2017 р. Звід пам’яток України

Віктор Вечерський

Михайлівська церква, 1912 (архіт). Вул. Старосілля, 25.

Мурований однобаневий храм з дзвіницею. Розміщується на локальному підвищенні лівобережної частини заболоченої заплави р. Крига серед одноповерхової садибної забудови. До 1920-х рр. Крига протікала іншим річищем, ближче до схилів, отже церква тоді розташовувалась на правому березі річки.

Вперше дерев’яну Михайлівську церкву збудовано в 1680-х рр. як парафіяльний храм приміської слободи Старосілля. У 1779 (за деякими відомостями – в 1771 чи 1774) його змінила нова дерев’яна церква, що була тридільною, досить архаїчної структури, двоверхою, без світлових восьмериків і заломів, з прямокутними в плані зрубами. Цю церкву розібрано в 1914 після того, як поряд з нею в 1907 – 12 за проектом харківського єпархіального архітектора В.Покровського збудували однойменний мурований храм.

Це традиційна для України тридільна однобанна церква з дзвіницею над західним притвором. Храм має дуже виразний силует і розвинену систему фасадного декору, виконаного з фасонної та лекальної червоної цегли. Усі прямокутні в плані дільниці об’єднані в інтер’єрі арками. Притвор під дзвіницею перекритий хрестовим, бабинець – коробовим, вівтар – напівлотковим склепіннями. Над навою на трикутних пандативах підноситься масивний світловий восьмерик, увінчаний зімкненим восьми лотковим склепінням. Ризниці обабіч вівтаря та бічні приміщення західного притвору перекриті плоскими стелями по дерев’яних балках.

У зовнішніх об’ємах домінує восьмерик, який за шириною дорівнює наві й увінчується пластичним двоярусним верхом із перехватом, характерним для української церковної архітектури 17 – 18 ст. Дзвіниця на західному рамені храму триярусна і набагато вища за церковний верх. Ї верхній ярус – арковий восьмерик, в якому арки спираються на бочкоподібні колони. Верх дзвіниці вирішений у тих самих формах, що й вивершення церковної бані. Невеличкі об’єми двоколонних ганків перед трьома входами, а також знижені ризниці контрастують з монументальним основним об’ємом будівлі. Ця монументальність підкреслюється й характером декору: гладенькі площини стін є тлом для таких ретельно опрацьованих деталей, як наріжні спарені романські пів колонки, віконна лиштва зі зрізаними верхніми кутами (репліка традиційних форм української народної дерев’яної архітектури), цегляні брівки й архівольти, ширинки, смуги городків і поребрика, зубчасті карнизи.

В інтер’єрі поєднуються глибинно-осьовий принцип компонування об’ємів з висотним принципом розкриття внутрішнього простору нави. Вхід на невеликі хори в бабинці, які мають вигляд лоджії, влаштовано з дзвіниці. На пандативах збереглися олійні малювання 1912 – 17 із зображеннями Євангелістів. Вони поновлювалися в 1986, коли в інтер’єрі було виконано решту малювань (іконостас історико-мистецької цінності не має).

Церква збудована з червоної цегли на цементному розчині з розшиванням швів. Вона потинькована лише в інтер’єрі. З боку вул. Старосілля церковне подвір’я має виконану одночасно зі спорудженням храму огорожу на цегляному цоколі. Між цегляними квадратними в перерізі стовпами огорожі – однакові секції залізних грат мистецької роботи, куди введено штамповані двобічні орнаментовані розетки.

Михайлівська церква стала останньою архітектурною домінантою Білопілля дорадянської доби. В її архітектурі відбилися пошуки українського національного стилю, риси модерну та ремінісценції візантизму, що панував у церковній архітектурі до 1917. Це унікальний архітектурний витвір доби пізнього історизму та модерну. Виявлена й обстежена авторм у 1990 і поставлена на державний облік як пам’ятка архітектури й містобудування місцевого значення.

[Вечерський В. В. Православні святині Сумщини / В. В. Вечерський. – К., 2009. – С. 62 – 65.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Сумська область. – К.: 2017 р., с. 243 – 244.