1999 р. Звід пам’яток Києва
Володимир Будяков, Лариса Гаврилюк, Тетяна Григор’єва, Галина Денисенко, Михайло Кальницький, Лариса Толочко
Будинок єврейського училища 1903 – 04 рр., в якому міститься Інститут електрозварювання
(архіт. , іст.).
Вул. Горького, 69.
На червоній лінії забудови вулиці, головним фасадом звернений на вул. Горького, бічним – на вул.І.Федорова. Споруджено коштом цукрозаводчиків Лазаря та Льва Бродських у пам’ять про їхнього померлого брата. Проект споруди на конкурсній основі розробив одеський арх. А. Мінкус, будівельні роботи здійснила фірма київського підрядчика Л.Гінзбурга.
Будинок двоповерховий на напівпідвалі цегляний, тинькований у плані Т-подібний. Перекриття плоскі. Збереглося первісне планування. Центр споруди виділено ризалітом на шість віконних прорізів на першому поверсі и спареними витягнутими стрілчастими віконними прорізами-біфоріями розміщеними у трьох декоративних арках що нагадують готичні масверки, на другому поверсі.
Ризалітна частина височіє над бічними об’ємами. В її центрі – аттик прямокутної конфігурації з нішею на якому первісне був напис «Київське єврейське училище імені Соломона Ізраїльовича Бродського». Чоловий фасад декорований карнизом на високих кронштейнах лопатками, рустом, під віконними вставками. Віконні прорізи напівпідвалу закрито декоративними кованими гратами, перед парадним входом – гранітні сходи. Спочатку будинок займало двокласне єврейське училище на 300 хлопчиків з ремісничим відділенням на 100 учнів. Серед його вихованців був Толкачов Зиновій Шендерович (1903 – 77) – графік і живописець.
Після 1917 р. тут містилася профтехшкола ім М. Ратманського. З 1944 р. – Інститут електрозварювання АН УРСР (тепер Міжгалузевий науково-технічний комплекс «Інститут електрозварювання ім. Є. Патона НАН України», більшість підрозділів якого з 1975 р. розташовано на вул. Боженка, 11). У ці роки в інституті працювали:
– у 1944 – 53 рр. – Патон Євген Оскарович (1870 – 1953) – вчений у галузі електрозварювання та мостобудування основоположник вітчизняної школи зварювання металів, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (з 1940), Герой Соціалістичної Праці (1943). Засновник і перший директор цього інституту (1934 – 53); у 1945 – 52 рр. – віце-президент АН УРСР. Під керівництвом Є. Патона колектив розгорнув наукові розробки у галузі електрозварювання і паралельно проводив теоретичні й практичні дослідження з проблем мостобудування. Ця робота завершилася спорудженням одного з найбільших у світі суцільнозварного мосту через Дніпро у Києві, якому 1953 р. присвоєно ім’я Є. Патона. Приймальня і кабінет вченого містилися на другому поверсі. Кабінет займав наріжне приміщення у правій частині будинку. Тепер тут меморіальний музей Є. Патона.
– у 1944 – 75 рр. в інституті працював Касаткін Борис Сергійович (1919 – 93) – вчений у галузі матеріалознавства, чл.-кор. АН УРСР (з 1976), заслужений діяч науки і техніки України (з 1991). Учений секретар інституту, з 1953 р. – завідувач відділу фізичної і конструктивної міцності зварних з’єднань зі сталей підвищеної міцності. Водночас у 1969 – 73 рр. – завідувач кафедри Київського політехнічного інституту. Під час роботи у цьому будинку відзначений премією ім. Є. Патона АН УРСР (1975). Наукові праці присвячено дослідженню структури, мікромеханізму деформації і руйнування металів та полімерів, розробці нових марок сталі для зварних конструкцій, зварювальних матеріалів і технологій зварювання, вивченню зварювання різних видів сталей, властивостей зварних з’єднань. Кабінет вченого містився на четвертому поверсі в лівому крилі будинку. У 1975 – 93 рр. працював у новому будинку інституту на вул. Боженка, 11.
– у 1944 – 75 рр. – Макара Арсен Мартинович (1916 – 75) – вчений у галузі металознавства і технології зварювання металів, чл.-кор. АН УРСР (з 1967). В інституті з 1940, у 1949 – 75 рр. – завідувач відділу середньолегованих і високотривких сталей, у 1954 – 70 рр. – заступник директора. Був відзначений премією ім. Є. Патона АН УРСР (1970). Наукові праці присвячено розробці технології автоматичного зварювання під флюсом, вивченню процесу плавлення основного металу при зварюванні цього типу, а також проблемам зварювання під флюсом на великих швидкостях. Його дослідження кристалізації і структурних перетворень під час зварювання складають наукову основу технології зварювання металів плавленням. Розробляв проблеми технології та металургії зварювання вуглецевих, низьколегованих, легованих і конструкційних сталей. Кабінет ученого як заступника директора містився на першому поверсі.
– у 1945 – 48 та 1963 – 75 рр. – Хренов Костянтин Костянтинович (1894 – 1984) – вчений у галузі електрозварювання, акад. АН УРСР (з 1945), чл.-кор. АН СРСР (з 1953), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1955). У 1945 – 48 рр. – завідувач відділу підводного зварювання і заступник директора інституту. В 1948 – 52 рр. керував лабораторією електрозварювання Інституту будівельної механіки АН УРСР, у 1952 – 63 рр. – лабораторією електротермії Інституту електротехніки АН УРСР. З 1963 р. – завідувач відділу, з 1975 р. – науковий консультант Інституту електрозварювання АН УРСР. Відзначений Державними преміями СРСР (1946, 1986 р. – посмертно). Один із засновників вітчизняної зварювальної науки і техніки. Наукові праці присвячено дослідженню фізичних і хімічних процесів, які супроводжують горіння зварювальної дуги. Вперше у світі використав методи дугового зварювання і різання металу під водою, керамічні флюси для дугового зварювання. Один з перших провів дослідження в галузі конденсаторного і холодного зварювання. Кабінет вченого як заступника директора був розташований на другому поверсі будинку. З 1975 р. працював у новому будинку інституту на вул. Боженка, 11.
В 1953 р. на фасаді встановлено меморіальну мармурову дошку на пошанування Є. Патона, яку 1981 р. замінено бронзовою з горельєфним портретом вченого (ск. О. Скобликов, арх. К. Сидоров). В 1986 р. на фасаді будинку механічних майстерень (на подвір’ї інституту) встановлено меморіальну мармурову дошку А. Макарі.
В 1984 р. з нагоди 50-річчя інституту на подвір’ї на невисокому постаменті з червоного граніту встановлено танк Т-34 на пошанування Є. Патона та його співробітників, які зробили значний внесок у розвиток й удосконалення військової техніки у роки Великої Вітчизняної війни. Ліворуч від танка – шість металевих дошок з прізвищами 68 співробітників інституту (серед них – Є. Патон і А. Макара), які в 1941 – 44 рр. працювали на танковому заводі у Нижньому Тагілі (Російська федерація).
Глушков В. М. 100 лет со дня рождения Е. О. Патона // Вестник АН СССР. – 1970. – № 3;
Історія Академії наук Української РСР. – К.: 1982;
Кальницкий М. Училище Бродского // Возрождение-91. – 1992. – № 4 (апр.);
Кельберин И. Киевское еврейское двухклассное казенное училище имени С. И. Бродского // Еврейская школа. – 1905. – № 8 – 9;
Малишевский И. Рассказы о Патоне. 1870- 1953. – К., 1984;
Матійко М. М., Коренной О. І. Євген Оскарович Патон. – К., 1961.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 324 – 325.