Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави

Богдан Хмельницький

?

2006 р. Нововідкрита печерна церква

Бобровський Т.А., Чуєва К.Є

Нововідкрита печерна церква з фресками візантійського часу в південно-західному Криму (попередні результати першого сезону дослiджень)

Восени 2004 року пiд час огляду примiщень печерних комплексiв Загайтанської скелi на пiвнiчно-схiднiй околицi м. Інкерман (Севастопольська мiськрада) авторами цього повiдомлення було вiдкрито ранiше невiдому унiкальну пам’ятку археологiї, архiтектури та монументального мистецтва – печерну церкву з фресками вiзантiйського часу. Винятковiсть знахiдки зумовлюється, в першу чергу, наявнiстю досить добре збереженого in situ фрескового розпису середньовiчної доби на стiнах та стелi церкви. Подiбнi знахiдки у пiвденно-схiднiй частинi Європи (зокрема, в Криму) не фiксувалися вже понад 100 рокiв. Цiкаво, що вiдкриття було зроблене у межах печерних комплексiв, добре вiдомих дослiдникам кримських старожитностей. З’ясувалося, що значна кiлькiсть печер у цих комплексах через свою важкодоступнiсть випала з поля зору фахiвцiв, отже дана знахiдка, можливо, не остання у цьому регiонi. Про вiдкриття церкви з фресками авторами було зроблено короткi iнформацiйнi повiдомлення на наукових конференцiях у м. Судак (вересень 2004 р.) та м. Києвi (сiчень 2005 р., Могилянськi читання). За даними першого огляду пам’ятки на пiдставi архiтектурно-археологiчних особливостей церкви нами було запропоновано її датування вiзантiйським часом не пiзнiше початку ХІІІ столiття.

У вереснi 2005 року авторами знахiдки було органiзовано експедицiю з археологiчного вивчення печерної церкви з фресками на Загайтанськiй скелi з метою уточнення її хронологiї, iнтерпретацiї архiтектурних елементiв та фрескового ансамблю. Нижче наводимо попереднi висновки за результатами здiйснених дослiджень (1).

Нововiдкрита печерна церква розташована у межах центрального печерного комплексу у пiвденно-захiдному урвищi Загайтанської скелi (комплекс № 11 за авторською нумерацiєю (2)). Вхiд до церкви вiдкривається у тильнiй стiнi великого природного гроту на рiвнi горiшнього ярусу комплексу на висотi близько 20-25 м вiд пiднiжжя урвища та за 10-15 м нижче верхiвки Загайтанської скелi. Початково дослiджувану пам’ятку з пiднiжжям скелi пов’язував схiдчастий прохiд, нинi в бiльшiй своїй частинi зруйнований обвалами скельного масиву. Крiм самої церкви у межах гроту розташовано ще декiлька печерних споруд, зокрема, крипта з залишками поховання у могильнiй ямi та пограбована костниця, якi утворюють з примiщенням церкви компактну групу (3). Усi печернi споруди комплексу, включаючи саму церкву, виконанi у скельному масивi, утвореному досить мiцним iнкерманським вапняком з тонкими прошарками бiльш крихкого мергелю та значною кiлькiстю дрiбних каверн карстового походження.

Примiщення нововiдкритої церкви складається з двох частин (рис. 1, 2, 3). Пiвденно-захiдна, привхiдна, прямокутна в планi завдовжки 3,2 м та завширшки близько 2,5 м, спрямована вглиб скельного масиву на пiвнiчний схiд (азимут + 36-37°) за загальним плануванням визначається як наос. Боковi стiни цiєї частини практично прямовиснi, на висотi 1,9-1,95 м вiд пiдлоги вони переходять у високе (2,6-2,9 м) напiвциркульне склепiння, яке помiтно пiдвищується у пiвнiчно-схiдному напрямку. Тут же до привхiдної частини (наосу) прилягає пiдковоподiбна заглибина завдовжки 1,7 м, завширшки вiд 1,8 до 2,3 м та заввишки 2,1 м. Її стiни практично прямовиснi, на висотi 1,5 м вiд пiдлоги вони переходять у конхоподiбне склепiння. Ця пiвнiчно-схiдна частина церкви за своїми архiтектурними характеристиками може бути визначена як вiвтарна. Вона вiдкривається до наосу посерединi його пiвнiчно-схiдної стiни у виглядi отвору напiвциркульної арки заввишки 2,1 та завширшки 1,8м.

Вхiдний отвiр до церкви, частково зруйнований вивiтрюванням, знаходиться у пiвденно-захiднiй стiнi наосу на рiвнi його пiдлоги (рис. 3/H-G). Його первiсний абрис був трапецiєподiбний i трохи змiщений до захiдного кута вiдносно центральної осi споруди. Висота становить 1,7 м, ширина 1-1,3 м, довжина складає близько 25 см. Вхiдний отвiр оздоблено пазами вiд одвiрка, знадвору до церкви вела сходинка заввишки близько 15 см. Крiм того, у пiвденно-захiднiй стiнi церкви, ближче до її пiвденного кута, на висотi 1,5 м вiд пiдлоги знаходиться трапецiєподiбний вiконний отвiр заввишки 35 см, завширшки 25-35 см та завдовжки понад 30 см.

Боковi стiни церкви мають декiлька нiш та численнi пази вiд дерев’яних конструкцiй. У бокових стiнах вiвтарної частини одна проти одної знаходяться великi нiшi: у пiвнiчно-захiднiй стiнi – склепiнчаста розмiрами 45 х 50 х х 20-30 см на висотi 80 см над рiвнем пiдлоги (нiша 1, рис. 1/n1); у пiвденно-схiднiй – трапецiєподiбна розмiрами 60-70 х 90 х x 15-20 см на висотi 55-60 см над рiвнем пiдлоги (нiша 2, рис. 1/n2). У пiвнiчно-захiднiй стiнi наосу церкви фiксуються ще двi нiшi: бiля пiвнiчного кута – склепiнчаста розмiрами 65-70 х х 60-65 х 30-35 см на висотi близько 1 м над рiвнем пiдлоги (нiша 3, рис. 1/n3); ближче до захiдного кута – склепiнчаста розмiрами 40-60 х 25 х 15 см на висотi 1,35 м над рiвнем пiдлоги (нiша 4, рис. 1/n4). Невеличка склепiнчаста нiша (35 х 15 х 15 см) є й у схiднiй частинi пiвденно-схiдної стiни привхiдної частини на висотi 1,3 м над рiвнем пiдлоги (нiша 5, рис. 1/n5).

Пази, що фiксуються у стiнах примiщення, можна подiлити на двi групи: такi, що мають характер маленьких округлих або квадратних отворiв i призначались для крiплення чогось до стiн та бiльш масивнi, що призначались для встановлення дерев’яних конструкцiй. У першому випадку серед численних каверн та вибоїн у стiнах можна виокремити лише двi групи системно розташованих отворiв: два з них на пiвнiчнозахiднiй стiнi наосу поблизу нiшi №3 (для крiплення чогось невеличкого на зразок iкони завширшки 25-30 см на висотi близько 1,5 м над рiвнем пiдлоги) та групу з 4-5 отворiв у пiвденно-схiднiй стiнi наосу (для крiплення великого за площею (2 х 1,8 м) предмета, можливо, ковдри на висотi до 2 м над рiвнем пiдлоги). Пази вiд дерев’яних конструкцiй також мають рiзноманiтний характер. Горизонтальнi фiксуються лише у наосi: в захiдному кутi (на висотi 1,4 м над рiвнем пiдлоги) два пази напевно репрезентують мiсця крiплення легкої дощатої полицi розмiрами 75 x 35 см (паз 1, рис. 1/p1); у пiвденному кутi (на висотi 90-95 см над рiвнем пiдлоги) паз визначає мiсце крiплення масивної (до 10 см завтовшки) дерев’яної покришки довжиною до 2 м (паз 2, рис. 1/p2). Вертикальнi пази також зосередженi в наосi: крiм згадуваних вже пазiв вiд одвiрка у вхiдному отворi, тут фiксується паз у пiвденно-схiднiй стiнi, який сягає пiдлоги та, ймовiрно, пов’язаний з конструкцiєю, репрезентованою пазом № 2. Іншi вертикальнi пази розташовуються попарно у протилежних стiнах примiщення i також починаються вiд рiвня пiдлоги: неширокi (3-4 см завтовшки) пази в центральнiй частинi наосу мають висоту 1,25-1,3 м та визначають залишки легкої вигородки (паз 3, рис. 1/p3); масивнi пази (шириною до 15 см) у пiвнiчно-схiднiй частинi наосу сягають висоти 1,8 м над рiвнем пiдлоги, перетинаючи нiшi №3 та 5 (паз 4, рис. 1/p4). Нарештi, окрему групу складають пазиотвори для крiплення масивних (10 х 12 см) балкоподiбних конструкцiй. Майже всi вони зосередженi всерединi та навколо нiш №3 та 5 на висотi вiд 1 до 1,8 м над рiвнем пiдлоги й, iмовiрно, пов’язанi з конструкцiєю, представленою пазом №4. Виключення становить лише паз у центрi пiвнiчно-схiдної стiни вiвтарної частини церкви, розташований на висотi 60-65 см над рiвнем пiдлоги (паз 5, рис. 1/p5). Крiм зазначених вище нiш, пазiв та каверн у стiнах церкви фiксуються численнi вибоїни та навiть проломи у сусiднє примiщення крипти. На нашу думку, вони утворилися вже пiсля того, як церква припинила своє iснування i є наслiдком тривалого процесу природної та техногенної руйнацiї цiєї споруди.

Опис архiтектурного оздоблення церкви був би не повний без визначення характеру пiдлоги примiщення. До початку дослiджень вона була вкрита 10-15-сантиметровим шаром пилових вiдкладень, що утворилися пiсля припинення функцiонування примiщення як храму. У цих вiдкладеннях зафiксованi археологiчнi знахiдки пiзньосередньовiчної доби, якi дозволяють припустити, що у XVII-XVIII столiттях до примiщення було досить легко потрапити, воно вiдвiдувалось та навiть якийсь час використовувалось в якостi кошари. Розчищена вiд пiзнiх нашарувань пiдлога являє собою досить нерiвну поверхню з численними заглибинами штучного та природного походження. Останнi утворилися через вищезгаданi каверни i на етапi функцiонування церкви були засипанi грунтом або ж заповненi вапняним розчином. Вибiрковим розчищенням цих заглибин здобуто археологiчнi матерiали, якi дозволяють вiднести планувальнi роботи у примiщеннi до XIV-XV столiть, хоча серед фрагментiв керамiки трапляються уламки й бiльш раннiх посудин – ХІІ-ХІІІ столiть.

Зрештою, розчищена скельна пiдлога наосу церкви має невеличкий ухил вiд входу в бiк вiвтарної частини, пiдлога якої в свою чергу трохи нахилена в бiк наосу та височiє над ним на 5 см, утворюючи помiтний уступ уздовж вiвтарної арки. Крiм карстових каверн, у пiдлозi обох частин примiщення є велика кiлькiсть заглибин штучного походження. Зокрема, по центру вiвтарної частини церкви впритул до її пiвнiчно-схiдної стiни попiд пазом № 5 є заглибина трапецiєподiбної форми розмiрами 40-50 ( 35 см завглибшки 5-7 см, що слугувала пазом масивного стовпа (заглибина 1, рис. 1/z1). Ще один великий паз (30 х 20 х 7 см) знаходиться попiд нiшею №2 (заглибина 2, рис. 1/z2). Вздовж уступу вiвтарної частини церкви зафiксовано цiлу низку з 4-5 пазiв вiд маленьких (дiаметром 6-7 см) округлих стовпчикiв. Два масивних лiнiйних пази становлять пару помiж парними пазами №4 в наосi, утворюючи з ними єдине цiле та вiдгороджуючи пiвнiчно-схiдну частину примiщення. Цiла низка пазiв (близько 20) вiд невеличких кiлкiв визначають певну конструкцiю, що була пов’язана з пазом №2 у пiвденно-схiднiй стiнi та окреслювала вигороджену трапецiєподiбну дiлянку наосу розмiрами 2 х 0,6-0,8 м. Є у пiдлозi церкви й iншi заглибини, стосовно яких важко визначитись, чи мають вони природне походження, чи створенi штучно. Безумовно штучним є овальний паз (25 x 20 x 3 см) попiд пiвнiчно-захiдною стiною наосу поблизу нiшi №3, безпосередньо навпроти пазiв вiд можливого крiплення iкони (заглибина 3, рис. 1/z3). Аналогiчно виконано й пiдквадратний у планi паз (30 x 25 x 4 см) посеред наосу (заглибина 4, рис. 1/z4). Штучне походження має велика (50 x 40 x 10 см) вибоїна поблизу схiдного кута вiвтарної частини, закладена вздовж природної щiлини у скельному масивi.

Завершуючи характеристику архiтектури церкви, треба зазначити, що по центру примiщення на межi вiвтарної частини та наосу в пiдлозi помiтнi слiди зруйнованого трапецiєподiбного виступу-сходинки розмiрами 60-50 х 50 см, яка початково мала висоту до 5 см i прилягала безпосередньо до виступу вiвтарної частини. Ця сходинка була зрублена пiд час прокладання пазу №4, пiсля чого її залишки були пiдмазанi глиняним розчином(4).

З огляду на наведений вище опис iнтер’єру церкви спробуємо визначити наявнi тут основнi лiтургiйнi елементи. Заглибина № 1 у комплексi з пазом № 5 у вiвтарнiй частинi церкви безумовно репрезентує залишки церковного престолу, який мав вигляд дошки, покладеної на невисокий (до 60 см) стовп, запазований у заглибинi № 1, та прикрiпленої до стiни завдяки вiдповiдному пазу. Нiша в пiвнiчно-захiднiй стiнi вiвтарної частини (№ 1) може бути визначена як нiша протезiсу (жертовник). Протилежна їй нiша в пiвденно-схiднiй стiнi (№ 2), з огляду на наявнiсть прилягаючого до неї пазу вiд опори (заглибина 2), можливо, слугувала спинкою сидiння, призначеного для священика пiд час лiтургiї. Пази вздовж вiвтарної арки, ймовiрно, призначались для встановлення стовпчикiв невисокої вiвтарної перегородки (темплону). Зруйнована сходинка перед вiвтарною аркою, можливо, вiдiгравала роль своєрiдного храмового амвону. Паз № 4, яким цю сходинку було зруйновано i який перетинав нiшi наосу, є рештками пiзнiшого високого темплону церкви. Пази у пiдлозi центральної частини наосу лишилися, на нашу думку, вiд опор невеличких столикiв на зразок аналоя або ж пiдсвiчникiв. Слiди ж вiд великої вигородки у захiдному кутi церкви, пов’язанi з пазом №2, на нашу думку, можна визначати як рештки великої скринеподiбної конструкцiї, можливо, саркофага або костницi.

Складнiше iнтерпретувати нiшу № 3 у пiвнiчному кутi наосу. Мiсце розташування, характер та параметри порiднюють її з подiбними нiшами, вiдомими в наосах багатьох печерних церков Кападокiї, де вони визначаються як нiшi протезiсу(5). Як вiдомо, на початку ХІІІ столiття функцiї виконання обряду протезiсу вiдiйшли вiд дияконiв священикам, а отже виникла необхiднiсть у перемiщеннi жертовникiв з наосу у вiвтарну частину церкви(6). Можливо, у нашому випадку ми й спостерiгаємо приклад такого перенесення нiшi протезiсу та наступного розширення вiвтарної частини, коли через старий жертовник (у наосi) було прокладено трасу нової вiвтарної перегородки. До речi, кападокiйськi впливи в нашiй пам’ятцi цим не вичерпуються. Досить високе напiвциркульне склепiння наосу, а понад усе – пiдковоподiбна в планi вiвтарна частина, є визначальними ознаками саме кападокiйської печерної церковної архiтектури ІХ-ХІІ столiть(7).

Втiм, перш нiж звертатися до питань хронологiї пам’ятки, необхiдно розглянути ще один надзвичайно важливий елемент її iнтер’єру, в даному випадку найвизначнiший. Мова йде про фресковий розпис. На момент вiдкриття пам’ятки його зафiксовано (з рiзним ступенем збереженостi) на всiй площi стiн та стелi церкви. На жаль, на стiнах наосу фрески вкрай фрагментованi, краще вони збереглися на стелi наосу (з висоти близько 2 м над рiвнем пiдлоги, переважно в центральнiй та пiвнiчно-схiднiй його частинах), на вiвтарнiй арцi та у вiвтарнiй частинi (крiм самої верхiвки стелi). Найпоширенiшим рiзновидом руйнацiї фресок є осипання тинькового шару пiд дiєю природних, ймовiрно, клiматичних факторiв, про що свiдчить зростання масштабiв такої руйнацiї в напрямку входу. На даному етапi цей процес бiльш-менш стабiлiзувався, принаймнi, у культурному шарi та на його поверхнi зафiксовано лише окремi фрагменти тиньку, що осипався (ймовiрно, основна руйнацiя вiдбулася ще до утворення культурного шару в XVII-XVIII столiттях). Іншим, менш масштабним, але активно дiючим дотепер руйнiвним чинником є дiя грибкiв, якi локально знищують не лише фарбовий шар, але й усю товщу тиньку до материкової скелi. Саме цей фактор викликає найбiльше занепокоєння i потребує термiнового реставраторського втручання. Нарештi, певнi дiлянки фресок мають слiди механiчної руйнацiї. Окремi з них були пошкодженi ще за часiв функцiонування церкви, коли тиньковий шар прорубувався окремими нiшами та пазами (зокрема, фрески перерiзанi пазом вiд конструкцiй пiзнiшої вiвтарної перегородки). Значнi за обсягом руйнування були заподiянi фрескам i в пiзньому середньовiччi випадковими вiдвiдувачами вже запустiлої церкви. Є пiдстави вважати, що бiльшiсть з них були зробленi навмисне з iдеологiчних мотивiв мусульманським населенням регiону, про що свiдчать досить характернi та системнi ушкодження саме на зображеннях облич святих, iдентичнi руйнуванням окремих фресок кападокiйських печерних церков. Нинi Загайтанська церква важкодоступна, а тому людський чинник у руйнацiї її фресок майже вiдсутнiй. Втiм, на стiнi церкви є окремi написи, залишенi альпiнiстами, якi вiдвiдували пам’ятку в 1965 та 1979 роках (на щастя, написи виконанi не на фресковому розписi), тому повнiстю виключати загрозу подальшої антропогенної руйнацiї фресок не можна.

Збереженi дотепер дiлянки фрескового розпису церкви, загальна площа яких сягає близько 15 кв. м, вкритi шаром висолiв, що патинують поверхню фресок. Крiм того, у вiвтарнiй частинi та на вiвтарнiй арцi вони на значнiй площi щiльно вкритi шаром зелених водоростей, якi, здається, не руйнують фрески, але сприяють надлишковiй їх зволоженостi, що потребує термiнового реставраторського втручання. Пiд час дослiдження церкви восени 2005 року нам вдалося частково зафiксувати доступнi для огляду дiлянки фресок та попередньо визначити основну схему фрескового розпису цiєї пам’ятки. Фресковий розпис виконано на 0,5-сантиметровому шарi вапняно-глиняного тиньку. Втiм, пiдфресковий грунт вкриває не самi скельнi стiни, а шар мiцного вапняного тиньку, на якому подекуди фiксуються рештки (безсистемнi) бiльш раннього фрескового розпису або ж слiди первiсної спроби розписати церкву по шару початкового тиньку.

Фрески вiвтарної частини. Збереженiсть фресок вiвтарної частини, композицiї яких розташованi у три регiстри та вiдокремленi червоними лiнiями розгранки, дозволяє досить повно реконструювати схему розпису наступним чином (рис. 4).

У консi вiвтаря розмiщено композицiю “Деiсус”. У центрi в круглiй мандорлi, окресленiй бiлою лiнiєю, на темно-червоному тлi – поясне зображення Христа-Емануїла з короткою зачiскою, в червоному нiмбi з бiлою обводкою та перехрестям, окресленим бiлою фарбою. Обличчя Христа, трохи повернуте праворуч та виконане рожевою фарбою, пошкоджене (на рiвнi очей i носа). Добре читається загальний контур, малюнок губ та вух. На нiмбi у лiвому перехрестi – залишки лiтери “О” (?). Обабiч мандорли простежуються зображення якихось темних виступiв, що нагадують гiрськi схили. Вони оперiзанi двома свiтлими стрiчками, подiленими поперечними лiнiями. Можливо, у даному випадку маємо символiчне зображення зламаних ворiт пекла.

Лiворуч вiд Христа – поясне зображення Богоматерi у зворотi праворуч, у червоному нiмбi з бiлою обводкою, у пурпуровому мафорiї. Лик пошкоджений. З правої сторони вiд зображення на рiвнi обличчя – напис “MPиY”, нанесений бiлою фарбою.

Праворуч вiд Христа – зображення св. Іоанна Хрестителя у зворотi лiворуч; нiмб – кольору червоної вохри з червоною та бiлою обводками. Св. Іоанн, iмовiрно, зображений у плащi. Обличчя сильно пошкоджене. Втiм, досить добре читається густа борода та скуйовджене волосся. Добре зберiгся малюнок правої руки, молитовно простягнутої до Христа.

У нижньому регiстрi розпису – зображення семи святителiв (на повний зрiст, висота зображень близько 1,5 м). На сьогоднi добре розрiзняються чотири фiгури – двi крайнi злiва та двi – праворуч. Перша фiгура злiва – безбородий святий у священицькому або дияконському вбраннi: плащ яскраво-червоний, складки прописано темно-червоним; пiд плащем – бiлий пiдризник iз синiми та червоними смугами; червона єпiтрахiль та комiр, розшитi перлами. Нiмб червоний з бiлою обводкою. Молодий вiк святого, а також вiдсутнiсть на ньому полiставрiя дозволяє припустити, що тут зображено св. архiдиякона Лаврентiя.

Праворуч вiд нього – безволосий святий з сивою бородою лопатоподiбної форми, у бiлому полiставрiї, орнаментованому синiми хрестами, пiд яким – пiдризник та єпiтрахiль, аналогiчнi вбранню першого святого. Права рука пiднята на рiвнi грудей у жестi благословення. В лiвiй руцi якийсь предмет сферичних абрисiв. Нiмб червоний з бiлою обводкою. Характерний абрис бороди святого дозволяє iнтерпретувати його як св. Григорiя Богослова.

Наступнi три зображення вкритi шаром грибку i мають численнi втрати. Описати їх до розчищення i консервацiї не видається можливим. З доступних для огляду фрагментiв видно, що тут аналогiчнi зображення людей у священицькому вбраннi з нiмбами.

Двi крайнi фiгури з правої сторони збереглися вiдносно добре. Перша (злiва направо) фiгура – святий з коротким темним волоссям i густою темно-коричневою бородою клиноподiбної форми, вбраний у бiлий з червоними хрестами полiставрiй, посерединi – смуга бiлої тканини з вишитим на нiй хрестом (омофор). Манжети на рукавах розшитi перлами. Нiмб червоний з темно-червоною та бiлою обводками. Права рука пiднята на рiвнi грудей у жестi двоперсного благословення. У лiвiй руцi, вiдставленiй вбiк, – предмет, вiд якого зберiгся лише загальний контур, що дозволяє трактувати його як чашу для причастя. Характерна густа борода дає пiдставу припускати, що це зображення св. Василя Великого.

Нарештi, праворуч вiд описаної фiгури – зображення святого, вписане у нiшу № 2, яку ми визначаємо як священицьке сiдалище. Святий вбраний у полiставрiй, орнаментований червоними хрестами. Має вузьке змарнiле обличчя з високим вiдкритим чолом, сивими вусами та клиноподiбною бородою. На рiвнi грудей вiн тримає чашу для причастя червоного кольору. Можливо, тут зображений св. Іоанн Богослов.

Центральна частина композицiї, розмiщеної на склепiннi наосу, втрачена. Читаються абриси круглого медальйону та зображення обличчя й крил ангела, що пiдтримує медальйон (на склепiннi злiва вiд входу до вiвтаря). Іншi деталi вкритi висолами. Нижче пiд зображенням ангела – фiгура невiдомого святого, лик якого добре зберiгся i є одним iз найбiльш виразних фрагментiв живопису. Безбородий святий з високим вiдкритим чолом, коротким темним волоссям та вусами, у червоному нiмбi з червоною та бiлою обводками зображений у зворотi лiворуч, його обличчя звернуте догори (фото на форзацi). Лiва рука – на рiвнi грудей долонею всередину. Усi деталi – загальний обрис обличчя, очi, нiс тощо – прописанi червоною фарбою того ж вiдтiнку, що й нiмб на вохристому тлi. Чiткий малюнок здiйнятих “трикутником” над перенiссям брiв i широко вiдкритих очей надає обличчю драматичного виразу: сильного враження вiд чогось побаченого. Поруч з ним є рештки ще однiєї постатi у пiдперезаному вбраннi. Загальна схема розташування фiгур композицiї дозволяє визначати її як сцену Вознесiння Христового.

Фрески наосу. Збереженiсть фресок наосу дозволяє на сьогоднi видiлити лише деякi композицiї на склепiннi та у верхнiй частинi стiн. Композицiї на склепiннi розташованi у два регiстри i являють собою окремi сцени, вписанi у прямокутнi медальйони, вiдокремленi червоними лiнiями розгранки (рис. 5, 6).

Фрески пiвнiчно-схiдної стiни. На пiвнiчно-схiднiй стiнi наосу збереглися фрагменти вiд постатей двох невiдомих святих обабiч вiвтарної арки, зображених у повний зрiст, а також композицiя над вiвтарною аркою (рис. 6/CD). Її виконано на синьому тлi. У центрi – значнi втрати живопису i шар грибку, тому зображення iнтерпретувати не вдалося (тут помiтнi слiди зображення якогось столика або крiсла, вкритого розшитою перлами червоною тканиною). Лiворуч вiд центру – зображення архангела в довгому вбраннi у зворотi праворуч, у червоному нiмбi з бiлою обводкою. Зберiгся лик архангела та зображення крил, у деяких мiсцях – контур фiгури. Перед собою архангел тримає щось на зразок сфери. Праворуч вiд нiмбу – напис у два рядки бiлою фарбою: “APX (у кружечку) ГГЕЛОС ГАВРІYЛ /…(Х)Е_ХАРІ(ТО)…”. Загальний характер композицiї, зображення архангела Гавриїла та змiст супроводжувального напису дозволяють iнтерпретувати дану сцену як Благовiщення. Зображення Марiї, ймовiрно, розмiщене праворуч вiд архангела, однак роздивитися його не дозволяє суцiльний шар грибка. Праворуч вiд даних зображень у верхнiй частинi композицiї – фрагмент напису у два рядки бiлою фарбою: “… ІНІ…/… МІК…”. Мiж фiгурами Гавриїла та Марiї – фрагмент зображення голуба, злiтаючого з небесної сфери, нанесеної бiлою фарбою. Завершують дану композицiю двi фiгури, перша розмiщена лiворуч i нижче зображення Гавриїла, друга – праворуч вiд ймовiрної фiгури Марiї. Перша фiгура вкрай фрагментована. Її зображено на колiнах у зворотi праворуч, у довгому червоному вбраннi та в жовтому нiмбi з червоною та бiлою обводками. Друга фiгура збереглася майже повнiстю – зображення чоловiка з сивими вусами та короткою сивою клиноподiбною борiдкою у яскравому, багато прикрашеному перлинами царському вбраннi, з короною (дiадемою) на головi, у жовтому нiмбi з червоною та бiлою обводками. Чоловiка зображено на колiнах у зворотi лiворуч, обличчя звернене до центральних персонажiв композицiї; зiгнута у лiктi права рука молитовно здiйнята вгору, лiва – зiгнута у лiктi, притиснута до грудей. Можна припустити, що тут зображено когось з вiзантiйських iмператорiв з дружиною, можливо, ктиторiв даного храму.

Фрески пiвденно-схiдної стiни. Перша (рахуючи вiд вiвтарної арки) композицiя на пiвденнiй частинi склепiння наосу розташована у нижньому регiстрi. Вона має добру збереженiсть i визначається як сцена Рiздва Христового. Композицiя багатофiгурна, складається з кiлькох сюжетних елементiв. Сцена Рiздва представлена у печерi серед скель. У центрi фiгура пресв. Марiї в червоному нiмбi з бiлою обводкою, яка напiвлежить, обличчя звернене лiворуч. Злiва вiд нiмба Марiї – лiтери бiлою фарбою: “MPиY”. Лiворуч вiд Богоматерi в яслях – Христос-немовля, над ним – голови двох овець (?). Лiворуч у нижнiй частинi композицiї – три волхви у коронах та довгих синiх з червоним вбраннях, прикрашених по нижньому краю перлами. В руках у третього злiва волхва – розгорнутий сувiй з iмiтацiєю написiв (?). Над зображеннями голiв волхвiв – напис: “… НМАГО…”. Праворуч вiд зображень волхвiв – постать служницi у бiлому головному уборi, яка поливає з бiлого глечика з тонкою довгою шийкою Немовля в купелi (зображення Христа не збереглося, читаються лише окремi фрагменти контурiв фiгури, нiмба). Праворуч вiд фiгури Богоматерi у верхнiй частинi композицiї – лик ангела, зверненого обличчям праворуч до пастуха, у свiтлому пiдперезаному одязi, шапцi на зразок єрмолки та червоних чоботях, який простягає праву руку до ангела. Нижче – зображення ще одного пастуха з довгою густою темною бородою, який тримає на руках вiвцю (?).

Композицiя, розмiщена праворуч вiд Рiздва у тому ж нижньому регiстрi, збереглася лише частково. У верхнiй частинi праворуч зображено двох ангелiв з крилами в червоних нiмбах з червоною та бiлою обводками, голови похиленi, обличчя зверненi влiво, у руках – покрови (?). У центрi на синьому тлi – фiгура в такому ж нiмбi, ймовiрно, Христос. Лiворуч вище вiд центрального зображення на червоно-жовтому тлi скелi – фiгура в такому ж нiмбi у довгому вбраннi, ймовiрно, св. Іоанн Хреститель. Загальна композицiйна схема дозволяє iнтерпретувати дану сцену як Хрещення Христове.

Далi в бiк виходу у цьому ж регiстрi є слiди ще двох вкрай фрагментованих композицiй, одна з яких багатофiгурна. Над нею у горiшньому регiстрi представлено фрагментовану багатофiгурну композицiю, розмiщену на широких схiдцях. Ймовiрно, тут представлено сцену Срiтення. До неї прилягає невеличка за розмiрами композицiя, в якiй досить добре збереглася крайня фiгура з правого боку. Вона являє собою зображення молодої людини в пеленах та нiмбi у зворотi лiворуч, зi щiльно притисненими до тулуба руками. Над нею схилилася iнша постать у нiмбi. На наш погляд, тут зображено сцену Воскресiння Лазаря.

Фрески пiвденно-захiдної стiни. На пiвденно-захiднiй стiнi, безпосередньо над входом до церкви маємо велику цiлiсну композицiю, яка, на жаль, найбiльше постраждала вiд осипання тинькового шару. Збереглися лише зображення на синьому тлi частин червоних нiмбiв з бiлою обводкою (рис. 6/HG). Фiгури (не менше 8-ми) розмiщувалися пiвколом, нiмб центральної фiгури, з прокресленим в ньому бiлою фарбою перехрестям, – точно по центру арки. Праворуч вiд нього – фрагмент зображення обличчя зi спрямованим вгору поглядом (?). З огляду на схему розмiщення фiгур та наявнiсть серед зображених Христа (з хрещатим нiмбом) дану композицiю можна попередньо визначити як зображення Таємної вечерi.

Фрески пiвнiчно-захiдної стiни. Найближчi до входу композицiї пiвнiчно-захiдної стiни практично не збереглися. Далi, вглиб наосу у верхньому регiстрi є залишки однiєї або двох багатофiгурних композицiй, якi поки що залишились невизначеними.

У нижньому регiстрi ближче до входу в церкву розташовано трьохфiгурну композицiю, яка може бути iнтерпретована, з огляду на слiди мандорли навколо центральної фiгури, як Преображення Христове. До неї прилягає також трьохфiгурна композицiя з довгою горизонтальною перекладиною у горiшнiй частинi – зображення сцени Розп’яття Христового. Нарештi, бiля самої вiвтарної арки безпосередньо над нiшею № 3 маємо досить оригiнальну композицiю, що складається з трьох частин. У центрi фронтальне зображення Христа на повний зрiст у червоному хрещатому нiмбi з бiлою обводкою, у червоному хiтонi та темно-червоному палiї (?); обличчя з темними вусами та короткою бородою ледь розвернуте лiворуч. Права рука простягнута долу, лiва, ймовiрно, зiгнута у лiктi. Лiворуч вiд фiгури Христа – зображення червоного плаща, що розвивається у повiтрi. Пiд покровом плаща проглядаються залишки кiлькох крихiтних фiгур святих. Нижня частина фрески зруйнована. Праворуч вiд фiгури Христа – три квадратнi медальйони, розташованi один над одним. У горiшньому – погрудне зображення чоловiка у сiрому вбраннi (полотно або власяниця?) зi скуйовдженим довгим волоссям у зворотi лiворуч. У правiй руцi – восьмираменний хрест. У середньому медальйонi – погрудне зображення молодого (без бороди) чоловiка в коронi – високому головному уборi, розшитому перлинами, у зворотi лiворуч, з косим хрестом або посохом у правiй руцi. В нижньому медальйонi – погрудне зображення лiтнього бородатого чоловiка в аналогiчнiй коронi. Останнє клеймо значно пошкоджене. Усi три персонажi без нiмбiв. Описана композицiя, на нашу думку, є досить цiкавою версiєю сюжету “Зiшестя у Пекло”. Вiдповiдно, фiгури у клеймах можна трактувати як зображення св. Іоанна Хрестителя та св. царiв-пророкiв Соломона й Давида.

Крiм перелiчених, у наосi церкви є ще одна композицiя. Вона розташовується у пiвнiчно-схiднiй частинi склепiння наосу, безпосередньо перед вiвтарною аркою, i займає мiсця медальйонiв горiшнього регiстру розпису (рис. 5). Це традицiйне зображення Пантократора у колi в оточеннi чотирьох ангелiв. Христа зображено погрудно з сивими волоссям, вусами та бородою, що дозволяє визначати цей образ як “Христос Ветхий Деньми”. Іншою особливiстю зображення є полум’яне сяйво у виглядi червоних гострокiнечних променiв навколо голови Христа замiсть звичайного нiмба.

Проблеми iнтерпретацiї та датування фресок. Стан збереженостi фресок та ступiнь їх наявного розкриття дозволяють висловити лише попереднi припущення щодо датування i належностi до певного мистецького напряму. Іконографiчна програма та загальний стиль розпису дають можливiсть беззаперечно трактувати його як твiр монументального мистецтва вiзантiйського часу. Треба вiдзначити досить високу, на наш погляд, професiйну художню якiсть розпису, що виявляється в окремих фрескових фрагментах, зокрема: експресивний вираз обличчя невiдомого святого у сценi “Вознесiння Христового”, пластичний жест руки св. Іоанна Хрестителя у “Деiсусi”, виразне зображення ангела в сюжетi “Рiздва Христового”, тонко прописанi обличчя св. Іоанна Богослова в святительському чинi та святого-царя в сценi “Благовiщення” тощо. З iншого боку, деякi зображення вiдзначаються бiльшою простотою та статичнiстю (постатi служницi та пастуха у сценi “Рiздва Христового” та св. Лазаря у сценi “Вескресiння Лазаря”). Можливо, тут маємо справу з роботою кiлькох майстрiв рiзної квалiфiкацiї.

Зрештою, вважаємо, що розпис церкви було виконано майстернею високого рангу, можливо, константинопiльського кругу. Не виключено, що розпис виконано на замовлення iмператорської родини (з огляду на ймовiрний ктиторський характер зображення святого-царя у “Благовiщеннi”). Цiкаво, що у даному випадку маємо чимало композицiй, якi за iконографiєю є унiкальними або ж принаймнi рiдкiсними: зображення Христа-Еммануiла у “Деiсусi”, чаш для причастя в руках святителiв на стiнi вiвтарної частини; зображення св. Лазаря з вiльними руками, загальна композицiя сцени “Зiшестя в Пекло” з виокремленим чином пророкiв тощо.

Датування фресок є окремою складною проблемою. Загальний художнiй лад розпису, зокрема, пiдкреслена емоцiйна характернiсть деяких персонажiв, кольорова гама з переважанням синього i червоного кольорiв, манера зображення окремих деталей (характер малюнку очей, iнших рис обличчя, наявнiсть на них тонких бiлих прописiв тощо), нарештi, спiвiснування статичних та динамiчних елементiв, на нашу думку, зближують фрески Загайтанської церкви з творами вiзантiйського мистецтва перехiдного етапу вiд комнинiвської доби до палеологiвської. Враховуючи увесь наявний загал характерних рис нововiдкритого живопису, ми схильнi попередньо датувати його у межах XIII-XIV столiть.

Пiдведемо деякi пiдсумки. Попереднiй аналiз сукупностi усiх наявних елементiв пам’ятки – архiтектурних деталей, археологiчних залишкiв та доступних для огляду дiлянок фрескового розпису – дозволяє гiпотетично реконструювати основнi етапи спорудження та функцiонування церкви. Час виникнення церкви залишається невизначеним. Як вже зазначалося, специфiчна пiдковоподiбна конфiгурацiя вiвтарної частини свiдчить про безпосереднiй вплив кападокiйської печерної архiтектури та встановлює terminus ante quem для пам’ятки – не пiзнiше ХІІІ столiття. Якщо припустити, що нiша № 3 є залишками початкового жертовника, розташованого у наосi, вiдповiдно дату спорудження церкви можна вiднести до часу не пiзнiше початку ХІІІ столiття. Не виключено, що одразу ж пiсля спорудження церкву було потиньковано вапняним розчином. Але й пiсля цього вона лишалася не розписаною. В першiй половинi ХІІІ столiття, але ще до появи фресок, жертовник з нiшi у наосi було перенесено до нiшi у вiвтарнiй частинi. Лише пiсля цього протягом ХІІІ- XIV столiть було виконано розпис церкви, слiди якого фiксуються в обох нiшах. Пiзнiше, у XIV або на початку XV столiття, у церквi було перенесено вiвтарну перегородку, нова траса якої перерiзала фрески та нiшу №3 у наосi. Тодi ж було зрублено виступ амвону на межi наосу i вiвтаря, а також, ймовiрно, здiйснено планування заглибин у пiдлозi церкви вапняним розчином, про що свiдчать знахiдки XIV столiття, якi зустрiчаються попiд рештками цього планування(8). До останнього етапу функцiонування церкви належить виконання планувального пандусу на мiсцi зрубленого амвону, виконаного з досить грубого глиняного розчину. На жаль, ми не маємо будьяких iстотних даних щодо часу запустiння храму. Втiм наявнi археологiчнi матерiали та загальна iсторична ситуацiя в регiонi дозволяють припустити, що це вiдбулося близько 1475 року, коли Пiвденно-Захiдний Крим потрапив до турецьких володiнь. Протягом кiлькох столiть пам’ятка була занедбаною, але перiодично вiдвiдувалася людьми. Якийсь час вона навiть використовувалась у якостi загону для овець, для цього у центральнiй частинi наосу було зроблено невисоку перегородку з жердин, вiд якої збереглися вiдповiднi пази (паз № 3). Тодi ж, ймовiрно, чабанами-мусульманами були частково пошкодженi й фрески церкви. У другiй половинi XVIII столiття, внаслiдок великого обвалу частини фасаду Загайтанської скелi, вiльний доступ до примiщення церкви припинився, завдяки чому пам’ятка збереглася до наших днiв у вiдносно пристойному станi.

Подальшi дослiдження церкви, її фресок та архiтектурно-археологiчного оточення дозволять вiдкоригувати запропонованi тут iнтерпретацiї, а також уточнити хронологiю цiєї унiкальної пам’ятки – цiлiсного локального комплексу об’єктiв iсторiї, археологiї, архiтектури та монументального мистецтва вiзантiйської доби. Авторам хотiлося б особливо наголосити на значущостi нововiдкритої пам’ятки та закликати вiтчизняних фахiвцiв-реставраторiв до спiвпрацi щодо дослiдження та збереження фресок печерного храму на Загайтанськiй скелi в Пiвденно-Захiдному Криму.

Примітки

(1) У дослiдженнях 2005 р. брали участь завiдуючий вiддiлом охорони археологiчної спадщини НДІ пам’яткоохоронних дослiджень, кандидат історичних наук Бобровський Т.А. (науковий керiвник експедицiї), науковий спiвробiтник Музею мистецтв iм. Богдана та Варвари Ханенкiв Чуєва К.Є., а також група волонтерiв у складi: Євдокiмова О.О. (м. Москва), Каспрович О.I., Переверзов О.О. (м. Севастополь), яким автори статтi висловлюють щиру подяку.

(2) Бобровський Т.А., Чуєва К.Є. Пещерные комплексы Инкерманской долины (Юго-Западный Крым) // Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре (Материалы II Судакской международной научной конференции), К. – Судак: “Академпериодика”, 2004, ч. II, с.28. За поточненими даними цей комплекс складається щонайменше з 50 печерних примiщень, розташованих у 10-12 ярусiв.

(3) Оскiльки археологiчнi матерiали з крипти та костницi, якi також дослiджувались у 2005 р., досi ще не обробленi, детальний опис цих об’єктiв буде подано в наступних публiкацiях.

(4) Мiж iншим, окремi архiтектурнi елементи церкви мають на собi слiди кiлькох рiзноманiтних знарядь працi. Стiни церкви обробленi широколезвiйним iнструментом, слiди вiд якого перекритi шаром тиньку. Подiбним, але дрiбнiшим знаряддям виконано пази № 2 та 4, а також зрублено виступи пазу вiд одвiрка у вхiдному отворi. Вузьколезвiйним пласким знаряддям виконано заглибину у захiдному кутi наосу, що перерiзала шар тиньку з фресками. Дрiбною зубаткою вирублено заглибину пiд престол у вiвтарнiй частинi та нiшу № 4 у наосi церкви. Слiди бiльш масивної зубатки простежуються у пазi № 4 пiзнiшого темплону. Можливо, фiксацiя системи розташування цих слiдiв дозволить в майбутньому поточнити вiдносну хронологiю утворення окремих елементiв споруди.

(5) Teteriatnikov N.B. The Liturgical Planning of Byzantine Churches in Cappadocia, Roma, 1996, р. 81.

(6) Виноградов А.Ю., Гайдуков Н.Е., Желтов М.С. Пещерные храмы Таврики: к проблеме типологии и хронологии // Российская археология. – 2005. – № 1. – С. 74.

(7) Teteriatnikov N.B. The Liturgical Planning of Byzantine Churches in Cappadocia, Roma, 1996, р. 36-37.

(8) З огляду на велику кiлькiсть заглибин у пiдлозi, частина з яких пов’язана з природними кавернами й iснувала вiд початку функцiонування церкви, ми впевненi, що планування пiдлоги вiдбувалося ранiше, але зафiксованi вибiрковим розчищенням слiди стосуються найпiзнiшої з них. Можливо, подальшi розкопки дозволять зафiксувати рештки й ранiших перепланувань.

Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень, 2006 р., т. 1, с. 132 – 151.