Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Храм на Божій горі

Людмила Нікітенко

Дата: 11.10.2008

Високі бані Красногірського жіночого монастиря видно здалеку. Якщо їхати з Черкас до Києва, вони виринають серед осіннього лісу за три кілометри від міста Золотоноші. Надзвичайної краси монастир в стилі українського бароко черкащани вказали в числі «Семи чудес Черкащини».

За переказами, у Красногірському монастирі бували Тарас Шевченко, Іван Котляревський та Григорій Сковорода. Сьогодні по їхніх слідах полюбляють ходити й сучасні мешканці України. «Ми трохи не кожні вихідні сюди приїжджаємо. Тут відчуваєш якесь особливе умиротворення. А скільки людей на свята збирається!» – розповідає черкащанка Надія Білик, котру «УМ» зустріла на подвір’ї храму. Жінка приїжджає сюди з донькою та зятем, щоб обов’язково спуститися до тутешньої цілющої криниці. «Давайте, я вам покажу її», – пропонує вона.

Ми йдемо повз господарські споруди монастиря, повертаємо ліворуч і спускаємося на широку леваду під лісом. Монастирська криниця – приблизно за п’ятдесят метрів від храму. Її обнесли парканом, а навколо посадили квіти. Біля криниці люди п’ють джерельну воду. «Я завжди привожу з дому двоє відер, набираю в них води і йду он у ту кабінку, де обливаюся нею», – пояснює нам ще одна часта відвідувачка святого місця пані Ольга.

Жінка переконана, що саме після того, як вона почала приїздити до Красногірського монастиря й обливатися цілющою водою з тамтешньої криниці, позбулася давніх болей у спині. До речі, такої думки не вона одна. Недарма ж до цього храму їдуть паломники звідусіль.

Красногірському монастирю вже 237 років. За переказами, в далекому XVII столітті із самого Константинополя прийшов сюди чернець, якому приснилася Матір Божа. Вона й вказала йому місце майбутнього монастиря на Красній горі біля Золотоноші. Чернець викопав там печеру, а коли про це дізнався власник землі козак Іван Щебет-Слюжка, то вирішив, що Красна гора має стати Божою, і бути на ній храму.

Отож люди, котрі прийшли туди служити Богові, спочатку побудували там храм із верболозу. Пізніше його звели з дерева, потім – із каменю. Так тут з’явився Свято-Преображенський храм. Архітектором проекту був Григорович-Барський. Сам храм небесного кольору, а його бані – зелені.

Спочатку Красногірський монастир був чоловічим, але після 1791 року став жіночим. Щоправда, більшовики зачиняли його, а перед Великою Вітчизняною війною атеїсти все звідти повиносили, навіть вікна та двері – залишилися лише стіни. Після війни черниці почали храм відроджувати. Та суттєвою стала реставрація монастиря лише з 1988 року. Через три роки храм було освячено, і відтоді тут проходять богослужіння.

Нині в Красногірському монастирі мешкає більше 100 черниць. Монастирю повернули землю, яка була у його власності до 1922 року. Тож черниці та послушниці тримають корів, вирощують овочі, власноруч забезпечуючи себе усім необхідним, а приїжджих пригощають медом із власної пасіки.

Джерело: “Україна молода”