2017 р. Звід пам’яток України
Роман Офіцинський
Воловець – селище міського типу (1957), районний центр – входить до Списку історичних населених місць України з датою заснування – 15 ст. Розташований у долині річок Волівчик і Вича біля підніжжя гір Темнатик і Плай, за 118 км від обласного центру. Через Воловець проходить залізниця Чоп-Київ, шосе УжгородМіжгір’я.
Площа селища – 11,8 кв. км, населення – 7,0 тис. осіб (2011).
Назву селищу дала р. Волівчик, де пастухи поїли волів. У його межах знайдено два скарби кінця ІІ тис. до н.е., у складі яких – 28 виробів з бронзи і золота. У цій місцевості на чотири дні заблукав з найближчим оточенням угорський король Людвик Великий, коли повертався після невдалого походу проти литовців і поранення під час штурму Белзького замку 1352.
Перша писемна згадка про Воловець – 1433 р. Тоді поселення належало барону Перені. Пізніше Воловець включили до Мукачівської домінії.
1645 трансільванський князь Дьєрдь ІІ Ракоці приєднав Воловець до своїх володінь. 1657 його спустошило польське військо. 1728 поселення ввійшло до Мукачівсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів. 1733 згадано дерев’яну церкву св. Михайла. У 1830-х рр. у Воловці почали виготовляти цеглу і черепицю.
У серпні 1852 на запрошення графа Карла Шенборна в лісах поблизу Воловця полював австрійський імператор Франц Йосиф I і пив воду з джерела в урочищі Чертесово, у долині р. Вича, тому прилеглу галявину назвали Цісарською. Від 1850-х рр. у Воловці діяв лижний трамплін, найкращий тоді в Австрії. Від унікального трампліна зберігся фундамент – бетонні тумби в урочищі Кілиця. У 1930-х рр. його довжина становила 40 м, тут проводилися змагання, у т. ч. міжнародні.
У 1882 відкрили державну початкову школу. У центрі селища у 1893 звели греко-католицьку церкву Вознесіння Господнього (нині православна). Її збудували на місці, де до 1890 стояла дерев’яна церква бойківського стилю.
1870 у Воловці проживало 600 осіб, 1900 – 1,3 тис., а 1938 – 2,4 тис. осіб.
У 1872-1783-х рр. через Воловець і Верецький перевал збудували залізницю Мукачево-Львів, сотні місцевих жителів зводили мости, віадуки, тунелі. 1906 стала до ладу лісопилка з паровим двигуном. 1911 Воловець відвідав відомий американський антрополог Джордж Дорсей, котрий вивчав життя і побут людей, що масово виїжджали на заробітки до Америки.
У жовтні 1914 селище тимчасово захопили російські війська. Четверо делегатів представляли Воловець на крайовому з’їзді 21 січня 1919 в Хусті, на якому одноголосно висловилися за приєднання Закарпаття до України.
Наприкінці квітня 1919 Воловець увійшов до складу Чехословаччини. У 1926 громада Воловця викупила тризрубну триверху Покровську церкву 1792 с. Плоске (Свалявський р-н). Храм поставили у Канорі, східній частині селища. У 1976 Покровську церкву перевезли і встановили у Музеї народної архітектури і побуту в Пирогово, на околиці Києва. У 1926 також збудували невелику дерев’яну церкву, котру розібрали 1943.
1931 Чехословацька туристична спілка побудувала тут 2 туристичні комплекси. 2 березня 1933 під час демонстрації безробітних загинув протестувальник Федір Селехман. До 1939 виросла казарма прикордонної поліцейської сторожі.
18 березня 1939 Воловець окупували війська Угорщини. У 1944 страчено 3-х, відправлено на примусові роботи 93-х місцевих жителів. Влітку 1944 в пору сінокосів внаслідок зіткнення двох військових ешелонів вигоріла вул. Мадяровиця і частина Слатини. 9 жовтня 1944 підрозділи 4-го Українського фронту взяли Воловець.
Відступаючи, угорське військо зруйнували 40 будинків, 4 шкільні приміщення, підірвали залізничну станцію, спалили лісопильний завод.
У післявоєнні роки село Воловець – окружний (районний) центр, у 1957 йому надано статус селища міського типу. Водночас було здійснено колективізацію, відбудовано лісопилку, введено в дію лісокомбінат, соковинний завод, завод «Електрон», туристичну базу «Плай», ряд закладів харчування та обслуговування населення, компресорну станцію газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород. У Волівці діяли районна лікарня, середня, восьмирічна, початкова школи, училище електронної промисловості, картинна галерея тощо.
У центрі селища виникли багатоповерхові будівлі – житлові, адміністративні, торговельні, соціально-культурні, зокрема школа, спортивний зал, Будинок культури, готель, пошта.
1998 відкрито історико-краєзнавчий музей, де понад 600 експонатів. 2009 греко-католики вимурували церкву Воздвиження Честного Хреста з двома вежами. За основу взято план церкви у с. Тюшка Міжгірського району. У 2007 в центрі селища поставлено пам’ятник Т. Шевченку (скульптор В. Олашин).
У Воловці народилися доктор медичних наук, професор, директор Міжнародного центру реабілітації важкохворих дітей в м. Будапешт Антон Лявинець, єпископ греко-католицької церкви Чеської Республіки Іван Лявинець.
У Воловці 3 пам’ятки місцевого значення: 2 історичні (військові поховання: воїнів Першої світової війни, радянських солдатів (21 могила), 1 монументальна (пам’ятник Т. Шевченку).
Джерела і література
Достал Я. Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької Республіки. 1919-1939 рр.). – Ужгород: Карпати,227 2014. – С. 194-195; Легоцький Т. Історичні колоски: Визначні пам’ятки природи та історії. – Ужгород: Карпати, 1997. – С. 33, 63-65; Пагиря В. Зорі Верховини: Історія та історичні портрети про Воловеччину. – Воловець, 1995. – 173 с. Сабинин А. Воловец // История городов и сел Украинской ССР. Закарпатская область. – Киев: УСЭ, 1982. – C. 226-233; Сирохман М. Нові церкви Мукачівської греко-католицької єпархії. 1990-2010. – Львів: «Мс», 2010. – С. 77-79; Федака С. Населені пункти і райони Закарпаття. – Ужгород: Ліра, 2014. – С. 60-61; Фийнеш Е. Географічний словник Угорщини. Опис населених пунктів Закарпаття середини XIX ст. – Ужгород: ІВА, 2011. – С. 29.