2012 р. Пограбоване Різдво

Мирослава Іваник

13 Січ 2012

Чотири образи кінця XVII ст., що належать пензлю легендарного Івана Рутковича, напередодні Різдва викрали з церкви Вознесіння Господнього, що в селі Волиця-Деревлянська поблизу Буська. Поцуплені шедеври становили намісний (нижній) ряд іконостасу, який датують 1680-1682 роками, і є першою відомою датованою і підписаною роботою автора.

– У середу ми востаннє були в церкві. Прибрали та й пішли. Прийшли тільки в суботу і тоді все побачили: відчинили двері, а тут замість чотирьох ікон – діри. І то на саме Різдво… То сталось або із середи на четвер, або з четверга на п’ятницю, – крізь сльози розповідає пані Оля, голова церковного комітету. Її розповідь доповнює односельчанин: «Я відкривав церкву вночі перед Різдвяною службою. Побачив і відразу подзвонив, щоб викликали міліцію».

Церкву Вознесіння Господнього побудовано у 1651-1667 роках, зовні храм не дуже примітний – невеликий, пофарбований у сіро-блакитні кольори. Однак усередині – справжні скарби. За словами фахівців, завдяки своєму іконостасу церква чи не найцінніша на Львівщині. Особливих труднощів під час викрадення ікон зловмисники не зазнали: попри те, що споруда є пам’яткою національного значення, а про її унікальний іконостас знають далеко за межами України, жодної сигналізації – ні охоронної, ні протипожежної – немає.

Викрадачі проникли через бічні двері. Не завадило і те, що вони були підперті металевою планкою. Люди кажуть, що спершу злодії намагалися залізти через вікно, про що свідчить переставлена драбина, однак, побачивши ґрати, відмовилися від цієї ідеї і скористалися дверима. Жодних свідків крадіжки немає: церква розташована доволі далеко від хат, а відразу за будівлею – берег річки Буг. Звідки саме під’їхали зловмисники і куди вивезли ікони, встановить слідство.

Попри поважний вік, викрадені образи в бездоганному стані – у середині 1990-х років їх реставрували фахівці інституту «Укрзахідпроектреставрація». Пані Оля згадує, що тоді реставрацією керувала художник-реставратор Наталія Сліпченко, а залучено було близько десяти фахівців. Приблизно за два роки реставратори впоралися з роботою.

В інституті також добре пам’ятають цю реставрацію. Андрій Скрентович – один із тих, хто працював над відновленням іконостасу. Він згадує, що робота була складною, але дуже цікавою – іконостас був у плачевному стані. Його пошкодили ще під час І Світової війни. Тоді ним займалися два реставратори від Іларіона Свінціцького. В церкві зберігався навіть лист Іларіона Свінціцького, надрукований на машинці, в якому йшлося про те, аби мешканці села після реставрації не навішували на іконостас рушники і щоби в жодному разі не обтирали його шматами. А найкраще, щоб пилюку з різьби змітали гусячим пером.

Люди тримали той лист у церкві. Ми його ще застали. І селяни чітко дотримувалися вказівок. Вони показали нам, чим обтирали іконостас – то були пучки гусячих пер, які вже зовсім стерлися. Відповідно було стерто позолоту і левкас у деяких місцях до самого дерева. Ми виконали реставрацію усіх ікон і самого обрамлення. Всі роботи проводили у Львові. Деякі образи, зокрема двох апостолів з Апостольського ряду, було майже знищено. Натомість намісні ікони були в дуже доброму стані.

Мистецтвознавці кажуть: утрата цих образів як частини іконостасу безпрецедентна. Адже, за словами колекціонера Олександра Молодого, Іван Руткович для українського іконопису є постаттю, яку можна порівняти з Рембрантом для епохи Відродження. Оцінювати викрадені ікони в грошовому еквіваленті, запевняють фахівці, недоцільно, однак на прохання журналіста «Газети» таки наважуються.

«З огляду на те, що річ украдено, можливо, вдасться вторгувати 100 тисяч доларів. Якби це були колекційні твори, то коштували б значно дорожче. Вартість крадених речей не може бути високою. Жоден нормальний колекціонер не наважиться їх купити. Зрештою, крім морального аспекту, є й інша причина – ці ікони ніколи нікому не зможуть показати», – переконаний О. Молодий.

Імовірно, вкрадені образи вже мають свого власника. Можливо, навіть із-за кордону. Схоже, що в церкві працювали професіонали. За словами пані Олі, біля вівтаря правоохоронці знайшли ватні палички з якоюсь рідиною. Мистецтвознавець Андрій Цибко припускає, що це могли бути палички з розчинником. Саме так, за його словами, можна перевірити, чи справді ікона належить до XVII століття, чи є копією. На користь версії про замовну крадіжку свідчить і те, що багато речей у храмі було перекинуто, але, крім чотирьох образів, більше нічого не взяли.

Версію замовного викрадення розглядає і міліція. За фактом крадіжки ікон правоохоронці порушили кримінальну справу. З місця події вилучено низку речових доказів, слідство триває.

Трагедії можна було б уникнути, якби в храмі була мінімальна сигналізація. Ціна питання – кілька тисяч гривень. За словами Андрія Салюка, президента фонду «Збереження історико-архітектурної спадщини Львова», стандартна охоронна сигналізація коштує приблизно чотири тисячі гривень. За словами пані Олі, мешканці Волиці-Деревлянської вже не один рік просять районну й обласну владу встановити сигналізацію. Відповідь одна – немає грошей.

– У нас немає програми щодо встановлення охоронних сигналізацій, – сказав у коментарі «Газеті» Василь Івановський, начальник управління охорони культурної спадщини Львівської ОДА. – Ми встановлюємо лише протипожежні сигналізації. Передусім робимо це у віддалених селах. Охоронні сигналізації повинні встановлювати громади, адже церкви передали у власність людям. Отож на них лежить обов’язок забезпечити збереження храмів.

P. S. Уже коли ми мали повертатися до Львова, пані Оля зізналася: має добре передчуття, що іконостас набуде первісного вигляду. «Будемо всім селом молитися, щоб наші ікони якнайшвидше повернулися», – каже жінка. Готовність хоч якось допомогти людям висловлюють і фахівці. За словами А. Скрентовича, ті, хто майже 20 років тому займався реставрацією, нині готові намалювати копії намісних ікон, аби вони були в церкві, поки не знайдуть оригінали.