Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2009 р. «Медові» гори

Володимир Гетьман, Державна служба заповідної справи

Дата: 30.01.2009

Медобори – наймасивніша частина горбисто-скелястого пасма Подільських Товтр, які простягаються від селища Підкамінь Львівської області через територію Тернопільської до Хмельницької області. У цьому місці Товтри перетинаються Збручем: у межах Гусятинського і Підволочиського районів Тернопільщини розташовано основну територію природного заповідника «Медобори», відомого в Україні красою своєї розкішної природи.

Товтри є унікальною пам’яткою природи, подібної немає у всій Європі. Вони формувалися 15-20 млн. років тому в прибережних водах теплого Сарматського моря, що розміщувалося уздовж зовнішнього краю Карпат. Оскільки заліснена їхня частина багата на медоносні рослини, звідси й назва – «Медобори». З метою збереження унікальних природних комплексів Подільських Товтр та генофонду їхнього рослинного і тваринного світу 1990 року утворено природний заповідник «Медобори». Площа заповідника – 10516,7 га.

Унікальність заповідника

Питання охорони Товтр порушувалося ще на початку ХХ ст. польськими науковцями. 1910 року тут утворено степові резервати гір Гостра та Любовня з метою охорони моховатково-коралових скель сарматського віку з подільськими степовими рослинами. У 60-х роках минулого століття на нинішній території заповідника було утворено кілька заповідників місцевого значення, а 1982 року організовано Медоборський державний геологічний заказник площею 8071 га.

У Товтрах виділяється головне пасмо, утворене ланцюгом горбів, яке вирізняється найбільшими абсолютними висотами і масивною будовою, та бокові гряди і групи товтр, що обрамлюють його. Відносна висота пасма 50-60 м, над долиною р. Збруч – до 100 м. Гора Бохіт є найвищою вершиною заповідника (414 м). На вершинах пасма багато мальовничих скель, кам’яних полів, складених десятками різновидів вапняків з рештками різноманітних морських організмів.

Потужні вапняки сприятливо впливають на розвиток різних форм карстового рельєфу – від дрібних ямок і рівчаків до великих печер, лійок, колодязів, які поглинають воду. Серед них і єдина в області вертикальна печера Перлина.

Підняте положення та напрямок простягання Медоборів утворюють специфічні мікрокліматичні умови, сприятливо впливають на зволоження і термічний режим. Тут найбільш м’які зими (середня температура січня -3°С) і помірно тепле літо (середня температура липня +18°С). Різноманітність експозицій і крутизни схилів Медоборів сприяють формуванню багатої рослинності.

Багаті флора та фауна

Флора заповідника налічує близько 811 видів вищих судинних рослин, з яких 120 є регіонально рідкісними, а 29 занесено до Червоної книги України. Особливо багата місцева флора на медоносні та лікарські рослини. У рослинному покриві Медоборів понад 90% широколистяних дубово-грабових та грабово-дубово-ясеневих лісів. Склад лісів дуже різноманітний: поряд із дубом і грабом ростуть дуб скельний, ясен, явір, бук, клен гостролистий, липа серцелиста, черешня, в’язи (в Україні їх сім видів), береза, осика тощо.

У підліску переважають бруслина бородавчаста та європейська, ліщина звичайна, свидина кров’яна, гордовина, глід, трапляються смородина чорна. Трав’яний покрив – це яглиця звичайна, осока волосиста, підмаренник запашний з участю копитняку європейського, зірочника ланцетолистого, підлісника європейського, анемони жовтецевої та дібровної, герані, фіалки, медунки темної, переліски багаторічної тощо.

До Червоної книги України занесено цибулю ведмежу (черемшу), підсніжник білосніжний, популяції яких займають значні площі у заповіднику, лунарію оживаючу та скополію карніолійську, які є звичними на вершинах та схилах лісових товтр. Рідше трапляються астранція велика, лілія лісова та десять орхідних, серед яких – унікум для заповідника: зозулині черевички справжні, булатка великоквіткова, любки дволиста та зеленоквіткова, коручки морозниковидна та пурпурова, гніздівка звичайна та дуже рідко – крокус Гейфелів.

Зустрічаються також багато рідкісних у регіоні видів: багаторядник шипуватий, листовик сколопендровий, клопогін європейський, живокіст Бестера тощо. Особливу цінність становлять ділянки степової, лучно-степової та наскельно-степової рослинності з рідкісними формаціями осоки низької, ковил волосистої та пірчастої.

Фауністичний комплекс заповідника «Медобори» сформований у специфічних умовах Товтрового кряжа. Різновікові деревостани – висока залісненість схилів, перемежування їх із степовими ділянками – створюють сприятливі умови для оселення тварин. Тут живе понад 1200 видів комах, 11 видів земноводних, 4 – плазунів, 176 – птахів, 32 види ссавців. Поряд із звичними, у заповіднику багато рідкісних видів тварин.

До Червоної книги України занесено 15 видів комах, серед яких махаон, мнемозина, переливниця велика, жук-самітник, жук-олень, сатурнія руда. Досить численними є земноводні, оскільки тут багато вологих місць, струмків, тимчасових водойм. Можна зустріти часничницю, тритонів звичайного та гребінчастого, які тут рідкісні.

Найчисленнішими є птахи. Справжня окраса пернатого світу – група хижих птахів: сови, яструби, канюки, соколи. Особливу цінність становлять види, занесені до Червоної книги України (орел-карлик, підорлик малий, пугач, лунь польовий). На зимівлю прилітає сорокопуд сірий, іноді – сова довгохвоста, сапсан. На перельотах можна побачити лелеку чорного, гоголя, журавля сірого. Є в заповіднику козулі, кабани, дуже рідко трапляється лось. Звичними стали куниця лісова, борсук, не кажучи вже про лисицю, їжака, тхора.

Історичні пам’ятки

Багата територія заповідника й на історичні пам’ятки. На горі Бохіт є святилище-капище, де стояв Збручанський ідол, скульптурне зображення якого знайдено неподалік (зараз воно в музеї Кракова). Поряд із Бохотом ще два відомі язичницькі городища – Звенигород і Говда. Приєднаний до «Медоборів» філіал заповідника «Кременецькі гори» є східною частиною Гологоро-Кременецького кряжа.

Верхнім шаром морських відкладів є черепашково-піщані та черепашкові сильно зцементовані вапняки, які утворюють обривчасті скелі, що вінчають вершини гір.

Флора судинних рослин філіалу налічує 917 видів (більше, ніж у самому «ядрі» заповідника), з яких 21 вид занесено до Червоної книги України. Природний рослинний покрив Кременецьких гір утворено переважно хвойними, хвойно-широколистяними та широколистяними лісами, а також чагарниковими заростями, луками й степами. Особливу цінність становлять ділянки букових лісів на горах Маслятин та Черча.

Самобутності та своєрідності рослинному світу Кременецьких гір надають ділянки степової і наскельно-степової рослинності: шавлії кременецької, молочаю волинського, змієголовника австрійського, жовтозілля Бессера. Окрім того, у складі флори Кременецьких гір немало інших рідкісних видів: цибуля пряма, сонцецвіт сивий, клокичка периста, костриця блідувата, ковили волосиста та пірчаста.

Відомі Кременецькі гори історико-культурними пам’ятками. На вершині гори Бона стоять руїни однойменної давньої фортеці, закладеної ще в ХІІІ ст. Нині в заповіднику ведуться наукові дослідження стану екосистем та їхньої динаміки, а також розробляються необхідні режими їхнього збереження, а Державна служба заповідної справи веде щодо оголошення у перспективі Кременецьких гір національним природним парком.

Джерело: “День”