Церква св. Петра і Павла (давня)

Розмір зображення: 800:523 піксел

Буштино Тячівський район

Церква св. Петра і Павла. 1903. (УПЦ)

У книзі “Селищу Буштино 630” місцевий дослідник Дмитро Копинець розповідає, що засновниками Буштина була група селян на чолі з Іваном Бущою. Спочатку дяк Іван Лукач проводив відправи в одній з хат, а тоді спорудили капличку.

Першу дерев’яну церкву на місці каплички в урочищі Долина почали будувати в 1389 p., через 20 років після приходу перших поселенців і закінчили через 10 років у 1399 p., а будівничим був майстер із Вишкова. Посвятили церкву св. Юрію, оскільки, за переказом, саме в цей день прийшли першопоселенці. Для виготовлення іконостаса і малювання запросили двох монахів із Грушівського монастиря. Церкву, що служила селянам більше 260 років, спалили турки близько 1661 р.

Другу дерев’яну церкву св. Петра і Павла почали будувати в урочищі Горб два майстри із Салдобоша разом із буштинськими майстрами в 1663 р. і будували 9 років. Громада вимагала, щоб церква була гарнішою за стеблівську.

Місцевий переказ розповідає, що оздобленням інтер’єру займалися чотири монахи-малярі та різьбярі з Угольського монастиря. У єпископській візитації 1751 р. згадують дерев’яну церкву св. Петра і Павла у доброму стані з вежею та двома дзвонами, “всіми образами цілком мальованими прикрашена”.

У 1801 р. йдеться про нову церкву з дубових брусів, у доброму стані, відповідно розмальовану. Біля церкви була висока дерев’яна дзвіниця. Ця церква згоріла в 1890 р. За переказом, у церкві згоріла і хроніка села, яку писали на чистих сторінках “Місяцеслова”, але, на щастя, її було переписано у Псалтир. Згодом на місці знищеної церкви вірник Юрій Андришин збудував муровану каплицю.

Знищення пожежею останньої дерев’яної церкви ставлять у провину священикові Павлові Гомечкові, що служив у селі з 1889 до 1898 р.

Муровану базилічну церкву довжиною 22 м, шириною 10 м з вежею 24 м заввишки почали будувати на виділеній державою ділянці в 1893 за о. Павла Гомечка і закінчили 1903 р. за священика Едема Уйгелія, який сам вирізьбив у 1910-х роках для храму дерев’яну люстру.

Багато зусиль для збору коштів у селах краю і навіть у Галичині доклав тогочасний дяк Михайло Деяк. Переказують, що будівництво вели чотири майстри з Хуста та місцеві майстри. Весь будівельний матеріал, а також виготовлення іконостаса та художнє оздоблення фінансувала Буштинська лісова дирекція. Іконостас встановлено в 1905 р. Після Першої світової війни масово поширилося православ’я.

У 1921 р. вигнали священика Е. Уйгелія – мадярофіла та прихильника латинізації обряду, і з 1921 по 1925 р. церква належала православній громаді, а греко-католики молилися в римо-католицькій церкві. Через суд церкву повернули греко-католикам, а священику мали відшкодувати збитки в розмірі 80 тисяч корон.

Наступним священиком призначили Андрія Шимшу, який погано говорив українською, і це дратувало людей. З приходом Червоної армії в 1946 р. церква перейшла до православних, а греко-католицька громада з священиком Федорчаком проводила богослужіння в римо-католицькому храмі, а в 1949 р. була загнана в підпілля.

Поширення православ’я та заснування при церкві духовної школи для священиків у 1923 – 1924 роках пов’язують з іменем протоієрея Чернавіна. 30 років служив у селі високоосвічений священик Василь Поп.

Значний зовнішній та внутрішній ремонт проведено в 1962 р. Тоді розчистили і частково оновили ікони, пофарбували іконостас. Під час ремонту 1971 – 1972 років інтер’єр повністю перемалювали мукачівські художники Дмитро Мешко і Михайло Потапов та буштинець Іван Рущак. Тоді ж дахи перекрили бляхою.

До 1994 р. біля церкви стояла дерев’яна дзвіниця з двома дзвонами, відлитими для православної громади, перенесена від православної церкви, що діяла з 1925 до 1946 р. у пристосованому будинку. У 1995 р. дерев’яну дзвіницю розібрали і збудували муровану. Великий дзвін походить з 1926 p., а менший у 1931 р. купила Анна Рущак, дружина Івана Паша. На вежі церкви – три дзвони фірми “Акорд”, з яких два більші подарував Іван Юрійович Рущаку 1926 p., а третій відлито на кошти, які церква одержала за реквізовані в 1915 р. старі дзвони.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 520 – 522.