	?
Лист на сайт
Стрічка новин (RSS)

1996 р. Реставрація церкви Іоанна Предтечі в Керчі

Л.Пономарьова

Історія Керчі починається з сивої давнини. З VI ст. до н. е. по IV ст. н.е. – це грецьке місто Пантикапей, пізніше – Боспор – столиця могутнього Боспорського царства, згодом – місто Візантійської імперії, особливо розвинуте у VI ст. У X – XI ст. під іменем Корчева входить до складу давньоруського Тмутараканського князівства. У XIII – XV ст. під владою генуезців, Корчев стає портом Св. Іоанна. Після XV ст. до кінця XVIII ст. – воно турецьке, з кінця XVIII ст. – Керч у складі Російської імперії. Свідками складної історичної долі міста є археологічні та архітектурні пам’ятки різних періодів, які збереглися донині.

Візантійський період Керчі представляє видатна пам’ятка архітектури – церква Іоанна Предтечі, попередниця того типу церков, які пізніше поширилися в Стародавній Русі та на Балканському півострові. Розташована на головній площі міста, вона разом з містом пережила бурхливу історію, яка істотно вплинула і на її долю. Значні перебудови так спотворили первісний вигляд пам’ятки, що стали однією з причин різних її датувань.

Церква привертала до себе увагу багатьох вчених, зокрема, А.Авдєєва, Д.Кондакова П.Покришкіна, М.Брунова, Ю.Асєєва, Є.Веймарна, А.Якобсона, П.Юкіна, О.Домбровського, Т.Макарової, І.Баранова та ін.

Деякі дослідники відносять будівництво церкви до VIII ст., інші – до XIV – XV ст. Прихильники ранньої дати – А.Авдеев [Авдеев A.A. Церковь Иоанна Предтечи в Керчи // Труды VI археологического съезда в г.Одессе. – Одесса, 1887. – Т. 3. – С. 382], M.Брунов [Брунов Н.И. Памятник ранневизантийской архитектуры в Керчи // Византийский временник. – 1925 г. – Т. XXV. – С. 104], А.Якобсон [Якобсон А.Л. Средневековый Крым. – М., 1964. – С. 53], Є.Лопушинська [Лопушинскал Е.И. Памятник археологии и архитектуры церковь И.Предтечи в Керчи: научный отчет. – Киев, 1990 // Архив ин-та „Укрпроектреставрация”]. За основу вони брали архітектурні форми пам’ятки, а також напис на південно-східній колоні, який у перекладі В.В.Латишева говорить: „Здесь покоится раб Божий, сын Георгия. Преставился месяца иуния 3 (дня) часа 10 (в лете) от Адама 6260 [от Р.Х. 752] ” [Латышев B.В. Сборник греческих надписей христианских времен из Южной России. – Спб, 1896. – С.93].

У 1930-х роках П.Юкін на південно-східному та північно-західному стовпах виявив фрескові зображення святих, які І.Грабар відніс до школи Феофана Грека (XIV – XV ст.). На цьому факті грунтуються твердження інших дослідників, зокрема О.Домбровського [Домбровский О Л. Фрески средневекового Крыма. К., 1966]. Окремої думки дотримується Ю.Асєєв, який досліджував церкву разом з Є.Веймарном у 1956 – 1957 рр., датуючи будівництво храму X – XIV ст. [Асеев Ю.С. Научно-технический отчет по теме №58 38/58/ Исследование церкви Иоанна Предтечи в Керчи // НИИТИ, 1958; Асеев Ю.С. Архитектура Северного Причерноморья // Всеобщая история архитектуры. – М., 1969. – Т. 3] До об’єму церкви входила основна частина та прибудова XIX ст. Старовинна частина являє собою чотиристовпний хрестово-баневий триапсидний храм, західна стіна якого розібрана при будівництві нового об’єму.

Хрещаті стовпи храму спираються на мармурові колони корінфського ордера, низ яких на 74 см зрізаний підсипкою під пізніше покриття підлоги. Зовні древні стіни пам’ятки були сховані під товстим шаром облицювання – бутовим муруванням, яке місцями сягало 1 м. Облицювання надало апсидам форму, що дозволило вважати їх напівкруглими всередині та зовні. Над круглим барабаном підіймається напівсферична, крита залізом у шашку, баня. У барабані прорізано прямокутні вікна, які чергуються з напівкруглими у перетині нішами. Карниз, що вінчає барабан – 16-гранний. Перехід від підбаневого квадрата до барабана відбувається з допомогою парусів. Верхня частина будівлі завершується чітко вираженим хрестоподібним об’ємом, кам’яні склепіння якого вкриті кам’яними плитами на два схили, а бічні стінки декоровані плоскими нішами з прямокутним чи напівкруглим верхом. Рамена хрестоподібного об’єму увінчані карнизом простого профілю зі схилом. Прибудова видовжена, з дзвіницею, виконана з кам’яних плит.

Зважаючи на унікальність пам’ятки, її архітектурну, художню та історичну цінність, розташування в центральній частині міста, Держбуд УРСР 1965 р. доручив терміново провести архітектурно-археологічні дослідження для розробки проектної документації з реставрації цієї пам’ятки. Завдання було доручено співробітникам Республіканських спеціальних науково-виробничих майстерень (з 1980 р. – Інститут „Укрпроектреставрація”). 1967 р. дослідження виконувала група у складі старшого наукового співробітника Л.Мамаєнко, архітектора І.Радюк (Іваненко), молодшого наукового співробітника Ю.Вокалюка, конструктора А.Малиновської під керівництвом архітектора Є.Лопушинської.

Дослідження (1967 – 1970 рр.) виявили багато важливих ознак, які сприяли уточненню будівельної історії храму. Ось деякі з них. За звітом Є.Лопушинської встановлено, що підбаневий барабан в нижній частиш зберіг древнє мурування. Підпружні арки, на які спиралася баня, складені з плінфи у два перекати, над ними біля основи підбаневого барабана простягнувся прихований тиньком білокам’яний шов у вигляді валика з поличкою. Перехід від квадрата до круглого всередині підбаневого барабана здійснено завдяки складеним з плінфи трикутним парусам. У парусах виявлено голосники у вигляді амфор з рифленими стінками. Такими самими голосниками заповнювалися пазухи склепінь р над хрестоподібним об’ємом. Датування амфор визначали у 1969 р. [Никитенхо М.М. Амфоры-голосники из церкви Иоанна Предтечи в Керчи // Археологические открытия. – М., 1969. – С. 276 – 278], 1986 [Археология УССР. – К. 1986. – С. 532], 1990 р. [Баранов И.А. Таврика в эпоху раннего средневековья. – К., 1990. – С. 28, 32]. Виявилося, що вони VIII – IX ст. Стіни в інтер’єрі, вірогідно, не були отиньковані, про що свідчить добре збережене квадрове мурування під пізнім прикриттям. На стовпах, вище мармурових колон, таке мурування чергується з плінфовими рядами. Усі ці дані допомогли встановити час побудови. Архітектурні форми пам’ятки, стримана простота інтер’єру, характерна для епохи іконоборства, напис на колоні VIII ст., а також форма амфор-голосників, знайдених у пазухах склепінь, дозволили Є.Лопушинській приєднатися до висновку М.Брунова та А.Якобсона, які датують будівництво церкви VIII ст. Отже, встановили, що вапняний тиньк з розписом на стовпах з’явився у другий період існування церкви, коли за часів генуезців у XIV ст. зроблено капітальний ремонт храму.

Подальший період – з кінця XV до кінця XVIII ст. – турецький. Як свідчать дослідження, довгий час церква була занедбана. З початку XVII ст. її пристосовують під мечеть. У цей час стіни та склепіння отинькували товстим шаром вапняного розчину, спотворили фрески. Окрім цього, саме тоді храм облицювали шаром бутового мурування, яке дуже змінило первісний вигляд його. Сліди ремонту помітно майже на всіх частинах,

У зв’язку з улаштуванням турками землянах редутів денний рівень землі, навколо церкви був підвищений на 2 м. У 1834 р., в російський період існування церкви до західної частини зроблено видовжену прибудову з дзвіницею, при цьому розібрали нартекс храму. В цей час над підкупольним барабаном стародавнього храму, користуючись кружальною системою, звели високу баню, увінчану хрестом з великим яблуком при основі. 1889 р. прибудову розширили, добудували ще один об’єм, який затулив церкву з півночі. Саме в цей час підлогу церкви підвищили на 74 см від початкового рівня.

Під час Другогої світової війни в 1941 – 1945 рр. стіни церкви дуже постраждали від артилерійського обстрілу. В середині храму у мармурових колонах та стовпах з’явились тріщини, які поширилися на підпружні арки, склепіння та паруси.

Одночасно з архітектурними дослідженнями Є.Лопушинської провадилися археологічні дослідження під керівництвом Т.Макарової [Макарова Т.И. Средневековый Корчев (По раскопкам г.Керчи) // Краткие сообщения института археологии. – 1965. – № 104] та дослідження залишків живопису. Зрештою древній вигляд церкви постав у новому, відмінному від попередніх уявлень, вигляді. Паралельно уточнювалася будівельна історія пам’ятки. За період досліджень проведено першочергові роботи з відновлення аварійних місць, для чого використали металевий каркас; за допомогою спеціальних підтримуючих опалубок вивільнили від навантаження хрестоподібні стовпи над колонами, замінили кам’яні блоки, що втратили міцність, та плінфові ряди новими. Таким самим способом передачі навантажень на металевий каркас реставровано паруси та підпружні арки. Реставрацію провадили відповідними цій пам’ятці матеріалами.

Для надання жорсткості центрально-баневій системі встановлено взаємозв’язані металеві затяжки, для чого використали старі гнізда. Затяжки взяли у футляр у вигляді дубового короба, що імітує первісні дубові бруси, які входили у систему дерев’яних пов’язів по всій пам’ятці. Про їх наявність можна судити по залишених у муруванні гніздах і каналах.

Разом з роботами з ліквідації аварійного стану пам’ятки реставрували фасади добудови XIX ст., виконаної з кам’яних блоків. Звільнили від тиньку й відновили зруйновані архітектурні елементи: карнизи, наличники вікон та дверей, цоколі. При цьому на східному фасаді зберегли сліди артилерійського обстрілу 1942 р.

Роботи по відновленню фасадів стародавньої частини церкви почались 1972 р. Реставрації зазнали південний та східний фасади, дуже пошкоджені часом. Західна стіна храму не збереглася, а північна – була включена до нового об’єму добудови.

Після звільнення зовнішнього об’єму церкви від пізнього облицювання, яке сягало 2 м, виявилося відхилення від вертикалі південної стіни храму на 35 см, що призвело до появи тріщин у склепінні та руйнації бічних стінок верхнього хрестоподібного об’єму. Оскільки лицьове мурування було дуже вивітрене, то, починаючи від цоколя, який зберігся, його відновлювали, замінюючи пошкоджені блоки та плінфи новими з максимальним збереженням первісних. Верхній, дуже пошкодженій, відокремленій частині південної стіни надано вертикального положення. Для збереження первісного мурування відхилену частину відокремили від основної маси стіни горизонтальним зрізом, опустили на землю і (після підведення надійної основи) повернули на місце у вертикальне положення. Напівкруглі у плані подвійноуступчасті ніші, плоскі ніші на раменах хрестоподібного об’єму, уступчасте заглиблення на південному фасаді, декоративні ніші на східному рамені та підбаневому профілі карнизів над апсидами, над хрестоподібним об’ємом та барабаном – усі ці деталі відновлено за фрагментами, які збереглися в натурі.

Для ведення реставраційних робіт за стародавніми зразками виготовили плінфу, відтворили стародавній розчин, близький до первісного, для чого використали крупнозернистий пісок узбережжя. Підбаневий барабан над центральним об’ємом, який майже повністю зберіг стародавні форми, завершується заново відтвореною напівсферичною банею. Баню та рамена хрестоподібного об’єму покрили черепицею, виготовленою на підставі знайдених у муруванні XVII ст. підмурків. Оскільки відтворення західного рамена храму не документується, воно залишилося у формах XVII ст. Це рамено з’єднувалося з підвищеним об’ємом нартекса, на що вказує фрагмент плінфової арки на південному фасаді. А оскільки первісний рівень мощення знаходиться на 1,85 м нижче нинішньої денної поверхні, то для відтворення пропорцій стародавньої пам’ятки з півдня та сходу влаштовано приямок завширшки 3,5 м зі сходами з двох боків.

Реставрацією інтер’єру церкви виявлені стародавні стіни нартексу з трьома порталами та трьома дверними прорізами, що з’єднують його з центральним об’ємом. Після звільнення його від засипу XIX ст. відкрились підмурки мармурових колон. На стінках та склепіннях храму укріплений тиньк різних періодів та фресковий розпис. На південній стіні відтворено стародавнє квадрове мурування зі швами, заповненими рожевим розчином. На двох хрестоподібних стовпах укріплено залишки стародавньої фрески.

Перед західним порталом у місцях, де лишились старі сліди, встановлено мармурові колони, які після розбирання стіни стародавньої церкви знаходилися у дзвіниці. Підлога старої частини храму вкрита керамічними плитами, спеціально виготовленими за габаритами первісних, знайдених під час досліджень. У новій прибудові XIX ст. у склепінні східної частини відтворено ліхтар, завершений напівсферичною банею, розібрали муровану закладку дверей у північній частині стіни, за якою влаштовані сходи. (У дослідженні інтер’єру, крім Є.Лопушинської брали участь архітектори С.Козленко та В.Шелягов). Внаслідок проведених робіт в інтер’єрі чітко розділений стародавній об’єм та прибудова XIX ст. яка виконана у формах, подібних до візантійської.

Церква пристосована під музей історії Керчі та власне пам’ятки. Реставрацію завершили 1980 р. Замовником реставрації був Держбуд України. Інженерно-конструкторську частину з 1972 р. виконував Б.Паскар. Реставраційні роботи в натурі здійснювали фахівці Кримської реставраційної майстерні.

Отже, наголосимо на великій роботі головного архітектора проекту реставрації Є.Лопушинської. Починаючи з 1967 р., вона проводила дослідницьку роботу не тільки на пам’ятці в натурі, весь період реставрації вивчала архівні та бібліографічні матеріали, аналогії та аналізувала їх . Все це позначилося на науковості реставраційних робіт. Є.Лопушинська всі роки була незмінним науковим керівником проектних та реставраційних робіт. Внаслідок цього відтворено шедевр древньої архітектури, за який 1992 р. вона одержала Державну премію України у галузі архітектури.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 62 – 68.