1999 р. Звід пам’яток Києва

Сергій Білокінь, Михайло Кальницький, Галина Максимова, Дмитро Малаков

Садиба 2-ї пол. 19 ст., в якій проживали Гаккебуш В. М„ Штейнгелі Р. В. та Ф. Р.; працювали в медичних закладах Богданов Ф. Р., Лапинський М. М., Маньківський Б. М.

(архіт., іст.).

Вул. Воровського, 27.

З 1872 р. належала княгині С. Кудашевій. Ділянка з двоповерховим цегляним особняком, службами та парком була відокремлена від вулиці парканом із наріжними павільйонами. У травні 1877 р. садибу придбав барон Р. Штейнгель, який замовив арх. В. Ніколаєву проект чолової добудови до існуючого особняка. Невдовзі В. Ніколаєв відмовився від нагляду за будівництвом, і власник садиби запросив академіка архітектури В. Сичугова. Добудову було здійснено, ймовірно, у 1877 – 79 рр., але будинок лише в основних деталях планування нагадує первісний проект. У 1901 р. садибу придбав лікар, професор Київського університету М. Лапинський. В 1976 – 81 рр. найстарішу частину особняка зруйновано, натомість зведено новий значний об’єм для Київського НДІ ортопедії МОЗ УРСР. У 1980-х pp. будинок відреставровано за проектом арх. В. Корнеєвої.

Особняк розташований у глибині ділянки, чоловим фасадом виходить на вул. Воровського. Двоповерховий, цегляний, у плані прямокутний, з підвалом, наріжною вежею, ґанком, під’їздом і терасою. В обробці фасадів використано елементи англійської готики: характерні абриси віконних та дверних прорізів, сандрики, фіали, зубчасте завершення стін, готичний рисунок кам’яного балконного огородження, маскарон у вигляді лев’ячої голови, консоль для скульптури. Композиційне вирішення асиметричне, південно-західне наріжжя завершує декоративна вежа, на якій за давнім лицарським звичаєм підіймали прапор на знак перебування господаря вдома. Металеві ковані ґрати вітражованоі лоджії мають закомпоновані у візерунку ініціали власників, зокрема – «RS» (Рудольф Штейнгель). Декор фасадів цегляний.

Інтер’єри декоровано в стилі неоренесанс. Художнє ліплення стель і стін відзначається ретельністю опрацювання деталей. Збереглись унікальні витвори ужиткового мистецтва: облицьовані поліхромними кахлями та різьбленим білим мармуром вишукані каміни, дерев’яні панелі, чавунне литво і кований метал огородження парадних сходів тощо. Чимало деталей відновлено під час реставрації, два каміни зі зруйнованої частини особняка встановлено на другому поверсі, декор якого більш стриманий.

У другому ряді, за новим корпусом інституту міститься старий лікувальний корпус, споруджений у кін. 19 ст., з мальовничою наріжною вежею та декоративними деталями у дусі готики.

Збереглися рештки колись впорядкованого пейзажного парку, металеві ґрати на цегляному цоколі й цегляних пілонах.

Садиба межує з колишнім прибутковим восьмиповерховим будинком проф. М. Лапинського, спорудженим у стилістичній єдності з особняком на вул. О. Гончара, 60, зведеним також у романтизованих формах англійської готики. Садиба є цікавим зразком міської забудови Києва кін. 19 – поч. 20 ст.

Власник садиби й особняка – Штейнгель Рудольф Васильович (1841 – 92) – барон, інженер шляхів сполучення. Брав участь у будівництві Московсько-Курської, Балтійської, Царицинської, Лозово-Севастопольської та інших залізниць; очолював спорудження Владикавказької залізниці. Уславився зразковою аграрною діяльністю на Кавказі; започаткував виноробство на Кубані. В 1889 р. розробив у Києві теорію вітряних двигунів для сільських маєтків. Його син – Штейнгель Федір Рудольфович (1870 – 1946) – відомий громадсько-політичний і культурний діяч, член І Державної думи, активний діяч партії кадетів, ТУП, УПСФ, в 1917 р. – член Виконкому Ради об’єднаних громадських організацій у Києві, в 1918 р. – посол Української Держави в Берліні.

На поч. 20 ст. тут жив власник садиби – Лапинський Михайло Микитович (1862 – 1926) – професор Київського університету, завідувач кафедри неврології та психотерапії (1903 – 18), учень І. Сікорського. Він заснував тут фізіотерапевтичний санаторій (водолікування, світлолікування, електротерапія), що діяв до 1919 р. В ньому лікувався письменник М. Коцюбинський.

На поч. 1920-х pp. в особняку проживав Гаккебуш Валентин Михайлович (1881 – 1931) – психіатр, доктор медицини, професор, один із організаторів Київського науково-дослідного Психоневрологічного інституту (1927). У 1918 – 20 рр. – головний лікар Київської психіатричної лікарні, 1922 – 27 рр. – завідувач відділу для психоневротиків 4-го київського санаторію, з 1923 р. завідував кафедрою судової медицини та психіатрії Київського інституту народного господарства, кафедрою дефектології в університеті, викладав у медичному інституті (з 1925 р. завідував кафедрою психіатрії), завідував кабінетом з вивчення поведінки дитини в Інституті гігієни виховання, секцією кримінально-психологічних та психопатологічних досліджень Київського інституту науково-судової експертизи. Разом з Б. Маньківським заснував журнал «Современная психоневрология» і був його редактором. Після 1925 р. переїхав на вул. В. Гершуні (тепер О. Гончара, 15/8).

З 1920-х pp. садибу займали різні медичні заклади, з 1927 р. – Київський науково-дослідний психоневрологічний інститут, одним із засновників і науковим керівником якого був Маньківський Борис Микитович (1883 – 1962) – невропатолог, акад. АМН СРСР (з 1944), засл. діяч науки УРСР (з 1943). Праці присвячені нервовим захворюванням, пов’язаним зі змінами реактивності цілісного організму, розсіяному склерозу, нейроінфекціям, вивченню пухлин головного мозку, проблемам судинної патології головного мозку. Створив неврологічну школу в Україні.

Під час Великої Вітчизняної війни у будинку містився госпіталь, потім – санаторій. З 1952 р. тут функціонує Український науково-дослідний інститут ортопедії та травматології МОЗ УРСР, з 1965 р. – Київський науково-дослідний інститут ортопедії МОЗ УРСР, з 1991 р. – Український науково-дослідний інститут травматології і ортопедії МОЗ України. Створений 1919 р. Довгий час містився на вул. М. Грушевського, 7.

В 1956 – 73 рр. в інституті працював Богданов Федір Родіонович (1900 – 73) – ортопед-травматолог, чл.-кор. АМН СРСР (з 1952). У цей період був науковим керівником інституту, клініки ортопедії і травматології для дорослих, одночасно завідував кафедрою Київського інституту вдосконалення лікарів. Основні наукові праці присвячено захворюванням суглобів, порокам розвитку довгих трубчастих кісток тощо. Робочий кабінет ученого містився на першому поверсі особняка.

ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 1218; ф. Р-181, оп. 2, спр. 82;

ЦДІАУ, ф. 128, оп. 2 (эаг.), спр. 418;

Адрес-календарь и справочная книга Киевской губернии на 1888 год. – К., 1888;

Весь Киев: адресная и справочная книга на 1904 год. – К., 1904;

Гейманович А. И., Абашев-Константиновский А. Л. Профессор В. М. Гаккебуш (К 25-летию со дня смерти) // Врачебное дело. – 1957. – № 3;

Житков С. М. Биографии инженеров путей сообщения. – СПб., 1902. – Вып. 3;

Захарченко М. М. Киев теперь и прежде. – К., 1888;

Макаренко И. М., Полякова И. М. Биографический словарь заведующих кафедрами и профессоров Киевского медицинского института (1841 – 1991). – К., 1991;

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 1;

50 лет Киевского научно-исследовательского института ортопедии, 1919 – 1969. – К., 1969.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 299 – 300.