2008 р. Губернські садиби Харківщини: зберегти чи втратити?

Тетяна Каткова

Дата: 27.08.2008

Голова Харківської облдержадміністрації Арсен Аваков підписав Розпорядження від 07.07.2008 року № 391 «Про збереження, упорядкування та використання пам’яток культурної спадщини національного значення «Палацово-паркового комплексу «Шарівка» (с. Шарівка, Богодухівський район), «Палацово-паркового комплексу «Старомерчанський» (с. Старий Мерчик, Валківський район), «Парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Наталіївський» (с.Володимирівка, Краснокутський район)».

З метою збереження, упорядкування та належного використання пам’яток культурної спадщини національного значення розпорядженням утворена робоча група, до складу якої увійшли фахівці управління культури і туризму, архітектури та містобудування, ГУ охорони здоров’я, фінансового управління, голови районних адміністрацій, науковці.

Управління містобудування та архітектури облдержадміністрації має звернутися до Міністерства регіонального розвитку та будівництва України щодо шляхів подальшого використання зазначених пам’яток, а юридичний відділу апарату облдержадміністрації має підготувати пропозиції щодо розроблення концепції та можливості передачі зазначених пам’яток у концесію.

Здавалося нарешті обласне керівництво звернуло увагу на найпрекрасніші пам’ятки Харківської області. Нагадаємо історичну характеристику цих пам’яток.

Садиба «Шарівка» заснована у 1-й половині 19 ст. П. Ольховським, якому належали навколишні землі, ліси, винокурний завод. Потім деякий час володарями садиби були брати Гебенштрейни. Ансамбль садиби остаточно сформувався при її останніх володарях – Л. Е. та Ю. Л. Кенігах (з 1881 р. по 1917 р.) За цей час площа садиби зросла до 70 га. Комплекс парадних будівель займає підвищену ділянку у північній частині садиби.

Зі східного боку розміщені службові двори – кінний, скотний, гараж, електростанція, оранжерея. Парк охоплює палацову частину з півночі, сходу і півдня. Основне місце у ансамблі належить палацу, орієнтованому головним фасадом на південь. До нього примикає регулярний терасовий сад, зв’язаний з парковими алеями і доріжками. Всі господарчі будівлі, парадні ворота, будинок садівника, другі ворота садиби – мають єдине архітектурне рішення.

Садиба «Старий Мерчик» заснована у кінці 17-го – початку 18 ст. полковниками Ізюмського слобідського козацького полку Шидловськими. У кінці 18-го століття перебудовувалась її власником Григорієм Романовичем Шидловським. В 1777-1778 рр. Г. Р. Шидловський на місці старого дідівського палацу побудував новий сучасний палац. В 1881 р. садиба була придбана Є. М. Духівським. Будинок палацу займає частину палацово-паркового комплексу, який складається з цього палацу, двох павільйонів (один використовувався як бібліотека, а другий – як флігель для гостів) й двоповерхового будинку контори, розташованого проти палацу.

Палац стоїть на височині, перед ним схили і ставки. В наш час практично не збереглись тераси та партери перед палацом та з боку ставка. Двоповерхова будівля палацу – цегляна, поштукатурена, у плані – прямокутна зі заоваленими торцями. Будівля виконана у стилі раннього класицизму, насичена архітектурно-ліпними деталями. Монументальність об’єму досягнуте використанням великого ордеру, міцного антаблементу, переважанням вертикальних членувань понад горизонтальними.

В оздоблені фасадів використовуються такі деталі, як: пілястри, ліпні гірлянди, кронштейни, горизонтальні тяги, прорізні віконні створи, ніші з вазами. Інтер’єри парадних приміщень палацу відрізнялись витонченістю і майстерством у проробленні деталей, але в теперішній час, в цілому, зруйновані.

Палацово-парковий комплекс «Наталіївка» заснований у 1884 р. крупним поміщиком і цукрозаводчиком І. П. Харитоненком, та названий на честь молодшої дочки Наталії, кн. Горчакової. Палац і оточуючий ландшафт площею 50 га є цінною пам’яткою палацово – паркового мистецтва к. 19-го – поч. 20-го ст. Парк налічує близько 100 видів та форм дерев і кущів. До складу комплексу також входять: флігель, водонапірна башта, манеж, конюшні, головні і західні в’їздні ворота, терасний сад і церква в ім’я Всемилостивішого Спаса.

Церква побудована у 1911-13 р.р. за проектом А. В. Щусєва за кошти цукрозаводчика І. П. Харитоненка. Розписи виконані художником О. І. Савиновим в техніці “кейм” за рекомендаціями професора Киплика. За манерою письма та іконографічному рішенню композицій розписи близькі до Псковського, Новгородського і Ярославського живопису 18 ст. У післявоєнні роки розписи були повністю забілені. До кінця 80-х р.р. 20-го ст. церква використовувалася як котельна.

За типом церква – це одноглавий храм з асиметричною формою плану. Виконаний з цегли і облицьований блоками з вапняку. Стіни прикрашені рельєфним орнаментом, виконаним за ескізами скульптора А. Т. Матвєєва. Над головним входом у неглибокій ніші поміщена мозаїчна ікона із зображенням Христа-Вседержителя. Червоними буквами на грецькій мові на ній виведено слово “Пантократор”. Автор мозаїки – М. К. Реріх.

Значну цінність представляє барельєф “Розп’яття” скульптора С. Т. Коньонкова, розташований на південному фасаді. Стіни храму додатково прикрашені західно – європейськими медальйонами з рельєфами на релігійну тематику. Святковий вигляд храму первісно надавала покрівля з листової міді, хрести були позолочені. Іконостас і стіни церкви прикрашали ікони із колекції живопису П. І. Харитоненка. Особливо цінними були 9 ікон деісусного чину новгородського письма 15-16 ст. На теперішній час вони втрачені, як втрачена і більшість віконних вітражів та настінних розписів.

Всі, хто хоч раз відвідав ці пам’ятки, підтримає ідею їх збереження. Але всім відомо що:

• З 1925 р. на території палацово-паркового комплексу «Шарівка» до теперішнього часу розміщується спеціалізований протитуберкульозний санаторій!

• Після Жовтневої революції націоналізований палацово-арковий комплекс «Наталіївка» був перетворений у спеціалізований протитуберкульозний санаторій!

Отже, ці губернські садиби були збережені завдяки розміщенню в них лікувальних закладів. Але за багато років приміщення вбрали в себе туберкульозного збудника, майже пропиталися небезпечним мікробом.

Та щоб приміщення прекрасних палаців знов були застосовані для нормального життя власників та відвідувалися туристами необхідно провести дезинфекцію. На думку фтизіатрів, за умов багаторічного впливу палички Коха це можливо лише шляхом зняття не менш 2 см шару зі стін, стелі та підлоги.

А якщо знімати старовинний розпис, ліпнину, дубові панелі, то від палацу залишаться лише голі стіни, пам’ятки назавжди втратять свою автентичність!

Тому не зрозуміло як Харківський губернатор бачить передачу зазначених пам’яток у концесію. За благими намірами врятувати старовинні садиби стоїть їх руйнування. Але ж надавши можливість дуже багатим громадянам відчути губернську атмосферу та бути власниками старовинних маєтків сама влада непогано на цьому заробить. А власники, отримавши садибу, навряд чи побажають залишити небезпечну спадщину радянських лікарень у житлових приміщеннях.

Перевірити збереження автентичності у переданій пам’ятці буде досить складно. Адже на сьогоднішній день в Кодексі України про адміністративні правопорушення не має статті, яка б встановлювала відповідальність за невиконання законних розпоряджень чи настанов посадових осіб органів охорони культурної спадщини щодо додержання законодавства про охорону культурної спадщини.

Не можна також притягнути власника до кримінальної відповідальності за зміну характеру використання пам’яток, проведення ремонтних, реставраційних та будівельних робіт, якщо в наслідок таких заходів пам’ятці спричинено значну шкоду, втрачену її автентичність тощо, бо в Кримінальному кодексі України теж не має відповідної статті.

На мою думку юриста, передавати пам’ятки у власність ще зарано. Цьому процесу має передувати узгодження багатьох законодавчих та організаційних питань, але це окрема розмова. Будемо лише сподіватись, що утворена робоча група щодо «упорядкування пам’яток культурної спадщини Харківської області» відмовиться від ідеї перенесення протитуберкульозних закладів із садиб, та навпаки – відреставрує та створить на їх базі нові потужні центри лікування та профілактики цієї страшної хвороби.

Сьогодні люди, які страждають цим захворюванням, знаходяться в тяжких умовах. Для більшості «туберкульоз» звучить як вирок, хворі почувають себе вигнанцями суспільства. Держава не виділяє необхідних коштів на їх лікування, не приймає активних дій щодо попередження розповсюдження туберкульозу. Але ж на базі вказаних садиб можна створити нормальні умови для лікування хворих, в таких місцях природа та атмосфера буде сприяти скорішому виліковуванню.

Таким чином, і садиби будуть збережені, і місцева влада покаже свою готовність до вирішення проблеми епідемії туберкульозу в Україні.

Джерело: “Музейний простір України”