1966 р. Історія українського мистецтва

До високохудожніх пам’яток ужиткового мистецтва стародавнього Галича насамперед слід віднести керамічні декоративні плитки, знайдені археологічними розкопками 1940 – 1941 років у князівській частині міста на так званому Золотому Току. [Всі галицькі плитки однакові за розміром: вони мають квадратну форму 16: 16 см при товщині 4 см. Колір плитки теракотовий, борти їхні зрізано навкіс для кращого закріплення розчином на стіні будівлі. Колекція декоративних плиток із Золотого Току зберігається в Інституті суспільних наук АН УРСР у Львові.] На них зображено воїнів, грифонів, звірів, птахів та рослинні орнаменти [В. К. Гончаров. Археологічні дослідження древнього Галича у 1951 р. – «Археологічні пам’ятки УРСР», т. V, К., 1955, стор. 22 – 31; його ж. Древній Галич. – «Вісник Академії наук УРСР», К., 1956, № 1, стор. 61 – 67]. Можливо, цими декоративними плитками було оздоблено внутрішні стіни якоїсь багатої будівлі, наприклад князівського палацу, про який є згадка в літопису під 1152 і 1230 роками [Летопись по Ипатскому списку. СПб., 1871, стор. 318 – 319, 508].

Плитки відбивали з дерев’яних різьблених форм. В центрі кожної з них, у круглому медальйоні, вміщено малюнок, зроблений плоским рельєфом. Птахів і звірів майже скрізь подано в русі. Вільне поле як усередині, так і по кутках плитки заповнено рослинним орнаментом, який гармонійно поєднується з характером центрального зображення в медальйоні. Художник, що різьбив дерев’яні форми – матриці, умів кількома скупими штрихами досить вдало передати характерні особливості зображуваних істот – гнучкість і силу грифона, стрункість і грацію пави тощо.

Найбільшу групу сюжетних плиток із Золотого Току складають плитки з зображенням грифона (іл. 309). Його зображено в профіль: шия і грудна клітка енергійно вигнуті, лев’ячий тулуб спирається на міцні лапи. Частини сильного тіла підкреслено кількома лініями. Вигнутий над спиною хвіст іноді закінчується розгалуженою гілкою. Від плечей відходять розгорнуті серповидні крила. Вузькими смужками на тулубі схематично зображено збрую. Постать грифона разом з невеликою розгалуженою звивистою гілкою майстерно вкомпоновано в круглий обвід. М’які гнучкі контури тварини, гілки та завитки по кутах плитки гармонійно поєднуються.

Плитка із суто звіриним сюжетом дійшла до нас лише в одному фрагменті. Центральний малюнок на ній також вміщено в круглий медальйон. Фігуру звіра, можливо лева, зображено за тією самою схемою, що й на плитках з грифоном. Поза хижака напружена: передні лапи випростані, задні підігнуті – він наче готується до стрибка. Верхня частина плитки, де мала бути зображена голова звіра, не збереглася. На багатьох декоративних плитках з Галича зображено птахів: голубів, орлів, павичів (іл. 310).

З великим художнім смаком зроблено плитку з орлом. По двох великих її фрагментах вдається повністю відтворити первісний малюнок. Орла вміщено в круглому медальйоні. Птаха зображено анфас, з гордо піднятою і повернутою праворуч головою. Його округлий, схожий на віяло хвіст і могутні крила широко розгорнуті. Вільне місце в медальйоні між крилами й хвостом з обох боків тулуба заповнено складним рослинним орнаментом хвилястої гілки. Зображений на плитці орел є, очевидно, геральдичним знаком одного з галицьких князів, можливо Ярослава Осмомисла.

Фрагмент однієї плитки містить зображення стилізованої квітки-дзвоника, що й зараз є улюбленим рослинним орнаментом в українському народному мистецтві. Інша плитка мала зображення людини. Зберігся лише невеликий уламок верхньої частини плитки, де бачимо молоде, з вольовими рисами обличчя воїна в профіль (іл. 311). На голові у нього гостроверхий шолом, а на частині погруддя, що збереглася, – багато вигаптуваний одяг. Воїна, судячи з фрагмента, було зображено на повний зріст. Вільне поле в медальйоні заповнене рослинним орнаментом, подібним до орнаменту на плитці з грифоном. На Золотому Току знайдено чимало рельєфних плиток з різноманітними вертикальними рослинними мотивами. Ці зображення також вписано в круглі медальйони, і нагадують вони за своєю схемою «дерево життя». Одну з таких плиток вкрито прозорою зеленою поливою. Полива, збираючись у заглибленнях, ще більше підсилює чіткі лінії малюнка, близького за характером до контурної черні на металевих виробах. Таким чином, майолікова плитка з Галича зовсім не схожа на поливні плитки з Борисоглібського палацу та Білгородського храму. Плитки з Придніпров’я ніколи не мали рельєфів і розписувались лише різноколірними емалями, тобто непрозорими поливами.

Особливий інтерес становить розписана емаллю двох кольорів плитка, знайдена в стародавньому Галичі [розмір плитки – 10: 8: 2 см]. На ній в чотирикутній вузенькій рамці вміщено зображення грифона в профіль (на фрагменті не вистачає нижньої частини з лапами звіра). Гладеньке поле плитки вкрито емаллю темно-вишневого кольору, на тлі якого контрастно виступає рельєфний ясно-жовтий силует грифона, рамка та рослинний орнамент. Плавними округлими лініями передано міцне і гнучке тіло істоти; піднятий і трохи закручений хвіст закінчується пальметою. Дзьоб грифона широко розкритий – птах ніби кричить. Рослинний орнамент заповнює передню і верхню частини плитки. Це – хвиляста гілка, що йде від грудей грифона і, підіймаючись догори, закінчується над його головою. Рельєфний емалевий малюнок, що за своїм характером нагадує контурну чернь на прикрасах з металу XII століття, – це те нове, що галицькі майстри внесли у мистецтво декоративної кераміки давньої Русі.

Зображення хижих звірів, птахів та грифонів дуже подібні за змістом і стилем до рельєфів, вміщених на стінах Дмитріївського собору у Володимирі на Клязьмі. Такі самі сюжети часто зустрічаються на золотих і срібних виробах з Придніпров’я і Галицької землі, оздоблених перегородчастою емаллю та контурною черню. Тут спостерігається співзвучність між майстерністю ювеліра і художника-різьбяра, які на однаковому художньому рівні виявили своє мистецтво як у кераміці, так і в дорогоцінному металі.

Рослинний орнамент галицьких плиток дуже близький до фрескових орнаментів Софійського собору в Києві – зв’язок між ними очевидний.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 388 – 389.