2000 р. Церкви України: Закарпаття
Гукливий. Воловецький район
Церква св. духа. Початок XVIII ст.
Село засноване 1588 р. виходцями з Галичини. Гукливська церква, збудована з ялиці на фундаменті з річкового каміння, належить до верховинських шедеврів. Це найдавніша церква Воловецького району. Церква дивовижно струнка і пропорційна. Кожен елемент органічно переходить у інший. Можливості дерева як матеріалу розкрито тут повністю і в доцільних лініях конструкції, і в стриманих художніх акцентах.
Стовпчики ґанку профільовано, одвірок має різьблення. Наву та вівтарний зруб перекрито коробовим склепінням, бабинець – плоским. Частиною чудового архітектурного ансамблю є чарівна дзвіниця заввишки 8 м, нижній ярус якої зрубний, а верхній, значно видовжений – каркасний. Подібна дзвіниця стояла і в Нижньому кінці, на старому цвинтарі, але її розібрали в 1940-х роках. Церква довго була закритою й називалася “музеєм атеїзму”, що дозволило зберегти недоторканим інтер’єр та іконостас 1784 p., автором якого був Франц Пеєр.
Над царськими вратами зберігся напис: “Буди имя гсдне | блвенно от нні и до віка | напечатася | в літо от р.Хр. АΨПД (1784) окт ИІ (18)”. Пам’ятку відреставрували в 1970 – 1971 роках.
За урбаріальними записами 1649 р., в селі був священик Дмитро Поп. У 1672 р. священиками були Іван Поп і Федір Мелеш, а в 1682 – Павло Мелеш, Василь, Павло та Федір Попи. У 1692 р. в селі були дві церкви і в кожній служили два священики.
Очевидно, ті ж церкви згадуються в 1733 р. – гарна дерев’яна церква св. Михайла з чотирма дзвонами в Вишньому кінці (можливо, йдеться про нині існуючу церкву) та велика дерев’яна церква св. Миколи з трьома дзвонами в Нижньому кінці. У Вишньому кінці служили Василь Копуш і Михайло Гуйван, які жили на державній ділянці біля церкви, за що платили 8 форинтів. У нижній церкві служили священики Іван Мелеш та Григорій Брениґ, які жили в фарі.
У 1778 р. в Гукливому проживало 266 осіб, а в філії Веретичів – 47 осіб. У 1797 р. в документах зазначено одну малу церкву. Тоді від Скотарського до Гукливської парохії перейшов Таламаш з населенням 193 особи (в Гукливому було 875 осіб, у Веретичові – 87). До 1823 р. священиком був Михайло Ґріґашій, а після нього Іван Ковордані. До 1831 р. служив Юрій Зомборі, до 1835 – Олександр Марусанич, потім – Йосип Шереґій.
У 1854 р. згадують Івана Мальчовського, що жив до 1893 р. На його місце прийшов Антон Нижаловський. У 1888 р. були об’єднані Гукливий і Веретичів і введено угорську назву села – Zugo.
Біля верхньої церкви була фара з каменю. Церковні книги велися з 1770 р.
Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 331 – 333.