Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2005 р. Блискучий храм – багатий храм?

Конфлікт у громаді прихожан церкви Святого Миколая [треба – Михаїла] УПЦ КП в селі Устя Снятинського району розгорівся через мистецтво.

Одна частина пастви підтримала місцевого пароха у прагненні прикрасити храм, тоді як інша рішуче проти цього протестувала. Оновлення інтер’єру церкви передбачало руйнування іконостасу – пам’ятки історії й архітектури національного значення, датованої початком 19 століття.

“Проти волі громади”

На сполох забили устянські педагоги. Трудовий колектив школи зініціював звернення до заступника голови Івано-Франківської обласної ради Романії Постолянюк. “В церкві проти волі громадян готується заміна історичного іконостасу, який має чималу мистецьку й фінансову вартість, – написали працівники школи, підтримувані жителями села. – Наполегливо просимо конструктивно вплинути на цей негативний процес і допомогти зберегти пам’ятку культури”…

Старий іконостас мали повністю розібрати. Замість нього планували встановити “модерний”, такий, щоби прикрасив храм. Виготовляли його на пожертви жителів села, які трудяться за кордоном. “11 вересня біля церкви пройшли збори вірних, на яких всі в один голос висловилися проти заміни старовинного іконостасу. Однак після зборів священик сказав: “Буде так, як ми зробимо, і це буде добре. Вам сподобається!”

Споруда церкви та іконостас у ній (його окремі фрагменти датовані 1851-м роком) є національною пам’яткою і охороняються державою. Про це повідомляє таблиця, прикріплена на стіні церкви, праворуч від вхідних дверей. “Пошкодження карається законом,” – вигравірувано на ній. Сумнівно, щоб священик чи голова церковного братства (а саме вони очолили роботи) не вміли читати.

“Ніхто не дав права священику йти проти волі громади і нівечити святиню”, – зазначали автори листа. Окрім власне історичної та мистецької цінності церковної атрибутики, селяни апелювали до її сакральності: вважається, що ікони, намолені віками, мають особливу духовну силу. Через це, за церковними канонами, будь-яку храмову утвар після заміни не можна просто викинути. Переважно такі речі “ховають” – закопують.

Що мало бути з розібраним іконостасом, наразі невідомо. Люди в селі кажуть, наче ним цікавилися колекціонери. Дехто навіть називає прізвища і припускає, що ікони могли бути перепродані за кордон. Однак підтвердити цю інформацію неможливо.

Модерний іконостас з ДВП

Врегулювання ситуації потребувало втручання представників державної влади. Минулої середи в селі працювала спеціальна комісія, очолювана керівником відділу музейної роботи та охорони культурної спадщини Головного управління туризму і культури Івано-Франківської ОДА Андрієм Давидюком. Також до Устя виїжджали представники Снятинської райдержадміністрації та Служби безпеки. “Ми встановили факт заміни іконостасу”, – повідомив пан Давидюк.

На час прибуття комісії, нижня частина іконостасу (Царські ворота) була розібрана. На її місці вже частково встановили нові конструкції з ДВП, помальовані масляною фарбою і позліткою. “Уламки давнього іконостасу ми знайшли в дзвіниці, – розповів голова комісії. Щодо власне Царських врат, священик повідомив, що віддав їх на реставрацію. Ми вказали йому на неприпустимість самовільних дій. Він мотивував тим, що хотів просто поновити оздоблення храму. Мовляв, не знав, що це є порушенням. І пообіцяв повернути все на місце”.

Наразі відділ музейної роботи та охорони культурної спадщини ОДА подав припис на ім’я пароха та сільського голови Устя, який офіційно зобов’яже їх привести пам’ятку у попередній вигляд. Якщо виявиться, що частина іконостасу вже втрачена, отцю Івану загрожує кримінальна відповідальність.

Устянська церква Святого Миколая зазнавала державної реставрації у 1988-му році. Тоді на це витратили “кругленьку” суму – 110 тис. радянських рублів. Реставратори законсервували іконостас і відновили ґонтове перекриття храму. Тепер лунають пропозиції замінити його на бляху. “Це означало би смерть споруди, – каже пан Давидюк. – Під бляшаним покривом дерев’яні стіни “спаряться”, церква дуже швидко зруйнується”.

Позлітка на святих ликах

Останнім часом оновлюється більшість прикарпатських храмів. За громадський кошт церкви ремонтують всередині і ззовні. Люди щиро вважають, що їхній храм має бути найкращим на всі довколишні села і намагаються втілити це. Брак освіти, відсутність художнього смаку, необізнаність із критеріями мистецтва декору, бажання яскравих фарб і блиску часто стають причинами того, що під час таких ремонтів нищаться унікальні речі, втрачається історична й культурна спадщина. Зображення на цінних стародавніх іконах вкривають дешевою позліткою. Унікальні малюнки “відсвіжують” шкільною аквареллю. Замальовують лики олійними фарбами. Автентичну гуцульську різьбу замінюють сучасною типовою фурнітурою. Кам’яні підсвічники (тільки тому, що надщерблені) – розцяцькованим фаянсом. Так пам’ятки втрачаються назавжди. Усі перелічені випадки відомі спеціалістам обласного відділу охорони культурної спадщини.

Існуючу ситуацію можна пояснити тим, що на державному рівні наразі немає повного опису мистецьких речей, які збереглися в храмах. Священослужителі вважають культові споруди власністю церкви, отож і протистоять, підтримувані громадою, “державному втручанню” і можливій ревізії майна. “Власником храмів, які є пам’ятками історії й архітектури, – зазначив Андрій Давидюк, – є держава. Ці церкви передані громадам лише в користування. Тож віруючі на чолі зі священиком мусять берегти не тільки будівлю, але й усе те, що є в стінах церкви”.

Стародавні ікони, ритуальні предмети – доволі ласий шматочок не тільки для вітчизняних колекціонерів. Є попит – є пропозиція. Нашими горами вештається не один псевдохудожник, який за дві-три старі картини з апостольського чи празникового ряду ладен не тільки розфарбувати цілу споруду, а ще й намалювати новий іконостас.

Наталія Кушніренко, Галицький кореспондент

13-10-2005 11:09

Джерело: