2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України
Парк, який займає площу 40 га, є невід’ємною частиною палацового комплексу. Він створювався одночасно з будівництвом палацу запрошеним німецьким садівником К.Кебахом. У роботах активну участь брав директор Нікітського ботанічного саду А.Гартвіс. Пильну увагу створенню парку приділяла Є.Воронцова, визначаючи тематику окремих композицій. Дві селекціоновані А.Гартвісом троянди були занесені до світового каталогу. Одна з них дістала назву “Елізабет Воронцова”. Дерева, чагарники, квіти постачалися з усіх країн світу і насамперед з Нікітського ботанічного саду та парку “Олександрія”, що в Білій Церкві.
За характером рельєфу та зелених композицій парк виразно поділяється на Верхній (західна та східна частини) і Нижній (центральна та східна приморські частини).
В основу побудови парку було покладено ідею створення його в романтичному ландшафтному, тобто найбільш наближеному до природи, стилі, яким захоплювалася Європа у 2-й половині XVIII ст. Визна но, що парк в Алупці, поряд з парком “Софіївка” в Умані та “Монрепо” під Виборгом, є найяскравішим серед парків на теренах Російської імперії втіленням цих романтичних настроїв.
Великого значення в парку було надано розкриттю зовнішніх панорам, особливо після приїзду до Алупки у складі царської свити знавця цієї справи поета-романтика В.Жуковського, який відзначив недостатній зв’язок парку з довкіллям. Щоб виправити цей недолік, М.Воронцов навіть виїхав до Англії для ознайомлення з особливостями пейзажних парків. Після цього Верхній парк розкрив перспективи на гірське пасмо з домінантною вершиною Ай-Петрі, а Нижній – в бік неосяжного моря.
Розпочалося будівництво парку з освоєння в 1824 – 1829 рр. північно-західного кута території Верхнього парку, що було пов’язано з будівництвом тимчасового житла господарів. Тут закладено оливковий та перший у Криму (найбільший і досі) кипарисовий гаї, посаджено перші магнолії, очевидно, привезені з парку “Олександрія”. Існуюча нині екзотична пальмова алея – пізніших часів, вона посаджена в 1860-1880 рр. садівником І.Бешковичем.
З будівництвом головного корпусу палацу на схід від нього розпочалося створення найбільш романтичної частини Верхнього парку, до якої входять Малий і Великий хаоси та їхнє довкілля, Малий хаос – це нагромадження скель і великого каміння в поєднанні з дикою та спеціально посадженого рослинністю, аранжовані К.Кебахом у 1824 – 1827 рр. у своєрідну низку природних інтер’єрів, пов’язаних стежками з короткими “древніми” напівзруйнованими сходами. Це мало на меті викликати відчуття максимального злиття з природою. Такий підхід схвально відзначив В.Жуковський під час відвідин Алупки в 1837 р.
Великий хаос – вражаючий каскад кам’яних брил застиглої та зруйнованої землетрусом магми – знаходиться північніше, в глибокій улоговині, до якої веде прокладена в 1824-1826 рр. “дика” стежка. Численним водним каскадам та групі ставків поблизу самшитового гаю було надано характеру гірських озер. Поряд з ними – сформована К.Кебахом у 1830 р. Платанова галявина, яка прикрашена, крім платанів, ще й гігантськими, 45 м заввишки, секвоями.
Далі на схід на пологих схилах простягається пейзажний район Верхнього парку, розпланований вільно, відповідно до рельєфу та задуманих зелених композицій. Тут під керівництвом К.Кебаха у 1830-1840-х роках створено Сонячну і Контрастну, а в 1840-1850 рр.- Каштанову галявини, поєднані парковими дорогами з послідовним розкриттям довколишніх краєвидів. Кожна з галявин має свою, притаманну лише їй, художню характеристику. Зокрема, затіненим частинам парку в районі хаосів особливо контрастує розлога, відкрита до світла Сонячна галявина.
Окремим куточком Верхнього парку є територія на північ від аванплощі палацу, до якої входять велетенський Місячний камінь та діабазовий павільйон над басейном (архітектор – В.Гунт, 1848 р.), поряд з яким у давнину в дусі тогочасних романтичних настроїв були створені штучні руїни акведука.
Роботи в Нижньому парку провадилися одночасно з розбудовою Верхнього парку. Навкруги Чайного будиночка розплановано амфітеатр і встановлено фонтан “Саркофаг”. Влаштовано регулярний сад з квітниками, для чого за проектом В.Гунта споруджено чотири тераси, зміцнені кам’яними підпірними стінами. Друга та третя тераси поєднані сходами, четверта прилягає до приморської дороги. За розплануванням ця регулярна частина парку наближається до відповідного розпланування палацу Альгамбра в Іспанії. Тераси, захищаючи припалацову територію від зсувів грунту, водночас надають паркові більшої репрезентативності й полегшують огляд морських панорам.
Головною частиною терасної композиції є розташована по осі палацової екседри Левова тераса зі сходами, щедро прикрашена біломармуровими скульптурами.
У східній частині Нижнього парку, розпланованого також у пейзажному стилі, привертають увагу урвисті схили прибережжя, де завдяки скелям з майстерним наближенням до природи влаштовано великі водяні каскади, воду до яких підведено з джерел Верхнього парку.
Фонтани
Фонтани, які нині не діють, розташовані на припалацовій території, особливо на терасах регулярного парку та довкілля. Каскад фонтанів був дуже продуманий з метою максимального використання дорогої джерельної води. Частина фонтанів, переважно біломармурових, була придбана та привезена з-за кордону. До них належать, зокрема, каскадні флорентійські парні фонтани першої тераси (болонський скульптор Варнетті, 1846 р.) та фонтан “Амури”. Решта фонтанів (діабазові) запроектовані та побудовані в період 1838-1846 рр. В.Гунтом (Готичний фонтан на аванплощі, пристінні фонтани та фонтани-пілони на терасах парку, фонтан “Раковина”).
Найстарішими (1829 р.) є фонтани Готичний при Великій дорозі (художник – І.Ковшаров) та “Трільбі” біля Західної брами (художник – І.Ковшаров, каменотес – Яні).
Фонтани мають не лише художню цінність, але й символічний зміст та архітектурні риси, які допомагають з’ясувати художньо-стилістичні джерела архітектурного задуму палацового ансамблю.
Фонтан “Марія”розтатовяний у Бахчисарайському дворику палацу і є його головним архітектурно-художнім акцентом, який підтримується й посилюється композиційне підпорядкованим йому фонтаном “Круглим чашоподібним”. Обидва фонтани запроектовані та побудовані В.Гунтом у 1851 р.
Фонтан “Марія” – це встановлена в глибоку нішу біломармурова стела, фланкована колонками. На стелі закріплено три ряди витонченої роботи напівчаш. Вода тоненькими струмочками-напівкраплями переливається з одного ряду чаш в інший і так до самого низу, імітуючи сльози. Фонтан задуманий як художнє втілення романтичної легенди про бранку Марію Потоцьку, пов’язаної з широко відомим Фонтаном сліз у ханському палаці Бахчисараю, оспіваним, як і сама легенда, О.Пушкіним. Легенда ця віддзеркалює дійсну долю невільниці кримського хана красуні-гречанки Дінори (Діляри), загиблої в 1764 р. від рук суперниці. Однак від бахчисарайського Фонтана сліз запозичено лише ідею водяного каскаду з напівчаш, а решта – цілковито самостійний високохудожній твір у традиціях стильового романтичного напрямку “Тюркері” (“Туреччина”), але з заміною східних орнаментальних рельєфів європейськими.
Пристінний фонтан розташований на четвертій терасі біля підніжжя кам’яної підпірної стіни. Належить до групи оригінальних фонтанів палацового ансамблю, запроектованих В.Гунтом у формі пристінних стел. Вони виконують роль акцентів, які архітектурно збагачують великі одноманітні площини підпірних стін та одночасно формують ефектний багатоступінчастий водяний каскад терасового саду.
Фонтан являє собою пристінну стелу з кілеподібною (“ослиний хребет”) формою верху. Оригінально вирішений випуск водяного струменя забезпечує рівномірне падіння по циркульному контуру чаші тоненької водяної завіси, яка створювала оману потужного струменя. Форми фонтана, запозичені з ісламської архітектури Індії, зокрема маківки над витоком води, співзвучні орнаментальним мотивам південного фасаду палацу.
Фонтан “Саркофаг” розміщений в амфітеатрі Чайного будиночка, на його поперечній осі й підсилює момент регулярності загальної композиції. Складається він з двох частин – стели та поставленого впритул до неї саркофага, який використано за водоприймальний басейн. Стела з сірого мармуру має форму гортала на основі ордерних елементів. Пристінного типу мармуровий античний римський саркофаг 2-3 ст. н. е. прикрашено горельєфом реалістично трактованої сцени роздирання левом вівці. Такий сюжет у римському релігійному сприйнятті трансформувався в символ перемоги людини над смертю.
Каскадний (флорентійський) фонтан, виконаний з білого мармуру, є одним з двох однакових за формою та розмірами фонтанів першої тераси, які в парі відіграють важливу роль у художньому сприйнятті парадної частини морського фасаду палацу. Фонтан являє собою пірамідальну композицію з водометного стовпа та приймальних чаш, які закріплені одна над одною, зменшуючись за розмірами вгору. Витончений оголовок фонтана має вигляд складного квіткового суцвіття, в якому, як і в капітелях чавунних стовпчиків балконної галереї палацу, виразно звучить східний мотив лотосу – символу щастя.
Пристінний фонтан “Амури” розміщений перед бібліотечним корпусом на третій терасі в так званому Грузинському дворику і замикає собою перспективу маленького майданчика, розмір якого відповідає його камерному характеру. Фонтан складається з плити-горельєфа, встановленої на задній стінці водоприймального басейну і закріпленої в скелі. Водоприймальний басейн свого часу спирався на діабазові голови левів (нині замінені на кам’яні блочки). Найцікавішою частиною фонтана є біломармурова прямокутна плита з сюжетним алегоричним горельєфом, який більшість дослідників вважає твором XVII або XVIII ст. Символіка горельєфа (вода – джерело життя; корабель – торгівля, добробут; поливання квітів – плекання науки) була співзвучна різнобічній діяльності М. Воронцова. Можливо, саме через це плита була закуплена ним в Італії.
Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 49 – 52.