2002 р. Хрещаті барокові церкви Берестейщини

Василь Слободян

Церковне будівництво на території, що нині називається Берестейщиною, здавна велося в основному з дерева, якого було багато. Дотепер тут збереглося чимало цікавих пам’яток сакрального будівництва. Найдавніші з них належать до таці тридільних безверхих церков, усі три головні обсяги яких – бабинець, нава і вівтар – вкриті двосхилими, рідше – повний чотирисхилими, дахами. Це, зокрема, такі церкви: св. Микити (XVI ст.) в Здітові (Жабинківський р-н), Різдва пр. богородиці (1713 р.) в Ляхівцях (Малоритський р-н), св. Юрія (1724 р.) в Давид-Городку (Столинський р-н), Преображення Господнього (1783 р.) в Олтуші (Малоритський р-н), св. пр. Іллі (1788 p.) у Вуйвичах і св. Параскеви (1794 р.) в Мисятичах (обидві -Пинський р-н).

З часом на церковну архітектуру посилився вплив латинського костельного будівництва. Зосібна це пов’язане з тим, що майже всі власники сіл на Берестейщині були поляки-латинники, які одночасно були коляторами (опікунами) церков і часто виступали замовниками нових сакральних будівель. Відчутними ці впливи стали після Берестейської унії 1596 року, а особливо – після Замойського собору греко-католицького духовенства 1720 року. З’являються традиційні для католицького, але нетипові для українського східного будівництва церкви з двовежовим фасадом – св. Параскеви (1740 р.) в Дивині (Кобринський р-н), св. Юрія (1766 р.) у Воловелі (Дорогичинський р-н), св. ап. Петра і Павла (1792 р.) в Мохрі (Іванівський р-н); дводільні, з невеликий присінком із заходу замість традиційного бабинця – пр. богородиці (1720 р.) в Острові (Пинський р-н), Різдва пр. богородиці (1737 р.) у Вавуличах і Покрови пр. богородиці (1740 р.) в Дітковичах (обидві – Дорогичинський р-н), Різдва пр. богородиці між (1751 і 1775 рр.) у Войській (Кам’янецький р-н), св. Миколи (1777 р.) в Дружиловичах (Іванівський р-н), св. арх. Михаїла (1780 р.) в Осівцях (Дорогичинський р-н), пр. богородиці (до 1783 р.) в Лісновичах (Іванівський р-н), Преображення Господнього (1786 р.) в Дмитровичах (Кам’янецький р-н), св. Параскеви (1788 р.) в Жабчицях (Пинський р-н); тринавові будівлі костельного типу – св. Миколи (1727 р.) у Великих Сихновичах і Успіння пр. богородиці (1780 р.) в Степанах (обидві – Жабинківський р-н), св. Трійці (1784 р.) в Бездіжі й Успіння пр. богородиці (1792 р.) в Липниках (обидві – Дорогичинський р-н), св. Параскеви (др. пол. XVIII ст.) в Ополі (Іванівський р-н) [1].

Цікавими зразками впливу костельного будівництва на церковне є хрещаті церкви першої половини XVIII століття [2]. Бароко, що панувало в той час в архітектурі, спричинило появу на цих теренах нового типу костелів, базованого на центричній композиції, – нетипового для польського, але характерного для костельного будівництва Італії, Іспанії та інших країн Західної Європи. Новий тип костелів відбивається і на церковному будівництві. Три церкви цього типу збереглися на теренах сучасної Берестейщини, а одна – у Волинській області.

Найдавнішою з берестейських є церква Преображення Господнього в с Хмелеві Жабинківського району. Збудована в 1725 році [3] коштом одного з князів Радивилів (з Білопідляської гілки), що володіла селом у той час [4]. Проект будівлі виготовив, імовірно, один з архітектів Радивилів. Зберігся опис цієї церкви з 1726 року, виконаний одразу після зведення храму [5]. Розташовано церкву на пагорбі, віддалік села і двору Радивилів. З опису видно, що прекрасну високу дерев’яну будівлю зведено на плані хреста „мистецькою штукою італійською”. Ця згадка про „штуку італійську” вказує на те, що храм збудовано за проектом фахового архітекта, можливо італійця. Відомо, що для Радивилів з Білої-Підляської працював Павло Фонтана, виходець з Італії. Чотири малі маківки з хрестами увінчували гребені двосхилих рамен, п’ята велика баня з великим позолоченим хрестом містилася на середхресті понад головною навою. У XIX столітті церкву перебудували. Тоді ліквідовано монументальний ґанок і бічні маківки, а інтер’єр перекрито пласкою стелею.

Дещо пізніше збудовано подібні планом і архітектурним вистроєм церкви св. Параскеви (1733 р.) в Чорнавчицях [6] і пр. богородиці (1739 р.) в Покрах [7] (обидві – Брестський р-н), які теж належали родині князів Радивилів. Очевидно, зведено їх за тим самим проектом, щоправда, з певними відмінностями. Ці дві будівлі дійшли до нашого часу з незначними змінами. Інтер’єри мають пласкі стелі, які перекривають первісне склепіння й світловий ліхтар (влаштовані в др. пол. XIX ст.). Перебудови, зроблені вже після ліквідації унії, мали на меті надати будівлям ознак російської архітектури, в якій верхи і маківки, на відміну від традиційного українського будівництва, мають лише декоративне, а не функційне значення.

Ще одна, найдавніша будівля такого типу, збереглася в с. Дроздні Ковельського району [8] – церква св. арх. Михаїла (1710 р.). Однак тут прибудова до бабинця дзвіниці в неоросійському стилі й зміна форм вікон і бані спотворили автентичний вигляд.

Про первісний задум і мистецький вистрій храмів цього типу свідчить опис церкви в Хмелеві, виконаний 1726 року під час візитації церков Берестейської частини Володимирської єпархії:

„Церква нова великої красі дерев’яна, на підмурівку, висока. На горі, віддалено від села і двору, зі сходами-градусами до ґанку, штукою італійською майстерною, в плані хреста [збудована]. На ній чотири маківки з хрестами на дахах ламаних, п’ята бані посередині найвища, бляхою білою побита, хрестом прекрасним позолоченим, угорі дуже піднесеним. Двері до церкви великі, подвійні, мальовані, „французькі”, із завісами відповідними, з замком внутрішнім потайним французьким. Ґанок на колонах різьблений. Над дверима вікно ніби округле, на манір мистецтва італійського. Вікон у самій копулі [ліхтарі] вісім менших, до яких просвіт зсередини, а трошки нижче [у восьмерику] – вісім далеко більших.

На самій горі [склепінні купола] – сонечко мальоване на тлі блакитному між зірками, нижче йдучи – на подобу хмар, а між вікнами нижчими – дивовижні прориси голів постатей, а ще нижче образи – великі прекрасні, пустельників. Між ними – хрест великий, а місцями – різні дерева й ангели з ліхтарями і вогонь над пеклом. Ще нижче – фігури євангелистів. Так великою працею малярською від самого купола всі склепіння покриті. Стіни всі на біло фарбовані. Сходи на хори кручені. За ґратками хори майстерно сформовані й делікатно помальовані, яким присвічує вікно вітражне. Над хорами [бабинцем] і над каплицями [бічними раменами] склепіння є хмар різних мальовання. За ґратками, над великим вівтарем, склепіння із зображенням Св. Духа в промінні і хмарах.

Ґратки делікатні, стінам і вівтарям відповідні, малими нитками в коло дані, з дверима, яких ще бракує, біло мальовані. Вікон найнижчих бічних – два великі, одне навпроти одного, а над ними – два округлі. Усі в оливо [оправлені], шкла делікатні, у вітражі зроблені, позолочені. Вівтар великий, майстерної роботи, до якого царські врата великі, вгору півтретя сажня, в прути балясинові, сницарською великою працею [виконані], при них колони великі дві. Верх над дверима майстерно зведений, позолота на дверях і колонах та на великому вівтарі, здається, що є вся мідна апарація [церковне начиння]. А при колонах – два намісні вівтарі, між собою подібні, у круглі рами з фльоресами, променями, з верхами, антепедіями на таблицях, дуже пристінні. Північні двері зразу при намісних вівтарях, на завісах, із замками французькими, помальовані, сницарські. Вівтар сам з образом Преображення Господнього. Над тим вівтарем різьблена скульптура Бога Отця з розпростертими руками, багато побілена. Вище над балдахіном на критому верху – Ягня Боже велике, з хоругвою в промінні стоїть. Сницарсько різьблений вівтар з колонами теж прекрасними, рами ще недокінчені. Дарохорониль-ниця пропорційна, порядна. Бічних вівтарики два добрі, недокінчені. Поряд з намісними вівтарями два вікна великі, прекрасні, в оливо [оправлені]. Захристії дві, одна навпроти другої, до яких двері сницарські, із замками французькими внутрішніми, на завісах, помальовані. Підлога з тертиць рівненька. Захристії порядні, зі стелями” [9].

Другий опис – старої хмелевської церкви, що в час візитації ще стояла поруч:

„Церква хмелевська стара Преображення Господнього при тому ж одному священику-пароху. Огороджена плотом, перестояла роки, у плані хреста збудована, з двома каплицями. Стіни, дахи, бані дуже погнили, тільки хрести тримаються. Дзвіниця при стіні церковній в’язана. Двері до церкви на завісах із замком висячим. У церкві темрява велика, тільки одне вікно, і те дзвіниця заступила. У каплицях [бічних] по одному вікну малому в дерево оправленому. Підлоги в церкві трохи, а у вівтарі й каплицях і сліду від неї немає. Рами перед царськими вратами, на яких хрест з пасією різьблений. Криласів ані пульпітів немає. Деісуса [іконостаса] нема, лише наміс-них образів чотири з вівтарями. Один з них Пресвятої Богородиці, порядний, сницарсь-кої роботи вівтар. Північні двері на завісах, старі. Царські врата сницарського майстерства, під позолотою. Образів на місці Деісуса [іконостаса] значніших і різних – чотирнадцять, а московських і дуже старих, осипаних, не рахуємо. З правого боку в каплиці вівтар а. Марка, а навпроти зліва – св. Дмитрія Мученика. Вівтар великий у колонах і цибо-ріум незле скомпоновано. Розп’яття з пасією різьблене, на підставці. Жертовник убогий. Ліхтарів дерев’яних чотири. Свічок громадських – поставників великих – чотири. Лавок при порозі – дві. Вже посвячена теж і поблагословлена нова церква” [10].

З цього опису видно, що нова церква в Хмелеві мала надзвичайно багатий вистрій і мальовання. Щоправда, саме мальовання було нетипове для церковного будівництва. Розписи вкривали лише купол і склепіння, а стіни були просто побілені, що притаманне бароковому вистрою. Вікна в стінах, бані й ліхтарі давали багато світла, а білені стіни створювали світлий інтер’єр. На жаль, пізніші перебудови цієї та інших пам’яток такого типу спотворили первісний задум невідомого будівничого.

Примітки

1. Дані вибрано з вид.: Свод памятников истории и культуры Белоруссии: Брестская область. – Минск. 1990.

2. Вперше увагу на цю групу памяток звернув польський дослідник Броніслав Сенюк. Див.: Seniuk A. Architektura brzeskiej części diecezji Włodzimierskiej w świetle inwentarzy wizytacyjnych z lat 1725-1727 // Lubelszczyzna. -Lublin, 1996. – № 2. – S. 33.

3. Свод памятников истории и культуры Белоруссии. – С. 187.

4. Було дві гілки Радивилів – Білопідляська й Олицька.

5. Archiwum Państwowy Lubelski. – Chełmski Konsystorz Grecko-Katolicki. – Sygn. 780. – S. 195, 197. („Інвентар парафіяльних церков Преображення Господнього (старої і нової) в Хмелеві, деканат Берестя”.)

6. Свод памятников истории и культуры Белоруссии. – С. 147.

7. Там само. – С. 141.

8. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К.. 1985. – Т. 2. – С. 86.

9. Archiwum Państwowy Lubelski. – Chełmski Konsystorz Grecko-Katolicki. – Sygn. 780. – S. 195. 197 (переклад зі старопольської автора).

10. Ibid.

Джерело: Пам’ятки України, 2002 р., № 3-4, с. 138 – 141.