1996 р. Проблеми реставрації склепу Деметри в Керчі
І.Дорофієнко
У Північному Причорномор’ї поховальні склепи, оздоблені монументальним розписом, зустрічались досить рідко. Із збережених донині склеп 1891 р. [склеп 1891 р. було обстежено в 1976 р. і зафіксовано аварійний стан розпису на суглинках. Причина руйнування – підвищена вологість споруди] та склеп Деметри 1895 р. становлять значний художній і науковий інтерес. Показова і реставрація цих пам’яток [Ростовцев М. Античная декоративная живопись на юге России. – СПб, 1914].
Історія відкриття і дослідження склепу Деметри пов’язана з іменем археолога В.Шкорпила, який 3 березня 1896 р. зробив спеціальне повідомлення в Одеському товаристві історії та старожитностей про відкриття в лютому 1895 р. склепу на подвір’ї будинку № 10 по вул. 4-й Продольній у Керчі.
У повідомленні В.Шкорпила зазначалось, що
„хозяин двора, где была открыта новая катакомба, не хотел показывать ее никому, даже директору Керченского музея, дожидаясь, что может быть приедет граф Бобринский и заплатит ему хорошие деньги за право снять фрески, которыми украшены стены и своды склепа” [Блаватский В. Склеп Деметры // Памятники искусства, разрушенные немецкими захватчиками / под ред. И.Грабаря. – М.; Л., 1948].
Склеп виявився непограбованим, а знайдені предмети передано до Ермітажу. У звіті за 1897 р. директора Керченського музею К.Думберга повідомлялось, що 1896 р. вдалось
„зняти точні копії зі стінного живопису і прийняти заходи для подальшого збереження цієї цікавої пам’ятки….Копії було виконано штаб-капітаном П.Ридигером, але бажання опублікувати склеп Деметри виявилось нездійсненним” [Дорофиенко И., Иваненко В. К вопросу реставрации склепа Деметры в Керчи // Научно-методическое совещание по охране памятников МК СССР. – М, 1987].
У науковий обіг пам’ятку ввів М.Ростовцев у монографії „Античний декоративний живопис на півдні Росії” 1914 р., де навів повну інформацію щодо знахідок у склепі та аналіз малювання. У додатку до монографії оприлюднено збірку репродукцій боспорських розписів, виконаних за копіями М.Формаковського.
Столітня історія з часу відкриття унікальної пам’ятки І ст. н.е. – це довжелезна низка заходів з вирішення проблем збереження склепу від руйнування водою, але кожний етап реставраційного втручання характеризувався технічними можливостями свого часу, рівнем розуміння завдань реставрації.
Склеп – підземна споруда, розміщена на східному схилі тальвега колишньої річки чи її притоки (Мелек-Чесма, стародавня Пантикап) [Склеп Деметры. – Симферополь, 1994]. Стеля склепу знаходиться на глибині 3,68 м, а підлога – 6,15 м від рівня землі. Деякі дослідники вважають, що споруду складено із щільно підігнаних один до одного блоків вапняку, інші стверджують, що склеп складено не насухо, а на відмученій глині [Соколов Г. Новые данные о склепе Деметры // Археология и история Боспора. – Симферополь, 1962. – T. 2].
Всередині склеп отиньковаио. На склепінні одношаровий вапняно-піщаний тиньк з чітко визначеною граф’єю на зображенні мальованого карниза. Стіни склепа нижче карниза мають двошаровий тиньк: грубий нижній шар складається з товченої цегли чи черепиці, дрібної гальки та черепашника на вапняному розчині. Товщина шару кольору паленої цегли близько 1 см. Верхній шар тонкий близько 1 мм, наповнювач того самого кольору, лише тонкотертий. Подекуди на стінах зберігся білий тонкий шар грунту, ймовірно вапняного, дуже крихкого, із значним вмістом солей.
Розпис у техніці фрески розміщено на склепінні поховальної камери (завдовжки 5,5 м, завширшки 5,0 м, заввишки 3,7 м). Орієнтація вздовж осі північ – південь.
Тематика розпису – грецький міф про богиню Деметру, у якої бог підземного царства Плутон викрав її дочку Персефону (Кору). У центрі склепіння, в медальйоні метрового діаметра, зображення погруддя Деметри. Окрім медальйона, на поверхні склепіння є залишки орнаментального розпису з рослинними мотивами (гілки, плоди, листя, пелюстки квітів), а також зображення птахів). Донині зображення Деметри збереглось фрагментарно. Дослідники вважають, що орієнтація склепу пов’язана з міфологією сюжету: на заході знаходиться царство пітьми, куди ведуть Кору, саме туди дивиться і сумна Деметра, там зустрічає душі померлих німфа Каліпсо і звідти має повернути Гермес Кору. По боках вхідного отвору – зображення Каліпсо й Гермеса, фігура якого збереглась теж фрагментарно.
У люнетках, відділеннях від стін мальованим карнизом, – сцена викрадення Персефони Плутоном, орнаментальний розпис рослинного характеру (яблука, груші, гранати, гірлянди гілок та листя). Під час обстеження виявлено матеріали розпису, зокрема пігменти – олександрійську фріту (лазур), вохри жовту й світлу, чорну рослинну фарбу та білило. Одяг богині зеленкувато-синій (змарагдовий) з чорними складками. Волосся Плутона коричневе з червоним відтінком. Контури фігури Каліпсо виконано червоною фарбою, складки одягу – червоною і чорною. Фігура Гермеса дуже втрачена, права нога в сандалії має фактурні навантаження деталей, як і форма лівої руки.
У нижніх частинах стін, крім стіни із входом, розташовано ніші, на західній біля ніші лежать залишки нещодавно збитого світильника, по обидва боки від ніш -зображення виноградної лози з гронами ягід. Пагони намальовано вохрою по білому тонкому шару грунту, ягідки – чорною фарбою. Всюди поверхня камери ушкоджена значними випадами тиньку, вставками, бортовим укріпленням, виконаними різними матеріалами і в різних техніках, є контрольні ділянки та зняття „забруднення” – свідчення багаторазового намагання реставрувати пам’ятку, звільнити її від нашарувань.
Перші відомості про руйнування фрески зафіксував М.Ростовцев – відшарування грунту на зображенні Плутона 1914 р., подальші – наводять акти 1927, 1938, 1945, 1949 рр. Спеціальні гідрогеологічні дослідження, а потім і значні інженерні роботи з осушення виконано 1950 р. під керівництвом кандидата геолого-мінералопчних наук В.Слав’янова. На жаль, ці роботи не вирішили головного питання – захисту споруди від підтоплення. Камеру склепу було закрито обвідною галереєю з бетонним перекриттям, але її не захищено знизу. Значні зміни гідрогеологічних умов території пам’ятки призвели до інтенсивного підйому води – максимально до 100 см 1977 р. Це породило ідеї підняття склепу, зняття фрески із стін тощо. Усі проекти не враховували однієї надзвичайно важливої обставини – значного засолення тиньку і загрозу знищення розпису при висиханні. До речі, щасливішою виявилась доля Казанлицької гробниці (Болгарія), відкритої в квітні 1944 р. Розпис її добре зберігся і був законсервований, а для збереження живопису споруджено автоматизовану кліматичну установку [Живкова Л. Казанлыкская гробница. – М., 1976].
Зусиллями спеціалізованих інститутів системи Держбуду УРСР розроблено кілька проектів дренажа, але всупереч з рекомендаціями інституту „УкркомунНДІпроект” з’явився робочий проект дощової каналізації в районі склепу Деметри Кримського філіалу „Укрпівденпроекткомунбуд” із значними недоліками, на думку фахівців УкрДІНТІЗ. У процесі будівництва місцеві органи пам’яток і дирекція Керченського заповідника не взяли до уваги рекомендації інституту „Укркомунндіпроект”. Наприкінці 1980-х років дренажну систему нарешті збудували, провели впорядкування території. Виконано лише першу частину програми. Як бачимо, підготовчий етап до реставрації фрескового живопису так і не завершився. Він є досить повчальним у ставленні до збереження пам’яток з монументальним живописом. Адже першочерговими є роботи по упорядкуванню технічного стану споруди, обов’язкове обстеження підмурків, вологості мурування стін, температурно-вологісного режиму тощо. До речі, склеп не має підмурків.
На жаль, реставраційні роботи фрески, що розпочались у 1930-ті роки, мали епізодичний характер. А вирішення питань опорядження міста не врахувало наявність таких унікальних пам’яток, як склепи. Явища, які спостерігаються і нині на фресці – засолення, розпорошення пігментів, розшарування і осипи тиньку – спостерігала комісія у складі І.Грабаря, Ю.Марті, Б.Засипкіна, П.Юкіна та ін. ще 7-12.V.1927 p. Було виконано роботи з місцевого закріплення тиньку пастою із старого вапна з домішками давньої цегли та товчених черепашок. Шар фарби вкрито вишневим клеєм, розведеним на спиртовому лаку. Частково видалено солеутворення. Роботи провів П.Юкін під наглядом А.Анісімова.
В актах від 4-5 квітня 1938 р. комісія у складі І.Баранова, Н.Мньової, П.Юкіна, Ю.Марті, А.Попова зазначила, окрім руйнування, згаданого в документах за 1927 р., лущення фарбового шару, відпадання грунту та тиньку, солеутворення у вигляді пухнастих кришталиків, появу незначних тріщин на зображенні Плутона, де було поставлено гіпсові маяки. Вишарування тиньку ліквідовано тим самим складом (вапно та подрібнена цегла), а фарбовий шар закріплено казеїном, бо розпис через весняну вологість набух.
Усі руйнування були сигналом згубної дії агресивних ґрунтових вод, незадовільного температурно-вологісного режиму, появи конденсату, що зафіксовано психрометром „Августа” у квітні 1938 р. на позначці 95 %, а після провітрювання 100 %. Злива 1945 р. залила камеру склепу на чверть метра. Після чого глиняну підлогу очищено і засипано піском.
Пошуки шляхів зниження вологості в склепі наштовхнули працівників Керченського краєзнавчого музею на малоефективний спосіб осушення склепу з допомогою сухої кам’яної солі (записи в журналі спостережень за 1946 р.).
Обстеження стану збереження склепу В.Криловою за 1946 р. зафіксувало появу солеутворень і на нових укріплюючих розчинах. Вона звернула увагу на підвищенні вологості в пам’ятці за рахунок поливу городів по сусідству зі склепом. Ситуація з підтопленням склепу надто загострилась на початку 1970-х років, коли внаслідок побудови п’ятиповерхових будинків по вулицях Горького та Корольова і перепланування території була остаточно засипана балка (в її східному схилі міститься склеп), яка раніше була природним дренажем для прилеглої території.
Під час підготовки кількох проектів дренажу (горизонтального, кільцевого, вертикальної свердловини тощо), художники-реставратори КМСНРПВМ спостерігали за станом збереження фрески склепу і 1976 р. провели дезинфекцію поверхні камери, бо саме в цей час активізувалась пліснява і повністю покрила зображення, Було також виконано місцеве закріплення зображень винограду, якому загрожувало осипання. Застосовано кремнійорганічну смолу К15/3.
Але то були лише протиаварійні заходи перед реалізацією інженерних проектів. Обстеження склепу в 1980-і роки П.Редько, І.Дорофієнко показало, що найбільше відшарування тиньку з загрозою осипу – на південній стіні під зображенням сцени „Викрадення Кори”. В інших місцях стан збереження тиньку задовільний за рахунок укріплювальних операцій, проведених з допомогою вапна і товченої черепиці ще в 1930-і роки.
До закріплення відшарувань тиньку, розкриття фрески від потемнілого шару покриття її поверхні та кіптяви часів Другої світової війни справа не дійшла. Керченський заповідник і місцева влада зупинились на першому етапі заходів з виведення пам’ятки з аварійного стану й витратили кошти на інші потреби. Помінялись люди. А тим часом спостереження за склепом, мабуть, і за роботою дренажної системи з 1987 р. припинили. Бо в останній публікації про склеп його автори (Комітет з охорони й використання пам’яток історії і культури Криму) знову закликають допомогти громадськість „науковими рекомендаціями та пропозиціями з реставрації склепу”, засвідчуючи нерозуміння завдань реставрації як комплексу цілеспрямованих дій, часом дуже простих, як, наприклад, нагляд за експлуатацією дренажної системи і поступове зниження рівня ґрунтових вод до проектної позначки. Настав час проаналізувати досягнені зміни і продовжити роботи другого етапу програми, затвердженої ще Науково-методичною радою Міністерства культури СРСР.
Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 68 – 71.