Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Сергій Верговський, Раїса Свирида, Євгенія Сизова

297.3.1.6. Церква св. архістратига Михаїла – с. Дорогинка, Фастівський р-н, Київська обл., 1600 (архіт., мист.).

На околиці Голосіївської діброви, у великій церковній садибі з пам’ятним хрестом і дзвонами, огородженій парканом із соснових плах взакидку по стовпах, з брамою та двома хвіртками під дощаними дашками.

За відомостями Л. Похилевича, церква датується 1600, в описі Васильківського духовного правління значиться під 1700. При проведенні капітального ремонту 1850 будівля зазнала деяких змін, проте у процесі наступної реставрації в музеї відтворено втрачені первісні елементи: фундаменти з дубових стоянів, двері з шестикутними одвірками, паперті та карнизи – за традиційними аналогами, вікна – за слідами первісних прорізів у зрубах стін.

Тридільна, триверха, з домінуючою центральною банею, рублена з соснових брусів. Всі бані зведено суцільними зрубами, що переходять без заломів зі стін на шатра верхів і ліхтарі. Високі стіни бабинця і церкви (нави) виведено звуженими доверху четвериками, у вівтарі східні кути зрізано, як у восьмериках. У верхній частині стін врізано прямокутні вікна (у центральній бані – потрійні), внутрішні кути під шатрами перев’язано широкими різьбленими скобами.

Стрімкі шатра, що продовжують форму стін, через пласкі паруси по кутах переходять у великі зрубні восьмерики ліхтарів з високими вікнами-щілинами, розрахованими на гутні шибки. На дощаних стелях ліхтарів зведено сошні конструкції маківок з хрестовиною, стовпом і кроквами-кружалами. Стіни бань і ліхтарів шальовано з традиційним облаштуванням шалівок над стоянами, біля вікон і аркатурами під карнизом.

Дахи шатрів без ковнірів повторюють форму зрубу, криті гонтом (первісно коленою дошкою). Повні маківки з глибокими перехватами криті гонтом і вивершено пишними кованими хрестами (збереглися оригінали хрестів на вівтарі й центральній бані). Виготовлені народними майстрами, старовинні хрести містять усталену систему священних знаків: півмісяці, змії, спіралі-волюти, круги, сонце з променями, маленькі хрестики й чотирипелюсткові об’ємні квіти у різних поєднаннях навколо великих чотириконечних хрестів.

Це – сакральні знаки прадавнього етнічно-християнського духовного комплексу з притаманним йому шануванням предків.

Старовинний шестиярусний іконостас займає всю східну частину нави. За кілька віків існування він зазнав значних добудов і змін, які позначилися на структурі, що нагадує причілок барокової будівлі з поверхами-ярусами, колонадами, дверима й вікнами-іконами.

Колонада намісного ярусу і цокольний ряд становлять єдине структурне ціле з аркою, подібною до верхів старовинних одвірків. Середні частини всіх вищих ярусів спрямовані до стрімко піднесеного хреста з розп’яттям. Найдавнішою є нижня частина іконостаса – цокольний і намісний яруси розділені царськими й дияконськими вратами на чотири частини, у кожній з яких по одній невеликій цокольній іконі у восьмикутній профільованій рамі й по одній великій намісній у різьбленій позолоченій рамі між пишно різьбленими колонками.

Цокольні ікони на відомі сюжети – «З’явлення св. Миколая царю Костянтину», «Зустріч Марії та Єлизавети», «Христос і самаритянка» – позначені бездоганним колоритом, монументальністю, масштабністю і знаковою вагомістю зображень. Ікони намісного ярусу «Св. Миколай», «Богоматір», «Христос», храмова ікона «Св. архістратиг Михаїл», зображення архангелів на дияконських вратах виконані у кращих традиціях українського «візерункового» малярства 16–18 ст., що ввібрало в себе давні засади монументального малювання.

Золоте осяйне тло, спокійні форми без надмірної динаміки, лики, не переобтяжені полисками й світлотінями, мають площинне моделювання. Тони глибокі й гармонійні. Ці давні й багаті традиції кілька століть не поступалися бароковим впливам Європи з тенденціями динамізму й просторовості.

Навіть найдинамічніша намісна ікона св. архістратига Михаїла не позбавлена певної монументальності. Темна фігура на сяючому тлі у майстерно вимальованій кольчузі іскриться мереживом золотих виблисків. Величні й спокійні постаті Богоматері і Спасителя. Золоте тло, червоний одяг глибокого спокійного тону, заквітчаний золотими галузками. Одяг немовляти на руках Богоматері заквітчано пишними трояндами.

Дияконські врата з архангелами на повний зріст, у всуціль заквітчаному трояндами одязі, підтверджують приналежність усього намісного ярусу до славнозвісної школи «килимового» чи «візерункового» малярства. Про це яскраво свідчить крайня ліва ікона «Св. Миколая», зображеного на сяючому тлі у всуціль заквітчаному парчевому одязі, ікона сяє, мов коштовність. На тлі намісних ікон під час розчисток записів виявлено сліди накладного різьблення з квіткою й гострими листками, подібного до вміщених на тлі святкового та патріарших ярусів і над дияконськими вратами. Ця частина іконостаса за періодом побутування «візерункового» малярства може датуватися 17 – поч. 18 ст.

Царські врата зі «Спасом Нерукотворним», центральна частина святкового ярусу з іконою «Тайна вечеря» у складній рамі з півкругами, весь апостольський ярус з великою іконою Вседержителя в центрі та чотирма іконами євангелістів по три постаті у кожній, патріарший ярус з круглими медальйонами патріархів та іконою Богоматері-Оранти в центрі, великий хрест з мальованим розп’яттям православної іконографії датують 2-ю пол. 18 ст., коли й було сформовано всю нині наявну структуру іконостаса.

Малювання цього періоду вже втратило і давні засади монументальності, і традиції «візерункового» малярства. Різкі дисгармонійні тони, темне тло, динамічні пози фігур, розвіяний одяг, просторове моделювання форм засвідчують європейські культурні впливи. У 19 ст. (зберігся акт 1832 про незадовільний стан іконостаса), певно, відбулась заміна 12 ікон святкового ярусу (за винятком «Тайної вечері»), обрамлених у восьмикутні профільовані рами і мальовані в тогочасному стилі академізму з цілковитою втратою засад монументальності.

Незважаючи на різночасовість і різностильність частин іконостаса, він водночас становить єдину структурно й стилістично досконалу мистецьку цілісність завдяки широкому застосуванню у всіх ярусах різьблення рослинним орнаментом, як панівного емоційного і сакрального елемента. Традиції його залишилися незмінними і шанованими протягом усього періоду творення й існування іконостаса, переживши мало не на століття «візерунковий» стиль, частиною якого вони були, але так і не піддалися впливам пізнього європейського бароко. Така стійкість традицій застосування сюжету «квітки» має широке національне культурне підгрунтя.

Вони пов’язані з прадавніми етнічними уявленнями про «квітку» як священний знак, її введення в культуру як сакральну етнічно-християнську форму освячення. Саме в такій ролі сприймаються рослинні орнаменти на мурованих будівлях 17–18 ст., у церковних хрестах, у заквітчаному одязі й традиційній та церковній тканині, у рослинному різьбленні частин іконостаса.

Саме такий сакральний статус «квітки» сприяв легкому запозиченню культурою України і східних троянд, і античних акантів, і християнських виноградів, надаючи їм своєї священної семантики, яка дозволяла вільну трансформацію їх у традиційні квіти, ягоди та численні іконографічні сюжети «квітки», котрими так багата спадщина народу. Це прекрасно ілюструють усі різночасові сюжети святомихайлівського іконостаса. Царські врата, в основі яких відомий здавна сюжет виноградної лози, обвитої навколо ікон Благовіщення та євангелістів (два нижні втратили шар малювання), не мають жодної ботанічної ознаки винограду, натомість буйна поросль вазону аканта рясніє гостропелюстковими квітами, повними трояндами та гронами ягід з чашолистками.

Ці ж рослинні сюжети навколо «Спаса Нерукотворного», і на колонках намісного та апостольського ярусів. Великі багатопелюсткові квіти з рельєфними серединами заповнюють майже все вільне тло на патріарших ярусах. Буйна акантова поросль сплітається навколо хреста з розп’яттям, рясніє пишними квітами з великими конічними гронами ягід з розвиненими чашолистками. Саме таким священним є сприйняття етносом заквітчаного іконостаса.

Архаїчний тип храму досконало передає автохтонну для Київщини традицію зрубних верхів зі світлими ліхтарями, що стала визначальною для генези храмобудівництва України.

Етнографічна експозиція церкви створювалася під керівництвом Л. Орел.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 767 – 769.