2007 р. Тут починалося людство
Олександр Гаврош
Дата: 04.07.2007
Унiкальна палеолiтична Королeвська стоянка віком понад 1 мільйон років може бути змелена на щебінь. Чи збереже Україна свою найдавнішу iсторичну пам’ятку?
Ми приїхали подивитися унікальне місце в усій Східній та Центральній Європі. Вийшовши з електрички, пiшли до кар’єру. Був вихідний, а тому ми спокійно ходили між горами щебеню, табличками «Стій! Небезпечна зона!», велетенськими екскаваторами та вантажівками, колеса яких були більшими за наші немаленькі постаті.
Ми йшли туди, звідки почалося людство у цій частині Землі. Бо історія України розпочинається саме з цього факту: найдавніша стоянка людей виявлена в околицях селища Королево Виноградiвського району на Закарпатті.
«Ось там, бачиш!» – показує на заліснений узгірок Павло Білецький, уродженець тутешніх місць та журналіст «Експресу». – Саме там знайшли найдавнішу стоянку, якій мільйон років». Важко уявити собі час у тисячу тисяч років, коли людська цивілізація вимірюється усього кількома тисячами.
Величезна площа розкопаної землі. Таке враження, що хочуть добратися аж до самого серця планети. Колись тут була гора, тепер замість неї – урвище, на дні якого велетенські екскаватори здаються іграшковими.
Усьому винен камінь. Його було так багато, що він виходив назовні. Чорний андезит такий зручний для обробітку, що його використовували найдавніші люди. У королевській стоянці археологи виявили 60 тисяч(!) кам’яних знарядь праці – сікачі, скребла, ножі, вістря списів, скребачки. Їх було стільки, що вивозили до музеїв вантажівками!
Понад двадцять років учені досліджували цю унікальну пам’ятку, виявивши аж 15 культурних шарів. Останній датується 25 тисячами років до нашої ери. Себто Королево було своєрідною майстернею наших предків протягом усієї історії. І хоч як це сумно, залишається нею і в ХХІ столітті.
Ми деремося на круту гору, яка є суцільним заповідником старовини, час від часу зупиняючись передихнути. В таку мить перед нами відкривається чудовий вид на Тису. А колись схил гори був її берегом. Тому давні люди охоче тут селилися. На доказ цього археологи розкопали на вершині річкову гальку. Берег річки став горою, а Тиса опустилася на 120 метрів донизу і тече зовсім іншим руслом.
Нарешті ми на вершині – серед гарного зеленого лісу. Обережно ходимо між закиданих торішнім листом кількаметрових ям. «Бачиш, тут копали», – вказує Павло, обережно опускаючись до однієї з них. Найглибша розкопка сягнула 12 метрів. Та, на жаль, ми не бачимо жодного знаку, що це не просто ліс чи гора, а пам’ятка історії світового значення.
Підходимо до краю урвища – перед нами простягається неозорий кар’єр в усій своїй руйнівній красі. Частини гори вже немає. Її відкраяли, як шматок торта, і змололи на щебінь. І тільки після того, як торік громадськість вдарила на сполох, найдавнішій стоянці людей Східної і Центральної Європи буцімто дали спокій. Чи надовго?
Спеціальна комісія навіть прийняла рекомендацію встановити пам’ятні знаки, але минув рік, і ми так нічого й не виявили. А вони ж мали волати до нас ще з самого Виноградова. Мовляв, люди добрі, ось тут – за якихось десять кілометрів – початок людства на більшій частині нашого континенту! І так через кожен кілометр – аж до самої вершини.
Адже королевська стоянка може й повинна стати одним із найпотужніших об’єктів туризму України. Заввідділом археології Закарпатського краєзнавчого музею Йосип Кобаль розповідає про подібний музей під відкритим небом неподалік Будапешта.
Але це в них, в Угорщині, де розуміють значення культури та історії. А в нас усе довкола руйнується, незважаючи на державний захист пам’яток. Так, приватними забудовами та дачами під Мукачевом на горі Лавачка, по суті, знищено унікальну пам’ятку кельтської культури в усій Європі. І ніхто на закони не зважає.
Королевська стоянка мусить бути виведена з землекористування щебеневого кар’єру і нарешті стати нашою національною гордістю. І тоді вивчення історії України можна буде починати не тільки з першого розділу підручника, а й із цього затишного лісу з неперевершеним виглядом на долину Тиси та руїни королевського замку.
…Ми обходили боком кар’єр, а я раз у раз озирався, не вірячи, що був щойно на місці, де проминула уся еволюція людства – від найдавнішої людини до сучасної. І невже ця сучасна людина знищить одне з розвіданих місць свого глибокого дитинства?
Джерело: “Україна молода”