2006 р. Біблійна історія з небіблійним сюжетом
Юрій Чорней
15 червня 2006 року
Знайдена на Буковині Острозька біблія в область не повернеться
У 2006-му виповнюється п’ять років, відколи правоохоронці знайшли викрадену на Буковині Острозьку Біблію, проте чудом віднайдений раритет досі залишається безгоспним. Наразі достеменно відомо лише те, що коштовну реліквію доправили до Києва, і в область вона, швидше за все, більше не повернеться. Відтак чи не єдиним примірником Острозької Біблії, який все ще залишається на теренах Буковини, є фоліант, який зберігається у фондах Чернівецького обласного краєзнавчого музею.
Походження Біблії оповите мороком
Як засвідчили події п’ятирічної давнини у Чернівцях, спокою не мають не лише тлінні останки першодрукаря Івана Федорова, які ось уже понад 400 років ніяк не можуть поховати у Львові, а й творіння його нетлінного духу. Наразі йдеться про видрукувану ще 1581 року на замовлення “некоронованого короля України”, як його люблять називати історики, князя Костянтина Острозького Біблію. Свого часу один примірник цього найточнішого на той час перекладу на давньоукраїнську Святого письма подарували навіть Іванові Грозному. Нині ж кілька екземплярів раритету зберігаються у різних країнах світу, у тому числі бібліотеці Святого престолу у Ватикані. Разом із російськими старообрядцями, які ще у XVIII столітті облюбували ці терени, один примірник Острозької Біблії потрапив на Буковину. Чи користувалися Біблією за призначенням до 40-х років минулого століття, коли радянська влада закрила старообрядницький Успенський собор у селі Біла Криниця Глибоцького району Чернівецької області, достеменно невідомо. Де вона зберігалася – у підземеллях собору чи у приватних осіб – наразі також незрозуміло. За словами о. Сергія, настоятеля церкви Козьми і Дем’яна, що у Білій Криниці, колись тут був чоловічий монастир і митрополія – центр старообрядництва, багатій бібліотеці якої нібито й належала Острозька Біблія.
Перші документально засвідчені відомості про існування білокриницької Біблії фіксуються у 1988 році, коли за ініціативи Раїси Горбачової постановою Ради Міністрів колишнього СРСР від 15 червня у Білій Криниці було створено філіал Центрального музею давньоруської культури і мистецтва імені Андрія Рубльова. З метою перевірки фінансової діяльності музею старообрядництва та стану зберігання фондів наприкінці 1991 року до Білої Криниці навідалася комісія з Москви. Результатом перевірки став акт, який зафіксував факт існування 11 книг, у тому числі й Острозької Біблії. Того ж року частину експонатів музею старообрядництва, для надійнішого зберігання, перенесли до орендованої у Чернівецькому краєзнавчому музеї кімнати.
Проте у 1996 році, у зв’язку зі скороченням витрат у Державному бюджеті України, з якого після здобуття незалежності фінансувався Музей культури старообрядництва в селі Біла Криниця Глибоцького району, заклад закрили. Після ознайомлення з наказом за номером 175 від 8 квітня 1996 року Міністерства культури і мистецтв України про реорганізацію закладу колишній директор музею старообрядництва Михайло Сайко запропонував своєму давньому приятелеві, на той час заввідділом Чернівецького краєзнавчого музею Петру Єсіну взяти частину фондів розформованого музею, у тому числі Острозьку Біблію, на тимчасове зберігання без документального оформлення. Хоча, згідно з існуючими правилами, для цього повинна була бути створена спеціальна комісія. Проте тривалий час така комісія не створювалась, і в якусь мить експонати реоранізованого музею опинилися поза контролем. У вересні 1998 року директор Чернівецького краєзнавчого музею Олена Затуловська наполягла на тому, щоб акт прийому-передачі на тимчасове зберігання 152 експонатів із фондів реорганізованого музею таки склали, проте Острозької Біблії в ньому вже не було. Саме з цього моменту заплутаної історії подальшою долею церковних раритетів починають цікавитися співробітники СБУ, Інтерполу і навіть ФБР.
Книга з власноручним написом князя Острозького вартістю 300 тис. грн.
Як розповів старший прокурор відділу підтримання обвинувачення в судах Чернівецької області Руслан Воловідник, припускаючи, що вартість книги з власноручним написом князя Острозького друкарю Івану Федорову може сягнути 300 тисяч гривень, Петро Єсін порадив Михайлові Сайку привласнити першодрук. Слідством встановлено, що Петро Єсін звів колишнього директора музею старообрядництва з мешканцем Чорткова Тернопільської області Петром Беспальком, який пообіцяв Михайлові Сайку знайти покупця на книгу. Відтак Сайко постійно цікавився подальшою долею книги, а Єсін запевняв, що все йде за планом і Беспалько шукає клієнтів, у тому числі серед іноземців. Тільки на початку 1999 р. він серйозно запідозрив, що його ошукали і став вимагати в Єсіна повернення Біблії. Єсін дав йому домашній телефон Беспалька, по якому Сайко неодноразово намагався зв’язатися з останнім. Беспалько обіцяв повернути видання, але не зробив цього. Натомість він вийшов на мешканця Києва Андрія Потильчака та вів з ним переговори про продаж книги.
Проте чи то злякавшись, що його обдурять, чи просто бажаючи обілити себе, невдовзі по тому Михайло Сайко подав заяву на ім’я прокурора Чернівців та начальника слідчого відділу Чернівецької міської прокуратури, в якій без зазначення всіх обставин справи повідомив про нібито викрадену у нього Біблію. Цієї версії він дотримувався і під час слідства.
У липні 2001 року розслідування справи привело правоохоронців до Києва, позаяк на той час книгу переправили вже туди. Киянина Андрія Потильчака, який погодився допомогти мешканцю Чорткова продати отриману від Михайла Сайка Біблію, намагалися захопити під час її передачі ймовірному покупцеві. “На двох службових авто правоохоронці під’їхали до одного з київських будинків на вулиці Сабурова, де за їх відомостями мешкав посередник. Невдовзі поблизу зупинився джип, з якого вийшов Андрій Потильчак. У руках цей громадянин тримав якийсь пакунок. Коли до нього кинулися правоохоронці, він жбурнув його на заднє сидіння авта і рвонув тікати. На перешкоді переслідувачам став невідомий, який у цей час прогулювався неподалік із собакою. Він зняв із пса намордник і натравив його на правоохоронців. Поки вони справлялися з цією перешкодою, Потильчак щез… У трофейному ж пакунку виявили… Острозьку Біблію”, – розповів Руслан Воловідник. Основною ознакою церковних книг із музейної книгозбірні був відбиток прямокутного штампу “митрополія Біла Криниця”. Саме за цією ознакою Острозьку Біблію ідентифікували під час слідства.
Як повідомив заступник начальника УСБУ в Чернівецькій області підполковник Анатолій Ломанюк на спеціально скликаній з цього приводу прес-конференції, за викрадення Острозької Біблії було затримано лише двох мешканців Чернівецької області. Задіяні, за словами правоохоронців, у всій цій історії Петро Беспалько та Андрій Потильчак свідчень на суді не давали і до відповідальності не притягалися. Відомо лише, що київський епізод за участю Андрія Потильчака слідчі СБУ виділили у окреме провадження і передали для подальшого розгляду працівникам управління МВС України м. Києва.
Колегія Верховного Суду України скасувала рішення райсуду як надто м’яке
Приступивши до розгляду справи ще у жовтні 2001 року, 24 травня 2002 року Садгірський райсуд Чернівців засудив Михайла Сайка та Петра Єсіна за статтями 191 ч.5 (привласнення, розтрата та заволодіння чужим майном шляхом зловживання особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою осіб, в особливо великому розмірі) та 366 ч.2 ККУ (службова підробка документів, що спричинила тяжкі наслідки) до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна та обмеженням деяких прав. Однак першого разу ні Михайло Сайко, ні Петро Єсін, які так і не визнали своєї вини, за грати не потрапили, а були звільнені від відбування покарання з випробувальним терміном на три роки. Колегія Верховного Суду України дане рішення райсуду скасувала як надто м’яке. Справу повернули на нове слухання до Чернівців, де її розглянув суддя місцевого суду Першотравневого району міста Валерій Марчук. Після багаторазових перенесень засідань через хворобу одного з підсудних новий суд таки відбувся. У вироку Першотравневого райсуду від 20 травня 2004 року по кримінальній справі № 1098 в частині майнових стягнень окремим пунктом зазначено: “речовий доказ – Острозьку Біблію 1581 року видання Івана Федорова – конфіскувати в дохід держави”.
Перед направленням справи до Києва на розгляд у Верховний Суд України (16 червня 2005 року), вона розглядалася в апеляційному суді Чернівецької області (17 серпня 2004 року). В обох випадках колегія суддів ухвалила залишити вирок – три роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна та позбавлення на три роки права працювати у музейних установах та на посадах, пов’язаних із розподілом матеріальних цінностей – без змін, апеляцію підсудних та адвоката – без задоволення. Відтак засуджені змушені були відбувати покарання у колонії. (Щоправда, вже на початку 2006 року Указом Президента України Михайла Сайка помилували).
Увесь час після щасливого віднайдення влітку 2001-го і аж до нового рішення суду експонат ліквідованого музею старообрядництва за інвентарним номером МКС. К – 4 від 15 вересня 1992 року перебував у спецсховищі речових доказів управління СБУ в Чернівецькій області, проте через рік після нового вироку було прийнято рішення переправити його на тимчасове зберігання до камери речових доказів головного слідчого управління СБУ в Києві. Для багатьох таке рішення стало повною несподіванкою, адже всі зацікавлені сторони, як місцева громада старообрядців, так і окремі представники громадськості сподівалися, що раритетна Острозька Біблія залишиться на Буковині.
“Питання ще буде вирішуватися”
Про те, що у цій доволі заплутаній детективній історії ще дуже рано ставити остаточну крапку, свідчить і той факт, що вже зовсім нещодавно свої права на інкунабулу, оцінену експертами Національного музею історії України (м.Київ) та Головного управління культури і мистецтв Київської міськдержадміністрації у 160 тис. гривень, у письмовій заяві до прокуратури та регіональних ЗМІ заявив чернівчанин Юрій Савченко. Він, зокрема, стверджує, що нібито віднайдена правоохоронцями Біблія, ще у 1988 році, що дивним чином збігається з часом створення музею, була викрадена директором Музею культури старообрядництва в селі Біла Криниця Глибоцького району Михайлом Сайком у його бабусі, мешканки Білої Криниці, Степаниди Ігнатової. На підтвердження своїх слів Юрій Савченко наводить той факт, що свого часу він написав власне прізвище і прізвище своєї бабусі відповідно на першій та останній сторінках раритету. Наразі він вимагає показати йому у присутності журналістів ту книгу, яку знайшли у Києві.
Після відповідного звернення Юрія Савченка, Генеральна прокуратура України ще в березні 2006 року зобов’язала прокурора Чернівецької області Михайла Косюту “провести перевірку наведених доводів, за наявності підстав вжити заходів реагування, прийняти рішення згідно закону”. За словами прес-секретаря прокуратури Чернівецької області Олександра Лебідя, для огляду раритету на предмет виявлення згаданих у скарзі написів створили спеціальну комісію, до складу якої увійшли фахівці СБУ, прокуратури, музейні працівники тощо. “Члени комісії перегорнули всі сторінки Біблії, проте тих написів, про які стверджує Юрій Савченко, не виявили”, – повідомив Олександр Лебідь. Відтак у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України “Про звернення громадян” прокуратура Чернівецької області припинила листування з цього приводу з громадянином Савченком.
Кому у всій цій історії належить істина, з часом, можливо, таки з’ясується. Наразі запитання про те, чому віднайдений ще п’ять років тому стародрук досі зберігають десь за сімома замками і не передають, як це було вирішено ще у 1996 році, до фондів Чернівецького обласного краєзнавчого музею або не повертають старообрядцям, досі залишається без відповіді. Під час зустрічі з заступником голови Чернівецької ОДА Борисом Баглеєм та головою Глибоцької РДА Петром Панчуком, митрополит Московський і всієї Русі Російської православної старообрядницької церкви Корнілій, який восени 2005 року відвідав Буковину, висловив “стурбованість з приводу втрати цінної книги – Острозької Біблії, яка була викрадена із старообрядницького храму Білої Криниці – й доля цієї духовної пам’ятки досі невідома”.
Як повідомив прес-секретар прокуратури Чернівецької області Олександр Лебідь, “згідно з рішенням суду Біблія перебуває на тимчасовому зберіганні у Києві й чекає на офіційну передачу до Центрального державного історичного архіву України. Подейкують, що з огляду на підготовку до святкування у цьому році 425-річчя Острозької Біблії, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 224 від 19 квітня 2006 року, в урочистостях з цієї нагоди виявив бажання взяти участь особисто Президент Віктор Ющенко”. Пієтет Президента, можливо, стане зрозумілішим, якщо пригадати, що свою першу присягу як Президента України Віктор Ющенко виголосив ще під час Помаранчевої революції, тримаючи руку саме на екземплярі Острозької Біблії.
“Зважаючи на ту обставину, що з майже 40 відомих в Україні примірників Острозької Біблії у системі архівних установ перебував лише один, а саме в Центральному державному історичному архіві України у Львові, Міжвідомча рада з питань вивезення, ввезення, повернення культурних цінностей рекомендувала передати цей унікальний документ Центральному державному історичному архіву України”, – пояснив Голова Державного комітету архівів України Геннадій Боряк. Але архів унікального видання так і не отримав, хоча відповідне рішення було прийнято. “З огляду на рішення вищого керівництва держави, яке дійшло висновку, що згаданий екземпляр краще буде передати до Державного музею книги і друкарства України Києво-Печерської Лаври, де його зможуть оглядати відвідувачі, виконання рішення ради, яка працює при Кабміні, призупинилося. Питання ще буде вирішуватися”, – прокоментували наші пошуки у Державному комітеті архівів України.
Доба, № 24 (500), 15 червня 2006 року