг-Наследники».
У 1887 з південного сходу до тодішнього корпусу солодового заводу прибудували корпуси винокурні, яка почала виробляти продукцію з 1889. У 1907 були збудовані Білий амбар та одноповерховий складський корпус. Протягом 20 ст. виробничий комплекс зазнав численних перебудов. Нині тут міститься Тростянецький комбінат хлібопродуктів.
Відносно добре збереглися головний корпус млина, Білий амбар і частина складського корпусу.
Вальцовий млин, 1907 (архіт., іст.). Цегляний, прямокутний в плані, п’ятиповерховий. Збережена донині стара частина млина належить до 1907 року. Загальна площа – 1848 м кв.
Про більш ранні будівельні етапи достовірної інформації немає. Зараз з північного, південного і східного боків корпусу є численні прибудови 20 ст., що не становлять історико-архітектурної цінності.
Будівля складалася з трьох відділень, ізольованих брандмауерами на всю висоту: зерноочисного, млинового й вибійного. Південне зерноочисне відділення виділене на чоловому фасаді креповкою, декоративним мотивом спарених закомар й високим трикутним щипцем з переломом, прикрашеним зубчастим карнизом. Унаслідок цього загальна композиція чолового західного фасаду є асиметричною. П’ятий поверх цього відділення перекрито залізобетонними склепіннями. Решта міжповерхових перекриттів – це невеликі бетонні склепіння, що спираються на сталеві двотаврові балки. Поверхи з’єднані внутрішніми й зовнішніми залізними сходами.
На західному фасаді по всіх поверхах влаштовані відкриті зовнішні переходи між зерноочисним і млиновим відділенням. У першому поверсі містилися електростанція, майстерня й машинне відділення. Провідне функціональне значення першого поверху підкреслено на фасадах значною його висотою та величиною прямокутних отворів з наличниками й лучковими сандриками з рельєфно виділеними замковими каменями.
Найбільш пластично вирішено західний фасад, розчленований масивними горизонтальними гуртами з зубчастими карнизами. Наріжники зафіксовані широкими лопатками. Стіни завершує стилізований колончастий фриз. Вікна зерноочисного відділення маленькі, пропорцій «лежачого квадрата», з лучковими перемичками. Вікна решти відділень мають витягнуті пропорції та масивні лучкові сандрики. Фасади в цілому вирішені у формах неороманського напрямку цегляного стилю. Дахи щипцеві, по дерев’яних кроквах, укриті покрівельною сталлю.
Вальцовий млин почав працювати з 1896. Виробництво борошна із пшениці було вигідним, бо господарство потребувало і великої кількості висівок для відгодівлі худоби. Раніше більша частина їх надходила за високою ціною із млина Боромлянського товариства.
Після ряду реконструкцій значно зросла його продуктивність: від 1000 до 4500 пудів зерна за 24 год. За рік млин переробляв до 1,2 мільйона пудів пшениці. 97% висівок йшло для відгодівлі худоби. Зерна економій не вистачало, тому його стали закуповувати в інших регіонах. Крім того млин випускав борошно дуже високої якості на яке був завжди попит, незважаючи на високі ціни. Особлива увага зверталася на чистоту борошна, на те, щоб кожний гатунок був однієї якості. З цією метою кожні дві години робилася водяна проба борошна, а сам керуючий контролював також її якість чотири рази на день. З 1910 млин виробляв манну крупу і десять сортів борошна.
Найвищий і середні гатунки борошна відправляли в такі райони: Московсько-Рибінський, С.-Петербурзько-Балтійський, Польський і Нижньоволзький. У Північно-Західний і Київський райони йшли всі гатунки борошна, у Чорноморський район – середні, і в Азовсько-Кавказький – середні і найнижчі. Найвищі гатунки користувалися попитом і за кордоном. Персонал млина складався із 67 чоловік. Тривалий час усіма справами його керував Микола Карлович Метці.
Складський корпус, поч. 20 ст. (архіт.). Розташований між млином і Білим амбаром. Він прямокутний у плані, дуже видовжений. Має несучі поздовжні стіни, трикутні щипці на причілках, двосхилий щипцевий дах по кроквяних фермах, укритий шифером. На фасадах є скромний декор у формах пізнього цегляного стилю: виділено цоколь і зубчастий карниз завершення, стіни розчленовано лопатками. Вікна з лучковими перемичками й такими ж сандриками з рельєфно виділеними замковими каменями мають підвіконні полички з зубчастими карнизами.
Білий амбар (архіт.). Стоїть у південній частині території комплексу. Він прямокутний у плані, симетричний, з ризалітом на чолі, увінчаним дерев’яною вежею з підйомником. Несучими є поздовжні стіни й внутрішній каркас. Перший поверх капітальними стінами поділений на чотири складські приміщення з окремими входами.
Другий поверх – єдиний зальний простір, що за площею дорівнює половині першого поверху. У чоловому ризаліті розміщено сходи й механічний підйомник з двигуном.
Третій напівповерх є горищним приміщенням під вальмовим дахом.
Фасади вирішені в раціоналістичних формах пізнього цегляного стилю: наріжники зафіксовані широкими лопатками; вікна різноманітних розмірів і форм мають масивні лучкові сандрики. Стіни завершують широкі звиси даху на дерев’яних кронштейнах.
Пологий трикутний щипець, що вінчає ризаліт, має дерев’яний брус-затяжку. Дерев’яна вежа каркасної конструкції накрита оригінальної форми восьмисхилим ламаним дахом зі шпилем та флюгером.
Будівля має цегляні стрічкові підмурки. Під одноповерховою тильною частиною є невеликий погріб. Цегляні стіни зовні з самого початку були побілені, що й зумовило найменування будівлі. Перекриття плоскі по дерев’яних балках, які спираються на внутрішній каркас. Вальмові дахи по дерев’яних кроквах укриті покрівельною сталлю.
Виробничий комплекс економії Л.Кеніга у Тростянці є цінною пам’яткою виробничої архітектури Слобожанщини поч. 20 ст., що відзначається високою якістю архітектурних та інженерних вирішень. Комплекс виявлено й обстежено автором у 1990 На державний облік як пам’ятку культурної спадщини не поставлено.
[Ахтырский уезд накануне XIX века (Материалы для истории Ахтырщины) // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Т. 19. – X., 1913. – С. 435; Краткий очерк Тростянецкого имения г. г. наследников д.с.с. Л. Е. Кениг в сельскохозяйственном и лесном отношениях. – Ахтырка, 1912. – С. 1; Опацкий А. Н. Фабрично-заводская промышленность Харьковской губернии и положение робочих / А. Н. Опацкий. – X., 1912. – С. 120; Россия. Полное географическое описание нашего Отечества / Под ред. В. П. Семенова. – СПб., 1903. – Т. 7. – С. 321; Технические предприятия Тростянецкого имения Л. Е. Кениг и наследники. – X., 1913. – С. 193, 261; Тростянецкое имение Л. Е. Кениг и наследники. Сельское хозяйство. – X., 1913. – С. 1, 171; Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область. – К., 1973. – С. 577; Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський. – К., 2005. – С. 539-541.]
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 1258 – 1260.