Кліщелі м-ко
Кліщелі (пол. Kleszczele, біл. Кляшчэлі) — місто в східній Польщі, біля кордону з Білоруссю. Належить до Гайнівського повіту Підляського воєводства. Центр гміни Кліщелі. Відповідно до виданого у 1523 році документу великого князя литовського Сигізмунда I відомо, що він наказав заснувати місто Кліщелі на землі Більського повіту віленському воєводі Миколі Радзивіллу. Непорозуміння між воєводою і міщанами, проте, стали причиною обезлюднення нового міста, тому Сигізмунд наказав знову посприяти заснуванню міста, яке отримало хелмінське міське право. У 60-х роках XVI століття здійснений поділ землі на волоки. Кліщелі тоді мали 150 волок землі (включно з 4 волоками церковних земель). Як передмістя визначено села Добривода, Трубянка (сьогодні не існує), Нурець (сьогодні село Черемуха), Косна і Бабичі (сьогодні село Кузава). Міщани займались насамперед хліборобством і ремеслом на потреби міста і довколишніх сіл.
Під час шведського «потопу» 1655—1656 років Кліщелі були зруйновані — під час люстрації в місті було виявлено лише 13 домів. Після відбудови Кліщелі стали насамперед рільничим поселенням, хоча певна частина мешканців займалась ремісництвом, торгівлею хмелем, а у XVIII століття є згадки також про скляну гуту.
Міські права поселення втратило у 1950 році. У 1993 році міські права повернуті.
У містечку Кліщелі поховано одразу кілька ветеранів армії УНР. Найвідомішим є ім’я Пилипа Барського. Це поручник кінного мазепинського полку другої волинської дивізії УНР. Людина,яка не тільки воювала проти більшовиків в кампанії 20-го року разом з польськими союзниками тодішніми. Але людина, яка воювала під прапором українським з часу формування українського війська. Цей чоловік взяв участь у Першому Зимовому поході УНР,за що був відзначений єдиним українським боєвим орденом – Залізним хрестом. На цьому цвинтарі поховано одразу троє володарів Залізного хреста. В місцевості Кліщелі, на православному кладовищі поховані ще двоє хлопців наддніпрянців – це Олександр Щербина і Василь Харченко, Старші місцеві ще пам'ятають ветеранів армії УНР. Олександр Щербина запам'ятався просвітництвом. Олексій Рощенко: Він (Олександр Щербина) займався тут роботою культурною. Театральний гурт заложив, которий в Перемишлі зайняв перше місце, року не помню. Року 40-го чи 50-го. Був парекмахером в Кліщеві тутай. Любив дуже молодьож і старався помагати в рамах культуральних єї. А Андрія Німого просто усі дуже любили.
О, дядько німий, то був такий друг для кожного. Барзо вспоминав о своїй воячці. Старався розбудити у нас тутай свою свідомость національності.Він походив з Проскурівського повіту Подільської губернії. Молодий хлопець, який у 18 років зголосився до українського війська. Воював проти більшовицьких окупантів. Пройшов з українським військом всі кампанії боротьби включно до 1920 року.
Олексій Рощенко:
Німий хворів трохи, але оженився тут в Кліщах. З пані Маньчековською. І має дві дочки. Приїжджають тутай.
Могила Андрія Німого (21.10.1900 у Насівцях біля Проскурова–19.09.1972), хорунжого Армії УНР, після війни суспільно-культурного діяча; поховання Олександра Щербаня (1898–1984), воїна УНР, театрального діяча, директора кінотеатру у Більську-Підляському; гробниці Василя Харченка (1900–1983) та Олекси Волошина (1896–1958).
На цвинтарі в Кліщелях поховано Михайла Калиняка. Михайло Калиняк д. екон. наук, педагог і юрист, дослідник історії України, довголітній збирач підляського фольклору, активний дія української меншості у Польщі, член варшавського гуртка УСКТ, співробітник «Нашого слова». Помер 13 грудня 1974 р. За власним бажанням похований в Кліщелях.
Джерела:
Полум'я братерства – акція вшанування могил козаків та старшин УНР в Польщі, 2019 р.
4-та Підляська українська конференція наукова, 2020 р.
Бійці армії УНР в еміграції: гірка доля на чужині (2018 р.)
Підготував І. Парнікоза, НІАМ "Київська фортеця".
Список літератури – на сайті «Знання про Україну».