Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

Борисоглібський катедральний монастир у Чернігові

В.В.Вечерський

Монастирі Чернігово-Сіверщини – найдавніші осередки української культури. Монастирі Путивля і Путивльщини

2. Борисоглібський катедральний монастир у Чернігові

В історичному центрі Чернігова, “нашої української Равенни”, за висловом М.Грушевського, на території древнього княжого Дитинця, на північ від Спаського собору підносяться оригінального вигляду споруди, архітектура яких свідчить про їх велику стародавність. Це Борисоглібський собор, Колегіум та будинок архієрея – все, що лишилося від колись знаменитого Борисоглібського катедрального монастиря, який у ХVП-ХVПІ століттях був справжньою Чернігівською академією. Зараз ці будівлі займає Національний архітектурно-історичний заповідник “Чернігів стародавній” та обласний історичний архів.

Близько 1120 року чернігівський князь Давид Святославич на своєму дворі почав будівництво мурованого храму на честь свого патрона Cв.Гліба (у святому хрещенні – Давида). Таким чином, первісне посвячення цього придворного храму – Глібоборисівський. В інтер’єрі було влаштовано ніші-аркасолії для поховань, тут же спочив і князь – будівник собору. На початку XIII століття при Глібоборисівському храмі організовано монастир, який занепав після монголо-татарського погрому Чернігова. Відомості про нього знов зустрічаються в джерелах лише 1611 року, коли він потерпів від пожежі, та 1 грудня 1627 року, коли король Сигізмунд IIІ звелів передати Глібоборисівський храм домініканському кляштору. У ці часи давньоруський тринавовий шестистовпний триапсидний однобанний собор зазнав деяких перебудов: домінікани переробили апсиди, зруйнували галереї, понищили стародавні фрески. (9)

Після початку Хмельничини 1648 року домінікани мусили тікати з Чернігова, а храм було заново освячено як Борисоглібський. 1657 року новопоставлений чернігівський архієпископ Лазар Баранович відновив при храмі монастир. 1671 року владика переселився з Новгорода-Сіверського до Чернігова і монастир з того часу розбудовується як катедральний. За ініціативою архієпископа 1679 року сюди з Новгорода-Сіверського перевели латинську школу з її бібліотекою, започаткувавши таким чином “чернігівські Афіни духовні”, а також друкарню, яку згодом передали до Іллінського монастиря.

Лазар Баранович зібрав у Борисоглібському монастирі визначні наукові й культурні сили: до чернігівського гуртка належали богослови Адам Зернікау, Іоаникій Ґалятовський, Дмитро Тупталенко, проповідник Тимофій Богданович, архітект з Вільна Йоганн-Баптист Зауер (будівничий Троїцько-Іллінського монастиря), ігумен Іллінський Лаврентій Крщонович, видавець знаменитої книги “Руно орошенное” і фактичний начальник Чернігівської друкарні, а також Михайло Оснецький, перекладач Єфрема Сіріна та інші. Не випадково, що до Лазаря Барановича неодноразово зверталися патріархи московські за вирішенням важливих богословських питань.

Одним з перших вчителів латинської школи у Борисоглібському монастирі став уродженець Ніжина Іван Максимович Васильківський, котрий згодом постригся в ченці, став ігуменом Єлецького монастиря в Чернігові, а 1696 року поставлений архієпископом. Саме він, відомий в історії як Іоанн Максимович, у 1697 році перетворив Борисоглібську школу на колегіум, який на честь свого засновника з 1708 року називався Колегією архієпископо-максимовичівською чернігівською. Його співробітниками на освітній ниві були: ієромонах Антоній Стаховський – перший префект і ректор колегії (майбутній митрополит Тобольський), Ілларіон Лежайський (майбутній начальник російської місії в Китаї), ієромонах Герман Кононович та інші.

Колегія розміщувалася в споруджених ще домініканами келіях Борисоглібського монастиря, які в 1701-1702 роках добудовано: із заходу прибудовано церкву Іоанна Богослова з високою дзвіницею, зі сходу – Всіхсвятську церкву. Так сформувався двоповерховий з дзвіницею навчальний корпус колегіуму, схожий на Академічний корпус Києво-Могилянської колегії. Він зберігся донині і є видатною архітектурною пам’яткою доби українського відродження. У 1952-1954 роках при реставраційних роботах знайдено керамічну закладну таблицю з гетьманським гербом і написом: “Сей храм создан Божим благословеніем й прещедрим даяніем й іждивеніем от ясне вельможного пана Іоанна Мазепи славного войск російских гетмана”. (10)

1705 року до трьох нижчих класів – фари, інфіми і граматики приєднано клас риторики з піїтикою і діалектикою. Викладання мало своєрідний військово-патріотичний характер, відповідно до тогочасної ситуації в Україні й політики гетьмана І.Мазепи, друга і покровителя архієпископа Іоанна Максимовича. Сам владика видав чимало власних полемічних і навчальних творів. Одним з найвизначніших є “Алфавит… рифмами сложенний”, виданий 1705 року. На титулі книги зображено Борисоглібський собор та символічне родове древо російських монархів, що розпочинається Святими Володимиром та Ольгою, Святими князями Борисом і Глібом, а закінчується царем Петром І. (11)

У колегіумі, за прикладом Києво-Могилянської академії, започатковуються містерії та диспути. Викладалися філософія Арістотеля, латинська, грецька, польська, німецька, французька мови, деякі природничі дисципліни. Саме тут вчився Данило Самойлович – засновник вітчизняної епідеміології.

Про свідому орієнтацію чернігівських просвітителів на духовну спадщину і навчальну практику Петра Могили свідчить і те, що велика частина його власної бібліотеки потрапила до бібліотеки Чернігівської колегії, зокрема латинські друки: “Пандекти… і Новий Завіт” видання 1557 р., “Praxis episcopalis” видання 1627 р., “De meteores” видання 1613 р. та інші. Ці книги мали власноручні інскрипти Петра Могили. Крім цих книг основу книгозбірні, яка в кінці XVIII століття налічувала більше 1000 інкунабул, склала особиста бібліотека Лазаря Барановича. Тут, крім стародруків, були й рукописні книги, багато з них мали інскрипти Лазаря Барановича, Св.Димитрія Ростовського, Св.Феодосія Углицького, Іоанна Максимовича, а також Мефодія, єпископа Мстиславського, Іоанникія Ґалятовського та інших діячів. Український історик Микола Маркович, оглянувши цю бібліотеку в середині XIX століття, писав, що вона “має такі дорогоцінності, другі примірники яких навряд чи можна десь знайти, та й взагалі бібліотека ця найвизначніша в країні, скарб для бібліомана”. (12)

Подальша доля цієї бібліотеки трагічна – XX сторіччя в Україні не сприяло збереженню культурних цінностей. Де поділася ця унікална книгозбірня, чи загинула вона вся, чи її книги розпорошено по різних сховищах, – це питання ще потребує спеціального вивчення.

З Борисоглібським монастирем пов’язано кілька всесвітньо відомих пам’яток стародавнього українського мистецтва. Одні з найзагадковіших – так звані капітелі й наріжні камені Борисоглібського собору. Ці кам’яні різьблені елементи архітектурного декору з рослинним орнаментом, зображенням фантастичних істот – птиці Сіріна, пса Сімарґла, левів тощо віднайдено при розкопках. Досі точиться дискусія про те, чи належав цей поганський за характером декор Борисоглібському собору, чи якійсь іншій споруді. На наш погляд, заслуговує на увагу гіпотеза знаного дослідника чернігівської старовини Андрія Карнабіда про те, що ці різьблені камені – залишки язичницького святилища, що було в ІХ-Х століттях якраз на місці собору. (13) Слушність цієї гіпотези підтверджує ще одна археологічна знахідка – майже 300-річної давності: 1701 року при розбудові колегіуму в землі знайдено срібного поганського ідола. За наказом гетьмана І.Мазепи його переплавили, і з цього срібла коштом полкового судді Карпа Мокрієвича 1702 року в Ґданську було виготовлено срібні з позолоченими деталями царські врата іконостаса Борисоглібського собору. Це – видатний твір металопластики. В основі композиції – відомий мотив “древа Ієсеєвого” з зображеннями Давида, Ієсея і апостолів.

У Борисоглібському соборі були поховані видатні православні ієрархи Лазар Баранович та Св.Феодосій Углицький. Поховання першого з них сплюндровано у 1950-х роках: покійника обдерто і його облачення (панагію та ін.) виставлено на загальний огляд. Рака з мощами Св.Феодосія 1988 року була повернута церкві.

На схід від Борисоглібського собору стоїть мурований двоповерховий будинок архієпископа – архітектурна пам’ятка кінця XVIII століття, перебудована 1804 року архітектом Антоном Карташевським у стилі класицизму з величним шестиколонним портиком іонійського ордеру.

Згідно з указом Катерини II, 1786 року Борисоглібський монастир закрито, а споруди його пристосовано для різних адміністративних установ. Тоді ж колегіум перетворено на духовну семінарію, яку на початку XIX століття перевели в інше місце, а архієрейську резиденцію перенесено до Троїцького монастиря. Розібрано й частину монастирських споруд, у т. ч. мур, що оточував територію.

Монастирський ансамбль дуже потерпів від німецьких бомбардувань 1941 року. Його основні споруди в 1950-60-х роках було відновлено в первісних архітектурних формах видатними реставраторами Петром Барановським, Миколою Холостенком та Марионілою Говденко. Зараз тут організовано експозиції з історії сакрального мистецтва Чернігівщини (ікони, металопластика, кераміка, фрески тощо).

9 Историко-статистическое описание Черниговской епархии. – Кн. 4. – Чернигов, 1873. – С. 93-94.

10 Логвин Г.Н. Цит. праця… С. 74.

11 Логвин Г.Н. З глибин: Гравюри українських стародруків ХVІ-ХVПІ ст. – К.: Дніпро, 1990. – С. 70-71.

12 Историко-статистическое описание… – Кн. 2. – С. 136.

13 Карнабед А.А. Що ховають в собі “капітелі” Борисоглібського собору? // Перша Чернігівська обласна наукова конференція з історичного краєзнавства: Тези доповідей. – Чернігів, 1985. – С. 122-124.

Джерело: сайт «Українська спадщина»