2007 р. Де та дорога, що веде до храму?

Дата: 08.09.2007

[…]

Зірвати замок

У Бишкіні церква виросла завдяки поміщикам Красовським. Принаймні та, стіни якої сьогодні ще стоять. Бо ж, звісно, були церкви й до неї, – перші мешканці давніх слобід обов’язково будували цю життєво важливу споруду в своїх поселеннях. Ця, названа ім’ям Дмитра Салунського, зведена вже 1884 року.

Кажуть, Іван Красовський перш ніж будувати власний дім, заклав та освятив наріжний камінь під цю церкву. Із сучасних стін її ще прозирають лики святих, вже майже розмиті часом та безвір’ям. А на важких дверях висить замок, через щілину можна побачити свіжоскошене сіно – хтось «погосподарськи» сховав його у порожній будівлі.

Чого тільки не розміщували наші вигадливі предкиатеїсти у приміщеннях церков! Клуби й бібліотеки – ще сяктак. А ще – склади, магазини… Врізалася в пам’ять лікарняна церква у тоді ще закритому монастирі Глинська пустинь: там, коли облаштовували її під інтернат для психохроніків, саме у вівтарній частині зробили туалет…

Загалом історія церков та людей, які будували їх, уривчаста і далеко не завжди відома. Значною мірою та історія є й історією місцевого меценацтва, теж забутого. Принаймні імені поміщикацукрозаводчика Романова дізнатися не вдалося.

…Красовські володіли чималою часткою Лебединського району. Ними побудована 1886 року й церква Іоана Предтечі у селі Рябушки. Часом під час молитов, переказують, тут прислужував сам Красовський – подавав кадило. А найперший священик Афанасій Яковлєв кожного дня протягом року правив службу – намолював церкву.

Може, тому сільські бабусі й сьогодні називають її дорогою і золотою. «Яка ж вона золота, розвалюється», – кажуть їм. «Е, – відповідає жінка, – ми здоровішаємо, як тут побудемо. Аби нам хоч трохи допомогли з ремонтом, а ми вже ходитимемо, пособлятимемо, із пенсій яку копійку будемо давати…»

«Звичайно, сільські громади самі не зможуть відремонтувати храми, – каже начальник відділу аналітичного забезпечення, у справах релігій та національностей Управління з питань внутрішньої політики обласної державної адміністрації Анатолій Ярош. – Добре, якби знайшлися люди, здатні це зробити. Аби почули й зрозуміли, що треба зберігати цю історію, цю духовність…»

Хто почує, якщо десятиліттями навчали не чути? Між тим, отець Юрій переконаний, що багатство потребує благодіянь. Якщо не жертвувати з того, що тобі дано, у третьому поколінні все буде втрачено. Та головне навіть не те, аби багаті поділилися. Головне, аби люди навчилися звертатися до Бога і до душі своєї. «Починати з діточок треба, у них молитва чиста, святіша за нашу», – зітхає священик.

Джерело: “Україна молода”