2011 р. Звід пам’яток Києва

540.1.1. Магістратська хлібна крамниця (зерносховище), 1769, 19 ст.

Розташована під гострим кутом до сучасного напрямку вулиці, що відбиває орієнтацію планувальної мережі Подолу до пожежі 1811. Формує південно-західний бік садиби.

Найбільша і найдавніша споруда комплексу. Спорудження зерносховища було викликано необхідністю мати в Києві запас зерна на випадок неврожайних років (як це сталося 1749 і 1754) й уникнення голоду у місті. На звернення Київської губернської канцелярії на поч. 1755 Сенат згідно з наказом від 17 лютого 1756, дозволив побудувати на Подолі запасну хлібну крамницю за власний рахунок і розпоряджатись її запасами. 1756 магістрат доручив розробку проекту і нагляд за будівництвом арх. І. Григоровичу-Барському. Вірогідно, 1769 роботи було завершено. В цілому споруда у первісному вигляді тяжіла до уподобаного І. Григоровичем-Барським типу кам’яниць (видовжені поздовжні фасади, акцентовані центр та фланги, широке використання лопаток в ролі вертикальних членувань, горизонтальних – розкріпованих гуртів-карнизів).

Зерносховище значно постраждало під час пожежі на Подолі 1811.

Відбудоване за проектом арх. А. Меленського, ймовірно, 1811 – 12. Архітектор зберіг первісну об’ємно-просторову композицію будівлі. 1834 зерносховище перетворено на магазин, який розташовувався в центрі садибного комплексу, обабіч стояли одноповерхові допоміжні будівлі. Вся ділянка була обнесена дерев’яною огорожею з брамами з боку набережної та вулиці.

У цей час садибу на вул. Братській, 2 об’єднано з комплексом арештантських рот на вул. Ігорівській, 11. У 1837 з ініціативи командира Київського гарнізонного батальйону внутрішньої варти полковника Кандиби магазин перетворено на міський будинок пересильних арештантів (казарми). У тому ж році виконано першу чергу робіт з улаштуванням міжповерхового перекриття.

1838 – 39 на першому поверсі зведено дощані перегородки (щоб арештанти не мали контактів з пересильними), відгороджено приміщення для вартових офіцерів і нижніх чинів, поставлено грати на вікна, в одній з допоміжних будівель обладнано кухню й вартову. 1839 – 40 перший поверх дерев’яного ганку замінено на цегляний, фасади тиньковано, відремонтовано цоколь.

1842 замінено дах, пошкоджений 1841 під час бурі. 1854 – 57 силами арештантів проведено капітальний ремонт, у ході якого понижено схил даху, покрито його бляхою, перекладено груби, замінено підлогу, відремонтовано фасади.

1875 будинок передали Олександрівському ремісничому училищу. На першому поверсі розмістили майстерні, на другому – пансіон. 1892 – 93 споруду надбудовано третім поверхом, влаштовано нові перегородки на першому поверсі, тамбур, прибудовано одноповерхову цегляну кузню (арх. А. Геккер).

Відтоді будинок використовувався як майстерні. Внаслідок перебудов втрачено вінцевий високий антаблемент з розвиненим фризом, закладено арковий отвір наскрізного проїзду, що містився в центрі поздовжнього фасаду, півкруглі вікна другого поверху замінено на прямокутні. 1990 встановлено сучасне столярне заповнення вікон та дверей. Внутрішні приміщення (навчальні класи) обладнано підвісними стелями.

Будинок триповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний. До дворового фасаду прибудовано рівновисокий, ідентичний за архітектурою фасадів, у плані прямокутний компартимент з тоншими несучими стінами, в який винесено двомаршові міжповерхові кам’яні сходи. До дворової стіни основного об’єму прилягає також невелика за розмірами одноповерхова прибудова – тамбур тимчасового типу.

Міжповерхові перекриття – пласкі дерев’яні, на першому поверсі – цегляні коробові склепіння. Дах вальмовий, критий бляхою. Основний об’єм членується на суміжні приміщення (тепер класи) рядом поздовжніх несучих стін та перегородок, об’єднаних коридором вздовж дворової поздовжньої стіни. Входи – з дворового фасаду (головний) та з північного торця основного об’єму (допоміжний).

Оформлення екстер’єра, значною мірою зміненого перебудовами, досить лаконічне. На чоловому фасаді широкі лопатки членують гладенько тиньковану площину стіни на центральну (на дві віконні осі) та дві симетрично розташовані бічні (на три віконні осі кожна) частини. На першому – другому поверхах вікна прямокутні з сітчастими рамами.

На третьому (добудованому) вікна більших розмірів, розтесані сучасно, що створює дисгармонію з архітектурними елементами нижніх двох поверхів.

Виразністю позначається міжповерховий пояс між другим та третім поверхами, який первісно відігравав роль вінцевого карниза. На дворовому фасаді його мотив підтриманий горизонтальним поясом, розташованим дещо нижче (на чоловому фасаді втрачений).

У цілому дворові фасади основного об’єму та прибудови вирішені ідентично чоловому. Виразно, з рисами бароко оформлені розкріповки. Такий прийом дещо пом’якшує монументальну стриманість цієї досить великої для забудови Подолу 18 ст. споруди.

Інтер’єри переважно втратили первісний вигляд. Склепінчасті приміщення першого поверху збереглися тільки в коридорах, первісні стіни та перекриття приховані панелями та підвісними стелями з дерева та сучасних матеріалів.

Споруда – рідкісний типологічний зразок господарської (складської) будівлі цивільної архітектури 18 ст.

Тепер – навчально-виробничий корпус ПТУ № 32.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1746 – 1747.