2017 р. Звід пам’яток України

Олег Сухобоков

Археологічний комплекс: Городище, раннє середньовіччя, курганний та грунтовний могильники, поселення (археол.). На правому березі р. Псел за 3,5 км від міста Суми, на зарослій старим лісом місцевості корінного берега, розташованих в урочищі Крейдище, що знаходиться за 1,5 км на південний схід від села.

Городище, раннє середньовіччя (археол.). Комплекс, що складається з городищ, відкритого поселення, курганного та грунтового могильників, розташований на правому березі р. Псел за 3,5 км від міста Суми, на зарослій старим лісом місцевості корінного берега, розташованих в урочищі Крейдище, що знаходиться за 1,5 км на південний схід від с. Зелений Гай. Назва урочища походить від кар’єра старих мергельних розробок, що практично зруйнували одне з городищ. Миси, зайняті городищами, мають складну конфігурацію, до того ж сильно заросли лісом. Через це одне з городищ було виявлене тільки у 1983 під час роботи Лівобережної слов’яно-руської експедиції, не дивлячись на те, що комплекс відомий з 1929 та неодноразово досліджувався.

Умовно назване «Малим» городище має добрий стан збереженості. Воно має майданчик трикутної форми розмірами 75 х 65 х 60 м. Поверхня рівна, задернована, заросла лісом та чагарником. У південно-східній частині розташована яма-резервуар діаметром близько 22 м та глибиною 5,0 м. У північно-східній частині городища розташований підковоподібний вал висотою 6,0 – 7,0 м та шириною підошви 18 – 22 м. У центральній частині валу простежується незначне пониження насипу (ширина – 3,0 м, глибина – 1,2 м), ймовірно, залишки в’їзду.

Невисокий (до 1,0 м висотою) вал простежується по периметру майданчика городища, на якому простежуються ями грабіжницьких розкопок. Схили городища майже прямовисні і не потребувати ескарпування. Глибока балка перед валом виключає можливість побудування тут рову. Городище було вивчене шляхом шурфування. У ході робіт, площа яких становить 50 м кв., з’ясувалося, що культурний шар – слабогумусований підзол потужністю 0,25 – 0,33 м, в окремих випадках досягає 0,8 – 1,0 м. Насиченість культурного шару слабка: тут виявлені переважно уламки давньоруської гончарної кераміки, уламки ліпного роменського посуду поодинокі.

При вивченні валу по периметру городища простежена його структура, виявлені дерев’яні конструкції. Основне тіло валу складалося з потужної підсипки з підзолу, що виявився сильно перепаленим, особливо у нижній частині. Дерев’яні конструкції у вигляді горілих плах (товщиною 0,2 – 0,3 м) сильно обгоріли, але зберегли своє первісне положення. Вони лежали на шарі похованого підзолу на рівні давнього горизонту в напрямку довгої осі валу, що дає можливість припустити наявність стіни з горизонтально укладених колод.

З городища походять ромбічний наконечник стріли 11 – 13 ст., уламки гончарної давньоруської кераміки, уламок шиферного пряслиця та ін., що дозволяє датувати городище 11 – 13 ст., однак деяка архаїчність оборонних конструкцій дозволяє віднести появу городища до кін. 10 ст.

Друге городище, умовно назване «Великим», відрізняється своєю виключно поганою збереженістю. Воно знаходиться на довгому мисі, що практично знищений кар’єром крейдяних розробок. Розташоване за 0,2 км вище по течії річки, відносно «Малого» городища північніше. Мис витягнутий по вісі північний захід – південний схід та з’єднується з плато довгим (30 – 50 м) перешийком, що в давнину був перерізаний валом, хоча безперечно мав більші розміри та іншу конфігурацію. На даний момент з’ясувати розміри городища у цілому неможливо, хоча, судячи з результатів обстежень І.Ляпушкіна у повоєнні роки, воно мало значну площу. Тоді ж культурний шар на ньому віднесли до давньоруського періоду. Його потужність становила від 0,4 до 1,0 м. Зараз культурний шар практично зруйнований у процесі будівництва бази відпочинку.

У ході робіт експедиції 1983 були досліджені тільки залишки валу. Його висота в найвищому місці становила 3,8 м при ширині підошви від 10,5 до 12,5 м. Структура насипу досить складна та являє собою прошарки середньої потужності (0,3 – 0,5 м) підзолистого грунту, шарів бурої та білої глини, що перешаровуються прошарками вугілля, золи та чорнозему-гумусу. Залишків дерев’яних конструкцій не виявлено. Але наявність давньоруського гончарного та роменського ліпного посуду дозволяє віднести дане городище до слов’яно руського періоду та датувати його 8 (9) – 13 ст.

Грунтовий могильник (археол.). Окрім курганного могильника при роботах на поселенні, що розташоване безпосередньо поруч з городищами, виявлений грунтовий могильник. Досліджені 14 поховань за християнським обрядом, без супроводжуючого 1166інвентарю. Усі вони розташовані в ямах прямокутної форми, глибиною до 0,8 м.

Фоссилізація кісток у похованих на грунтовому могильнику аналогічна тим, що походять з курганного могильника, однак відсутність поховального інвентарю дозволяє віднести дані поховання до 12 – сер. 13 ст. У цілому загальна хронологія курганного могильника визначається у межах 10 – 12 ст., а його належність до давньоруської культури не викликає сумнівів.

В останні роки могильник привертає до себе увагу грабіжників, які на даний момент пошкодили близько 400 курганів. Матеріали досліджень 1983 зберігаються у фондах ІА НАН України.

Курганний могильник (археол.). Курганний могильник є складовою частиною археологічного комплексу та відноситься до ряду найбільших могильників Східної Європи. Розташований на плато корінного берега р. Псел за 1,5 км нижче за течією від села та на північний схід від городищ, приблизно за 0,3 – 0,6 км від них.

Відкритий М.Макаренком у 1929. У 1982 один курган досліджувався Г.Радько. У 1983 15 насипів розкопано О.Моцею. З 1991 дослідження на могильнику проводили П.Покас, О.Моця, В.Приймак.

Курганний могильник складається близько з 20 курганних груп, що витягнуті уздовж течії р. Псел на відстань понад 2,0 км. Центральна група займає площу 940 х 250 м. Інші групи поступаються за кількістю насипів та за площею. Як і на більшості давньоруських могильників тут кургани розташовані безсистемно, кучно, принципи формування тих чи інших груп встановити неможливо. Більшість курганів мають напівсферичної форми насипи, висота яких коливається від 0,5 м до 3,0 м. У деяких випадках простежуються навколо насипів кільцеві ровики. Відносно добрій збереженості насипів сприяє розташування в густому лісі та важкодоступній місцевості.

Під час першого дослідженння М.Макаренком у 1929 було знято план могильника, в якому налічувалося 1480 насипів. Дослідник вважав, що могильник налічує близько 2 тис. насипів. Усі розкопані ним кургани містили трупопокладення на рівні давнього горизонту чи в підкурганній ямі. Поховальний інвентар був інтерпретований М.Макаренком як сіверянський, на основі чого датування могильника визначив у межах 11 – 12 ст.

У 1982 членами археологічного гуртка (керівник Г.Радько) розкопаний один з курганів, де виявлене трупопокладення на рівні давнього горизонту з західною орієнтацією. У похованні виявлені прикраси з бронзи та срібла типові для сіверян.

У 1983 Лівобережною слов’яно-руською експедицією ІА АН УРСР було розкопано ще 15 насипів з аналогічним поховальним обрядом. Крім того, у двох курганах не виявлено скелетів, що може вказувати на їх меморативний характер (кенотафи). В одному випадку виявлені сліди трупоспалення на місці. Інші кургани містили трупопокладення на рівні давнього горизонту (5) або в підкурганних ямах (8). Глибина підкурганних ям коливається від 0,1 м до 0,55 м. В одному випадку простежена східна орієнтація, в той час як інших типова західна з сезонними відхиленнями.

Загалом поховальний інвентар за категоріями не відрізняється від інших середньовічних могильників південноруського регіону, як і поховальний обряд. Разом з тим, серед прикрас присутні категорії речей, що мають досить точні хронологічні межі. Наприклад, хрестопрорізні бубонці, браслет з потовщеними кінцями, жовтий та зелений бісер, що виявлені в кургані № 15 датуються межею 10 – 11 ст. У курганах № № 1, 5, 6 знайдені комплекси речей, що мають дату 11 ст. (сердолікове біпірамідальне намисто, зелений та жовтий бісер, срібний кручений перстень, уламки гончарного давньоруського посуду 11 ст.) У кургані № 7 виявлене прямокутне кресало, а в кургані № 8, поряд з покійним, виявлений розвал горщика 12 ст. Це дозволило датувати дані комплекса в межах 12 ст.

Можна говорити, що розкопки 1983 підтвердили характеристику та датування комплексу, яку дав М.Макаренко, а також високий професійний рівень дослідника.

Поселення (археол.). На прилеглій до городищ території.

Відкрита частина археологічного комплексу складалася з поселення чи групи поселень, частина даної території ще в давнину була зайнята грунтовим могильником. У 1983 на 1167прилеглій до городищ території (за 150 м на північ від «Малого» та за 350 м на північний схід від «Великого») проведені невеликі за площею розкопки (150 м’кв.). При цьому під грунтовим могильником виявлені житла-напівземлянки та господарські ями, що відносяться до роменського періоду. В заповненні знайдені типова кераміка, тесло, уламок дужки від відра, уламки бойових ножа та сокири Отримані матеріали дозволяють говорити про те, що відкрита частина поселення виникла дещо раніше появи укріплень на мисових відрогах тобто до сер. 10 ст. Життя тут продовжувалося в 11 – 12 ст., але в 2-ій пол. 12 ст. стало менш інтенсивним. На це вказує факт використання частини території поселення під курганний та грунтовий могильники.

Матеріали досліджень зберігаються у фондах Сумського обласного краєзнавчого музею.

[Магура С. Археологічні досліди на Сумщині року 1929-го / С. Магура //Хроніка культури та мистецтв. – Ч. І. – К., 1930. – С. 33 – 36; Ляпушкин И. И. Днепровское лесостепное Левобережье в эпоху железа / И. И. Ляпушкін // МИА. – М., Л., 1961.- С. 255 – 256; Сухобоков О. В. Давньоруські пам’ятки поблизу х. Зелений Гай Сумської області / О. В. Сухобоков, О. П. Моця // Археологія. – К., 1987. – № 54. – С. 88 – 94; Макаренко О. М. Короткий звіт за археологічні досліди в Сумській окрузі за рік 1929 / О. М. Макаренко // Архів ІА НАНУ. – 1930. – ф. ВУАК. – № 309/11.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 1165 – 1168.