Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Сергій Білокінь, Олександр Кучерук, Лариса Федорова, Володимир Хромченков

Комерційне училище, 1897 – 1900 рр.

(архіт., іст.).

Вул. Воровського, 24.

На червоній лінії забудови вулиці. За постановою Київської міської думи 1897 р. ділянка міської землі, що прилягала до астрономічної обсерваторії, була відведена для спорудження 1-го Київського комерційного училища, створеного з ініціативи та коштом Київського купецького товариства. 19 серпня 1897 р. відбулися урочисті закладини будинку, до осені 1898 р. будівельні роботи було завершено, 19 грудня 1900 р. споруду визнано закінченою. Автор проекту – арх. Г. Шлейфер, роботи здійснювалися київською будівельною конторою Л. Гінзбурга. Значні гроші на зведення будинку пожертвував підприємець і меценат Л. Бродський.

Триповерховий, цегляний, у плані Г-подібний, з симетрично-осьовою композицією фасаду, вирішеного у стилі неоренесанс. У зв’язку з ухилом вулиці на лівому крилі утворився повний нижній поверх. Третій – надбудовано в 1920 – 23 рр. за проектом арх. П. Альошина, внаслідок чого втрачено вінцеві елементи (парапети, баню, та ін.), порушено єдність і пропорції споруди. Головну вісь було виділено ризалітом, увінчаним двома трикутними фронтонами і аттиковою стіною з потужною банею. Фасад фланковано двома розкріповками завширшки у три вікна. Декор фасадів – архітектурний, цегляний, та орнаментальний, ліпний. Внутрішнє планування коридорне. В будинку було 60 приміщень: 14 класних кімнат на три вікна на вул. Бульварно-Кудрявську (тепер – Воровського) , зали для музею товарознавства, креслярна та хімічна лабораторії, природничо-історичний, географічний та лікарняний кабінети, рисувальна та гімнастична зали, бібліотека, вчительська, канцелярія, приймальня, службові кабінети директора та інспектора, їдальня, роздягальні, господарські приміщення. На першому поверсі – широкий парадний вестибюль, головні та двоє бічних сходів. Над головним входом на другому поверсі велика зала на п’ять вікон для урочистих зборів училища. У бічному корпусі розташовувалося 19 безкоштовних квартир для директора та службовців.

З 1 вересня 1898 до 1 серпня 1899 р. тут містився Київський політехнічний інститут. На початку вересня 1899 р. сюди переїхало комерційне училище. Відкрите 17 жовтня 1896 р. До 1899 р. наймало приміщення на вул. Великій Житомирській, 34. Училище належало до розряду середніх навчальних закладів, давало загальну та комерційну освіту. Курс навчання – 7 років (5 загальних і 2 спеціальні класи). В 1914 р. при училищі засновано нижчу електротехнічну школу (після трьох класів навчання давала спеціальність водія, монтера). В училищі навчалося бл. 600 учнів. Справами училища займалася Опікунська рада, у складі якої працювали М. Самофалов (голова ради в 1896 – 1906 рр.) – керуючий Київською казен ною палатою, приват-доцент університету. В. Тимофеев (голова у 1906 – 08 рр.) – директор Київського політехнічного інституту київські купці та підприємці М. Чоколов (голова – з 1908 р.), Я. Бернер, Л. Бродський, М. Дегтерьов, Д. Марголін, С. Могилевцев. В 1904 р. при училищі почало діяти Товариство допомоги бідним студентам, створено великий стипендіальний фонд. В його формуванні брали участь Київський біржовий комітет Київське купецьке товариство. Купецьке зібрання і окремі київські підприємці. Було влаштовано стипендії ім. М. Терещенка (з 1897 р. – 12 учням), М. Хрокова (з 1897 р. – 17), Я. Епштейна (з 1898 р. – 1), Л. Бродського (з 1898 р. – 1), С. Вітте (коштом Я. Епштейна – 1), М. Дегтерьова (з 1899 р. – 6).

В 1898 – 1903 рр. директором училища був столоначальник Департаменту торгівлі та мануфактур О. Вебер (проживав у цьому будинку). В 1903 – 05 рр. – викладач математики Петербурзького історико-філолопчного інституту та гімназії при ньому В. Мардашев, з 1905 р. – колишній інспектор чоловічих та жіночих торговельних шкіл, завідувач торговельних класів Товариства поширення комерційної освіти у Києві П. Кузнецький.

В училищі викладали математик Ю. Кістяківський (з 1897), економіст П. Кованько (1910), відомі художники І. Макушенко (1906 – 19), В. Менк (1900 – 20), літературознавець, письменник, громадсько-політичний діяч І. Стешенко (1907 – 17), дочка М. Старицького, актриса і театральний режисер М. Старицька (з 1912), хоровий диригент і композитор О. Кошиць (1909 – 13).

Під час 1-ї світової війни підвальне приміщення та 21 кімнату другого поверху займав воєнно-польовий госпіталь № 224. У зв’язку з реорганіза цією в 1920 р. училище перетворено на соціально-економічну школу. Згодом, у 1920-х рр. тут містилася трудова школа № 67. З травня 1923 р. у будинку діяв також (у другу зміну) Київський вищий кооперативний технікум, переведений з вул. Володимирської, 16. Складався з двох факультетів: економічного та торговельного, курс навчання – 3 роки. У 1929 р. тут навчалося 700 студентів і 250 осіб на робітфаці. При технікумі було організовано кооперативний та фінансово-розрахунковий кабінети хімічну і товарознавчу лабораторії, музей товарознавства, велику книгозбірню, що налічувала 70 тис. видань. У навчальному закладі викладали відомі вчені й педагоги А. Василенко, К. Воблий, П. Кованько, М. Птуха, П. Сльозкін, Л. Яснопольський та ін.

Влітку 1930 р. технікум реорганізований, на його базі створено два інститути споживчої кооперації ім. В. Чубаря та агроекономічний, а також Центральний кооперативний музей і НДІ кооперації та колективізації.

З 1934 до вересня 1941 р. приміщення займали редакція та друкарня щоденної газети «Комуніст» – органу ЦК і Київського обкому КП(б)У.

У кін. 1941 р. частину приміщень займали редакція і контора газети «Українське слово» – органу ОУН. Заснована в 1933 р. у Парижі, переїхала до Києва з Житомира. Спершу розташувалася в будинку на теперішній вул. Б. Хмельницького, 19. Редактор – І. Рогач, журналіст, один із організаторів Української національної оборони на Закарпатті, особистий секретар прем’єра А. Волошина. Співредактор – проф. І. Яковенко співробітник Київської обласної земельної управи, члени редакції – П. Олійник, студент Берлінського університету, та О. Чемеринський (псевдонім – Ярослав Оршан), випускник факультету журналістики Варшавського університету. Газета стояла на твердих державницьких засадах. Наклад її сягав 50 тис. примірників. 19, 29 жовтня та 4 листопада 1941 р. до газети виходив додаток «Література і мистецтво» за редакцією М. Ситника. 16, 23, 30 листопада і 7 грудня 1941 р. – за редакцією О. Теліги (керівника культурної референтури ОУН) – під назвою «Литаври». У ньому публікувалися твори українських письменників, замордованих у більшовицьких катівнях (Є. Плужник, Д. Фальківський, Г. Косинка, О. Близько та ін.). Сіючи зерна національного прозріння, О. Теліга не пропустила жодного панегірика фюреру, з презирством ставилася, як згадує М. Ситник, до улесливих одописців. За редакцією В. Дудіна виходив і російськомовний додаток (нерегулярно). 12 грудня 1941 р. німецькі окупанти арештували співробітників редакції і в середині 1942 р. розстріляли. Після цих подій почало виходити колаборантське «Нове українське слово» за редакцією проф. К. Штепи, агента НКВС.

В 1944 р. будинок дуже постраждав від пожежі (залишилися тільки стіни). Після капітального ремонту в ньому міститься Київська книжкова фабрика.

ДАК, ф. 94, оп. 4, спр. 1, 7; оп. 2, спр. 363; оп. 3, спр. 7; оп. 5, спр. 31, 37, 66, 157;

ЦДАМЛМУ, ф. 11, оп. 1, спр. 96;

Бойко Ю. У сяйві нашого Києва. – Мюнхен, 1955;

Верига В. Втрати ОУН в часи Другої Світової війни. – Торонто, 1991;

Ганчель В. Київський вищий кооперативний технікум // Нова громада. – 1923. – № 7 – 8;

До п’ятиліття Київського кооперативного технікуму // Там само. – 1925. – Кн. 1;

Календарь: справочная и адресная книга г. Киева на 1904 год. – К., 1904; -… на 1909 год. – К., 1909; -… на 1910 год. – К., 1910; -… на 1913 год. – К., 1912; -… на 1915 год. – К., 1914;

Киевлянин. – 1898. – 16 июля. – № 184;

Київ: провідник. – К., 1930;

На зов Києва. – Нью-Йорк, 1985;

Отчет о состоянии учебно-воспитательной части Киевского 1-го коммерческого училища за 1911 – 1912 учебный год. – К., 1913;

Справочная книга „Весь Киев” на 1926 год. – К., 1926;

Уся Київщина: Довідна книга на 1928 рік. – К., 1928.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 296 – 297.