2009 р. Василів
Дата: 28.10.2009
Василів (Заставнівський район Чернівецької області) вперше згадується у 1230 році давньоруським літописцем під час описання переслідування Данилом Галицьким мадяр, що бігли до Пруту: «От туду же поиде Король ко Василеву и переиде Днестр и поиде ко Пруту».
Проте археологічні дослідження, проведені у Василеві у середині ХХ століття, свідчать про те, що місто було засновано за часів феодальної роздробленості у Київській Русі та відігравало значну роль у житті галицького придністров’я. Місто було знищено татаро-монгольською навалою і занепало, а на його місці пізніше утворилося село під такою ж назвою.
На березі Дністра в той час існувала пристань на шляху «з варягів в греки», споруджена одночасно з літописним градом. Вона служила місцем зупинки лодій – торгових кораблів. Тут купці обмінювались товарами: золотом, олією, хутром, керамікою, а торгували ними на Торговій площі.
У 1958 році експедиція Чернівецького краєзнавчого музею під керівництвом Б. Тимощука виявила при розкопках у південно-східній частині села на місці старого кладовища фундаменти давньої білокамінної церкви – катедрального собору, датованого першою половиною ХІІ століття. Храм був чотирьохстовпним з трьома напівкруглими апсидами та однією банею, стіни прикрашені різьбленими візерунками, підлога укладена різнокольоровими кахельними плитками.
Його розміри 13,5 на 21,5 метрів, товщина стін фундаментів – до 1 метра. Висока церква виднілася на багато кілометрів і була орієнтиром для торгових караванів, що йшли по Дністру. Храм руйнувався двічі. Перший раз монголо-татарами у 1231 році, про що свідчить шар попелу, що знаходився нижчим рівнем, другий – у XVII столітті турецькими яничарами.
Про будівництво храму існує страшна легенда. Будівельники, почавши будівництво вдень, наступного для побачили, що все побудоване вночі було зруйновано. Так продовжувалося тричі, поки не з’явився старий дід і не сказав: «Буде доти валитись, доки не дасте йому жертви – людини». Будівельники послухалися діда і вирішили, що замурують у стіну жінку, яка першою принесе їм обід.
Такою жінкою виявилась Марія – дружина одного з будівельників. Чоловік замурував її у стіну, не дивлячись їй в очі, і не зважаючи на те, що на них у домі чекало мале дитя. Наступного дня стіни все стояли незруйнованими, а стіна, куди замурували Марію, ще довго була мокрою. Розповідали, що це було молоко з грудей жінки, адже вона годувала груддю немовля.
Навколо фундаменту церкви до сьогоднішнього дня збереглося багато кам’яних хрестів: як 18 – 19 століття, так і давньоруських.
На місці колишнього храму і сьогодні розкидані численні людські останки. А людський череп можна навіть побачити всередині цієї гробниці.
На північному сході села, в урочищі Замчище, збереглися залишки земляних укріплень (вал і рів), що оточували овальний в плані майданчик розмірами 130 на 110 метрів. Тут була пристань, біля якої зупинялися торгові каравани, що перевантажували товари на сухопутний транспорт і навпаки. На території укріплення виявлені залишки дерев’яної церкви ХІІ – ХІІІ століття та складських приміщень. Від дерев’яної церкви збереглися рештки кам’яних фундаментів, уламки кераміки, керамічних полив’яних плиток, якими була викладена підлога в храмі.
Поруч з урочищем знаходяться геологічні пам’ятки природи: Василівські водоспади та Василівська стінка.
На півдні села на місті впадіння у Дністер потоку Млинівка на високому мису Хом в IX-X століттях стояв феодальний замок, який з напільної сторони укріплювався частоколом. Це – урочище Городище, звідки відкривається панорама Василіва, а такош довколишніх сіл на Тернопільському березі.
З пагорба можна також побачити урочище Монастиріще, що знаходиться на 1 кілометр західніше села. Тут в XII-XIII ст. існував монастир, залишки якого зберігаються в скелях яру. За легендою, кількість храмів монастиря досягала дванадцяти…
Є у Василіві і збережена до цього часу пам’ятка архітектури державного значення – цегельна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Церква побудована у 1835 році і представляє собою характерний для Буковини тип триконхового безкупольного храму з включеною до загального обсягу двоярусною дзвіницею та невеликим тамбуром-входом із заходу. Церква накрита скатним дахом, нава перекрита коробовим зводом, апсида і бокові екседри – конховим. Стіни позбавлені декору та прорізані напівциркулярними вікнами. Другий ярус дзвіниці прикрашають різні обрамлення віконних отворів, сама дзвіниця прикрашена декоративною главкою.
У 1970 році у селі засновано музей історії села Василів. Серед експонатів музею є археологічні знахідки від трипільського часу до XIV століття: найдавніші знаряддя праці, кераміки, ілюстративний матеріал, присвячений розкопкам фундаменту старовинного храму, предмети щоденного життя і праці та одяг василівчан ХІХ – ХХ століття.
Незважаючи на те, що західноукраїнські євреї надавали перевагу життю у містах, село Василів мало єврейську громаду, яка до Другою світової війни налічувала 75 родин. Існувала і синагога, яка, на жаль, теж не пережила лихоліття війни. Єдине свідоцтво існування у Василеві юдейської громади – єврейський будинок адвоката Батлера.