1991 р. Собор Успіння пречистої Богородиці св. Марії
Галицько-волинський літопис 1221 рік
Розмір зображення: 952:1832 піксел
1. План фундаментів і решток стін за Я.Пастернаком;
2. Реконструкція собору за А.Тіцом
«І коли Мстислав переміг, він пішов до Галича, і билися вони за городські ворота. І вибігли тоді (угри) на склепіння церковні (Успенського собору) а інші на вірьовках піднялися, а коней їхніх половили. Укріплення ж було зроблене на церкві, і ті стріляли, і каміння метали на городян, (але) знемагали од спраги, бо не було води в них. А коли приїхав Мстислав, то вони здалися йому і їх зведено було з церкви».
У історії вивчення слідів літописного Галича місцезнаходження центрального храму довший час було невідомим. Шукали його руїн і в теперішньому Галичі, і на високому березі Лімниці, і в Крилосі, на місці Успенської церкви. Але собор вперто зберігав свою таємницю. Дуже близько до її розгадки підійшов один із найсумлінніших дослідників архітектури давнього Галича доктор мистецтвознавства Осип Пеленський. Ще в 1911 році у п’яти шурфах, закладених на схід від теперішньої Успенської церкви у Крилосі, науковець виявив багато уламків тесаного каміння, серед яких були й архітектурні деталі. Як засвідчує О.Пеленський, з цього часу місце літописного Успенського собору для нього не було загадкою. Однак всі спроби організувати належну експедицію для проведення масштабних розкопок виявились марними. У своїй великій книзі, присвяченій галицькому середньовічному мистецтву, дослідник лише повідомив, що біля Успенської церкви на 2-х метровій глибині виявлено румовище великої будівлі і «чорну як смола від пожежі землю, і тут треба шукати тої «рек сакра», тобто святині. Незалежно від досягнень О.Пеленського пам’ятка була остаточно локалізована 25 липня 1936 року експедицією Наукового товариства імені Шевченка під керівництвом відомого археолога Ярослава Пастернака. Розкопки фундаментів грандіозної галицької катедри тривали впродовж наступних двох років. Залишки собору були досліджені на високому науковому рівні. Блискуча знахідка головної княжої святині остаточно вирішила тривалий спір науковців про місце розташування дитинця або головного ядра давнього Галича. Своїми розмірами і досконалістю будівельної техніки пам’ятка потрясла всіх сучасників відкриття. Фундаменти Успенського собору виявились лише на півтора метри по ширині та по довжині меншими від найбільшого київського храму св.Софії. До Крилоса товпами поспішали з усіх усюд зацікавлені люди, щоб відвідати і поклонитись відкопаній головній святині столиці своїх давніх князів. Відкриття підносило почуття національного усвідомлення та гордості сотень тисяч галичан, що в умовах панування Польщі мало неабияке значення.
Успенський собор давнього Галича – великий чотиристовпний триапсидний храм, який з трьох боків був охоплений галереями (іл.4). Загальні розміри плану 32,4:37,5 м. Фундаментні мури мають ширину в середньому 2,25 м і закладені у південно-східній частині на глибину близько 2 м, а у північно-західній – ще глибше до невідомої відмітки (до підошви муру дослідникам перешкодили дістатися грунтові води). Фундамент собору змурований переважно з грубооброблених блоків крейдяника та вапняка на відносно слабкому вапняному розчині з домішкою зеленого піску. Від стін споруди уціліли лише незначні ділянки (іл.4), які вказують не традиційну романську техніку муру. Вона полягала у виведенні зовнішнього та внутрішнього лиць стіни акуратно тесаними блоками алебастру і вапняку з послідовною заливкою простору між ними розчином змішаним з дрібним камінням. Будівельна заправа стін була заснована на гіпсі і представляється зараз значно міцнішою від в’яжучого, вжитого до фундаментів. Вона попелясто-сірого кольору і мас домішку деревних вугликів. Товщина стін собору становила 1,4-1,5 м. У збережених частинах стін простежувались пустоти від колишніх дерев’яних брусів-зв’язків, які вживались для зміцнення мурів як засіб проти руйнівних пороків.
Чисельні знахідки частин архітектурних деталей та скульптурного декору, виявлені в процесі розкопок, значно доповнюють наше уявлення вигляду величного галицького собору. Про багату пластику свідчить рельєф змія, повторно застосований у стіні пізнішої крилоської церкви. Відомо, що входи до храму були оздоблені перспективними порталами, стіни членувалися вертикальними виступами – лопатками, а також профільованими горизонтальними поясами цоколю та карнизів-гзимсами. У зовнішньому декорі були застосоваиі зубчасті фризи, архівольти з валками в шахівницю, глухі аркади на півколонках. З капітелями (подібно як у церкві св Пантелеймона (іл.12) і дуже імовірно, архітектурні пояски з мініатюрними колонками, що спирались на виступаючі зі стін скульптурко довершені консольки. Кілька фрагментів таких консольок з різьбленими людськими та звіриними масками знайдено при розкопках. Мотив аркатурно-колонкових поясів набув поширення і розвитку в пізніших і краще збережених білокам’яних пам’ятках володимиро-суздальської архітектури, які як відомо, споруджувались за участю галицьких будівничих.
Внутрішня частина галицького собору була оздоблена не менш парадно і продумано. Уціліли частини підлоги, вимощеної плитами алебастру та теребовлянського пісковика. Безпосередньо в румовищі споруди та неподалік фундаментів у різні часи було знайдено велику кількість багато оздоблених рельєфами керамічних плиток, які, найбільш імовірно, походять з давньої долівки головного храму. Згідно відкрить останніх років у Крилосі можна припускати, що підлога Успенського собору могла поєдиувати кам’яне мощеиня з мозаїчними ділянками полив’яних плиток. Піlкупjльиі стовпи головної церкви були круглими в перерізі (діаметром 1 м), що мало надавати романському інтер’єру особливої парадності. Судячи з частих фрагментів штукатурки зі слідами фресок, храм всередині мав розписи. У кольористичній гамі, як засвідчує Я.Пастернак, переважали рожева, попелясто-синя і помаранчева барви; а ціла палітра маляра собору складалася ще з білої, жовтої, червоної, коричневої, чорної, бордової й зеленої фарб. Перекриття будівлі утворювали бочкові та сферичні склепіння, до зведення яких застосовували відносно легкий камінь – подільський травертин. На підставі знахідок Я.Пастернак вважає, що опуклі поверхні склепінь покривались свинцевими листами завтовшки 2 мм, а окремі шатрові або плоскі похилі завершення – керамічною дахівкою теракотового кольору.
Таким чином, Успенський собор давнього Галича був величною монументальною будівлею, яка за своїми масштабами та красою оздоби дорівнювалась найбільшим столичним храмам Давньої Русі та середньовічної Європи. Його об’ємно-просторова композиція заснована на традиціях церковної архітектури часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, коли Київська Русь була могутньою єдиною державою. Рівночасно конструктивно-технічні особливості та декоративні елементи, що мають багато подібного з романською архітектурою Європи у пам’ятках Угорщини, Німеччини, Франції, є, на нашу думку, свідченням швидше широких творчих контактів будівничих Галицької землі, аніж наслідком роботи окремої артілі майстрів, запрошених із Заходу.
Більшість науковців дотримується думки, що собор збудований за князювання Ярослава Осмомисла до 1157 року і пов’язують цю подію зі створенням у Галичі самостійної епископії. При цьому єдине поховання у кам’яному саркофазі, виявлене Я.Пастернаком у західній галереї храму майже напроти входу, вважається згаданим у літописі похованням Ярослава Осмомисла. Окремі вчені, натомість, висловлюють припущення про будівництво споруди ще за часів Володимирка Володаревича у 40-х роках XII століття. Востаннє галицький собор згаданий літописом у 1254 році, а за письмовими джерелами фігурує на початку XIV ст., тобто він існував ще довго після навали орд Батия (1241 р.). На руїнах пам’ятки в XV ст. побудовано каплицю св. Василія, а на поч. XVI ст. з матеріалу румовища собору споруджено поблизу Успенську церкву. Зараз фундаменти собору законсервовані і протрасовані по зовнішніх контурах мурами з білого каменю.
Джерело: Лукомський Ю.В. Архітектурна спадщина давнього Галича. – Галич: 1991 р.