2017 р. Звід пам’яток України

Михайло Сирохман

Розмір зображення: 800:600 піксел

Монастир чину святого Василія Великого, 1912 (іст., архіт.) Вул. А. Волошина, 54. На червоній лінії забудови вулиці в історичній частині міста. Нині тут фізичний факультет Ужгородського національного університету.

На червоній забудові вулиці в історичній частині міста, тильною стороною виходить на берег р. Уж. Ідея будівництва монастиря в Ужгороді з’явилася після того, як на єпархіальному соборі 8-12.09.1903 під проводом єпископа Юлія Фірцака вирішили відновити василіянський чин у краї. У монастирі планували розмістити новіціят, схолястикат, студії богослов’я. Цим зайнявся протоігумен ЧСВВ о. Йоаким Хома, якого обрали на капітулі у Маріяповчі 1906.

29.10.1907 відбулося освячення фундаменту монастиря. Автором проекту споруди був ужгородський архіт. Ернев Колош. Будівництво монастиря розпочали в жовтні 1911 на кошти місцевого єпископа – 5 тис. крон, внески священиків з Австро-Угорщини і світу – 23 тис. 195 крон, державні кошти – 300 тис. крон. У 1912 його завершили, 7 червня на даху будівлі встановили трираменний хрест. Первісно будівля, фасад якої виходив на вулицю, мала чотириповерхову центральну й триповерхові частини бокові, на яких знаходилися т. зв. висячі сади. У міжвоєнний час бокові частини споруди забудували. У будівлі було 56 просторих кімнат і кілька залів. На четвертому поверсі влаштували велику каплицю, котру прикрасили розписи Й.Бокшая. На першому поверсі була велика трапезна і кімнати для гостей, на інших поверхах – аудиторії і кімнати для студентів.

У вересні 1912 при монастирі відкрили чоловічий інтернат, де навчалося і виховувалось 70-90 дітей. Чимало юнаків після інтернату ставали монахами. Тому тут була також початкова школа для монахів. Ігуменом монастиря і керівником інтернату на той час був о. Теофан Скиба. Крім обов’язкових предметів, в інтернаті вивчали основи християнської моралі. У 1921 половину приміщень будівлі зайняла президія суду Підкарпатської Русі.

28 вересня 1925 при монастирі за сприяння папи Пія XI та єпископа Крижевацької єпархії Діонісія Нарядія відкрили друкарню. На її заснування витратили 350 тис. крон. Вона мала велику і малу типографічні машини. Спершу в друкарні працювали троє ченців, пізніше – 7-8 ченців й один світський фахівець. Доти усю необхідну літературу друкували за межами краю – у м.Жовква. До 1935 друкарня в Ужгороді видала: 181 250 прим. щомісячної газети «Благовісник»; 150 920 прим. релігійних газет; 76 767 прим. релігійних книжок; 78 100 молитовників; 26 800 церковних календарів; 20 000 наукових творів; 173 250 релігійних брошур.

У 1926 Ужгородський монастир василіян нараховував 6 ієромонахів. У 1926/27 навч. р. інтернат утримував 85 учнів, у 1937/38 – 98 учнів. Діяв хор і драматичний гурток (давав два концерти на рік – у березні і червні).

Директором був о. Мирон Калинець, заступником – о. Йосиф Мартинець, префектами – о. Йосафат Рога, о. Антоній Станканинець.

Конгрегація для Східних Церков 2 квітня 1932 канонічно затвердила Закарпатську василіанську провінцію Святого Миколая з центром в Ужгородському монастирі.

У 1937 монастирі створено класичну гімназію. У 1937/38 навч. р. тут навчалося 106 учнів, а викладали отці-василіяни С. Сабол, П. Лозан, П. Гучко та ін. У листопаді 1938 гімназію перевели до Великого Бичкова.

Ще до появи споруди монастиря у внутрішньому його дворі стояла кам’яна православна церква, збудована грецькою громадою 1786-87, поруч звели будинок священика, дяка і дзвонаря. Навколо церкви знаходився цвинтар, де ховали вірників східного обряду. 1876 стару вежу церкви замінили круглим бляшаним куполом. У 1900 грецька община продала церкву з її нерухомим майном і земляний наділ греко-католицькій громаді. 1906 величезна пожежа знищила церкву та околиці. Після побудови монастиря церкву заново відбудували і посвятили на честь св. Василія Великого.

Стеля храму була розписана Й. Бокшаєм на тему «Василій Великий – засновник монашого ордену св. Василія Великого», престол з чотирикутним балдахином виготовив різьбяр В. Свида.

Після окупації Карпатської України угорськими військами (березень 1939) новим ігуменом монастиря став о. Бартоломей Дудаш, в 1946 – о. Богдан Мересій і проживало тут уже лише троє ченців. Монастир передали Ужгородському університету рішенням Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР від 30 березня 1949 з правом переобладнання. 13 травня 1949 складено акт про передачу монастиря, підписаний ігуменом монастиря о. Богданом Мересієм. У будівлі розмістили історичний, філологічний, біологічний ф-ти. Нині тут знаходиться фізичний ф-т. Церкву перебудували у навчальну аудиторію, дзвіницю розібрали, церковний інвентар передали у Цегольнянську церкву в Ужгороді, бібліотеку – університету. Про церкву нагадує лише напівкругла апсида в алтарній частині.

Будівля чотириповерхова, цегляна, з підвальними приміщеннями. Головний фасад несе основне стилістичне декоративне навантаження. В архітектурі домінує характерна на зламі 19-20 ст. еклектика з використанням елементів новостилів – неоготики, неороманського та ін. Рівновагу забезпечує узгодження вертикальних і горизонтальних ліній. Ризаліти акцентують бічні частини фасаду і центральну, розділену гуртами на три вертикальні частини. Середня з цих частин є вертикальною домінантою: на нижньому ярусі вона містить двері з обрамленням, на другому – вбудовані аркові вікна, на третьому – три аркові вікна увінчує пишна арка, на четвертому – урочистий неоготичний ансамбль – стрілчасті вікна з колонами і тимпанами, трикутні фронтони над ними розділені фіалами. Виразне горизонтальне членування фасаду гуртами на чотири яруси нагадує про стилістику ренесансу – кожен по-різному декоровано рустом, вставками, карнизами, різнообрамлені вікна. Вхідні двері виглядають, як «царські врата», вони є теж витвором мистецтва. Двостулкові двері обрамляє кована решітка, на якій залізні цифри – 1912.

Як в екстер’єрі, так й інтер’єрі споруди віє могутністю і фундаментальністю. Високі стелі, великі приміщення й коридори створюють почуття простору й величі. За рахунок великих вікон, розміщених уздовж сходових кліток, в середину будинку проникає багато денного світла, яке лягає на широкі перила і балюстради.

Стрімкі абриси великої споруди, які значно домінують у порівнянні з низькою житловою забудовою вулиці, органічно вписуються у навколишню панораму правого берега Ужа та схилу Замкової гори, формуючи один з ключових архітектурних ансамблів старого міста. На стінах першого поверху в коридорі та праворуч при вході встановлені меморіальні таблиці науковцям-фізикам, колишнім ректорам університету Д.В. Чепуру і В.Ю. Сливці. З боку р. Уж зведена могутня кам’яна підпірна стіна, з побудовою якої тут утворвся невеликий майданчик. Споруда є цінним взірцем європейської сакральної архітектури пер. пол. 20 ст.

Джерела і література

Кобаль Й. Ужгород відомий та невідомий. – Ужгород, 2003. – С.86-87; Пекар А. Василіянська Провінція св. Миколая на Закарпатті // Записки ЧСВВ. – Рим, 1982. – Т. ХІ; Провінція Святого Миколая // www.osbm.org.ua; Попович О. Ужгородському монастирю отців-василіян виповнилося 100 років // www.mukachevo.net. – 2012. – 4 грудня; о.Степан Пап. Історія Закарпаття. – Том. 3. – Івано-Франківськ: Видавництво «Нова Зоря», 2003.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Закарпатська область. – К.: 2017 р., с. 51 – 54.