2017 р. Звід пам’яток України

2017ZvidPamSumy

Глухівсько-Петропавлівський монастир, 17-19 ст. (архіт.) Монастирський комплекс розташований на високій горі, порослій дубовим лісом, на правому березі р. Клевень поблизу с. Будища за 20 км. від Глухова (Сумська обл.), неподалік старовинного шляху з Глухова на Путивль. Архітектурний ансамбль панував над рівнинною заболоченою заплавою і завдяки своїм архітектурним домінантам був видний здалеку.

Час заснування монастиря невідомий. За переказами – 1230. У кін. 17 ст. (з 1694) його настоятелем був Св. Димитрій Ростовський (Данило Туптало, 1651-1709) – видатний церковний діяч, письменник і просвітитель, котрий написав тут чимало своїх визначних праць, зокрема й «Четьї Мінеї». У 1769-72 архімандритом монастиря був Давид Нащинський, професор Київської академії, котрий ознайомив Європу з творами Феофана Прокоповича. У цьому монастирі похований Мельхіседек Значко-Яворський (1716-1809), колишній ігумен Мотронинського монастиря і один з натхненників Коліївщини, який у 1786-1809 рр. був тут архімандритом.

1695 на замовлення Димитрія Ростовського «записной государів майстер кам’яного діла» Матвій Єфимов, який тоді працював у Глухові, а перед тим – у Стародубі, розпочав будівництво мурованого Петропавлівського собору, завершене 1697. Зберігся й опублікований контракт на будівництво, у якому вказано, що собор повинен був мати висоту 7,5 сажнів до бані (близько 13 м) й баню, заввишки 2 сажні. На поч. 18 ст. коштом полковника стародубського Михайла Миклашевського тут збудовано муровану трапезну з теплою церквою. У 1712 збудували муровану надбрамну Михайлівську церкву, а в 1895 – два муровані корпуси братських келій та нову муровану огорожу.

Весь ансамбль монастирських споруд, що відзначався чудовим зв’язком з ландшафтом, був розпланований компактно: у центрі невеликого двору на підвищенні стояв тридільний триверхий мурований Петропавлівський собор, на північ від нього – трапезна. Північний бік монастирського двору замикала надбрамна Михайлівська церква-дзвіниця.

Собор, що не зберігся, був тридільний, триверхий, мав восьмигранну наву, п’ятистінний вівтар і прямокутний в плані бабинець. За структурою і архітектурними формами цей собор дуже подібний до двох глухівських храмів М.Єфимова: Михайлівської і Миколаївської церков (остання збереглася). Храм мав двозаломні верхи зі світловими восьмериками над усіма трьома компартиментами. Завдяки великим вікнам, розташованим у два яруси, інтер’єр був щедро освітлений. Зовнішній декор було витримано у формах, притаманних російській архітектурі кін. 17 ст.: застосовано наріжні пучки півколонок, наличники з розірваними сандриками, восьмикутні вікна. Фасади були поліхромними: поле стіни червоне, деталі – білі.

Монастир був закритий у кін. 1920-х рр. З 1934 у ньому розмістили Шалигинський будинок інвалідів. Собор знищено у 1930. Михайлівська надбрамна церква-дзвіниця була частково зруйнована протягом 1956: у травні того року з ініціативи керівництва Шалигинського будинку інвалідів розібрали бані й почали розбирати стіни другого ярусу.

Про це місцевий мешканець В.Борзаківский написав до Києва. Це зупинило руйнацію, відтак від споруди уцілів лише перший ярус, що нині використовується як брама. У 1957 монастирський ансамбль дослідив М.Цапенко.

З часів радянської влади тут містився психіатичний інтернат. За цей час не тільки зруйнувано давні архітектурні пам’ятки й занедбано уцілілі, але й збудувано на території різні споруди утилітарного призначення, зокрема гуртожитки, що спотворили первісну архітектурно-планувальну композицію ансамблю.

Усі збережені донині монастирські будівлі муровані з цегли на вапняно-піщаному розчині, потиньковані й побілені, мають вальмові дахи по дерев’яних кроквах, укриті покрівельною сталлю та шифером.

Надбрамна Михайлівська церква, 1712 (архіт.). Мурована тридільна надбрамна Михайлівська церква була збудована в 1712 у північному пряслі монастирського муру.

Первісно була двоповерховою, триверхою. Посередині був арковий проїзд. Бабинець і нава – прямокутні в плані, вівтар – п’ятистінний. У кін. 18 ст. верх над бабинцем церкви розібрали, прибудувавши до нього з заходу масивну двоярусну дзвіницю, а бабинець укрили двосхилим дахом. Нава й вівтар мали двоярусні верхи. Прибудована дзвіниця належала до типу «четверик на четверику» і теж була увінчана глухим двоярусним верхом. Грані верхнього ярусу були прорізані арковими отворами дзвону. Найбільший дзвін важив 360 пудів (5,7 тонни). Наріжники були акцентовані пучками півколон.

Зараз від споруди зберігся перший ярус зі спотвореним фасадним декором, накритий невисоким двосхилим дахом.

Тепла трапезна церква (архіт.). На північ від собору. Вона належить до типу безбанних храмів зального типу з гранчастим вівтарем. З півночі до вівтаря прибудовані масивні контрфорси з арковим проходом. Під західною частиною споруди є підвал.

Трапезний зал і вівтар перекрито циліндричними склепіннями з розпалубками. Зовнішній декор дуже характерний для поч. 18 ст.: «вухасті» віконні наличники, профільований багатообломний карниз великого виносу. У сер. 19 ст. до трапезної з півдня прибудували корпус з плоским перекриттям і декоративною банею над чотиригранним наметовим дахом. Великі аркові вікна оздоблені наличниками з кілевидними архівольтами.

Корпус келій (архіт.). На південь від трапезної розташовано два одноповерхові на підвалах корпуси, збудовані одночасно, на поч. 18 ст. З південного сходу на схилі стоїть корпус келій двосекційної системи розпланування, з чотирикамерними секціями. Кожна келія мала власну пічку. Своїм головним західним фасадом корпус келій звернений до собору. Цей фасад одноповерховий. Зате східний фасад – двоповерховий за рахунок падіння рельєфу. Фасади вирішено суто функціонально, без декору.

Покої архімандрита (архіт.). А в південно-західному куті монастирського двору збереглися покої архімандрита. Це унікальна пам’ятка цивільної архітектури Мазепиної доби. Г-подібного плану одноповерховий з чотирикамерним підвалом мурований корпус має складну багатокамерну систему розпланування. Він неодноразово перебудовувався, про що свідчить як розпланування, так і сліди збитого декору на фасадах. Усі приміщення перекриті різними типами склепінь: циліндричним, хрестовим, хрестовим з розпалубками, зімкнутим з розпалубками, а також плоскими стелями. Враження таке, що майстер, споруджуючи цей будинок, демонстрував замовнику свої можливості та вміння. Фасади вирішені досить скромно: їх площини членують рустовані лопатки й завершує розкріпований карниз значного виносу з дрібненькими зубчиками. Великі вікна з лучковими перемичками облямовані лиштвою і мали колись сандрики.

Новий корпус братських келій (архіт.). З заходу монастирський двір замикає новий корпус братських келій, збудований 1895. Він прямокутний у плані, видовжений з півночі на південь, двоповерховий, з підвалом під північною половиною, мурований.

Перший поверх має багатокамерне розпланування у північній частині й коридорне двобічне – у південній. Другий поверх має коридорну систему розпланування з двобічним розташуванням приміщень. Оскільки цей корпус також стоїть на схилі, його північний і західний фасади укріплені масивними контрфорсами. На західному фасаді до 1930-х рр. була широка дерев’яна тераса, накрита односхилим дахом. Фасади вирішено у стилі пізнього провінційного класицизму.

Цей монастир був одним з найдовершеніших архітектурних ансамблів Мазепиної доби – доби розквіту українського національного архітектурного стилю. Рішенням Сумського облвиконкому від 21.08.1989 № 168 монастирський комплекс включено до державного списку пам’яток архітектури місцевого значення під охоронним № 126-См.

[Державний архів Сумської обл., ф. Р-3343, оп. 1, спр. 92, арк. 102 – 109; Вечерський В. В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона / В. В. Вечерський. – К., 2001. – С. 102-109; Вечерський В. В. Архітектурний устрій українських монастирів доби Гетьманщини (середина XVII – XVIII ст.) / В. В. Вечерський // Студії мистецтвознавчі. – 2003. – №1. – С. 62 – 77; Вечерський В. В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України / В. В. Вечерський. – К., 2002. – С. 267 – 269; Вечерський B. В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць / В. В. Вечерський. – К., 2003. – С. 466 – 470; Каманин И. Договоры о сооружении церквей в Малоросии в XVII в. / И. Каманин // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. – К., 1904 . – Кн. ХУШ. – Вып. 1. – Отд. 1. – С. 26 – 27; Картины церковной жизни Черниговской епархии из IX-вековой ее истории. – К., 1911; Пуцко В. Московская стоительная артель Матвея Ефимова на Украине / В. Пуцко // Строительство и архитектура. – 1981. – № 1. – С. 28 – 29; Россия. Полное географическое описание нашего отечества. – Т. 7: Малороссия. – Спб., 1902. – С. 334 – 335; Цапенко М. П. Архитектура Левобережной Украины XVII – XVIII веков / М. П. Цапенко. – М., 1967. – С. 136 – 137; Цапенко М. П. По равнинам Десны и Сейма / М. П. Цапенко. – М., 1967. – С. 63 – 65; Чернігівщина : енциклопедичний довідник. – К., 1990. – C. 171.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 418 – 420.