2003 р. Звід пам’яток Києва

Ірина Абрамова, Ольга Друг, Елла Піскова, Сергій Старченко

459.24. Садиба 1912–13, в якій містилися медичні заклади, де працювали відомі лікарі та вчені (архіт., іст.).

Вул. Пушкінська, 22. Складається з головного будинку на червоній лінії забудови вулиці й флігеля, розташованого паралельно йому в глибині подвір’я (обидва під одним номером). Сусідній двоповерховий будинок з флігелем (№ 22-а) не має архітектурної цінності.

До 1912 разом із ділянкою № 22-а утворювали єдину садибу, один з двох фасадних одноповерхових будинків і служби якої було знесено для зведення наявних споруд. 1912 ділянку придбав французький підданий Е. Бергоньє, на замовлення якого садибу було забудовано одночасно прибутковим будинком (№ 22) з чотири-, шести- та семикімнатними квартирами для здачі в оренду й флігелем (№ 22-б; загалом на 60 кімнат). Первісне секційне планування головного будинку передбачало високий рівень комфортності. На першому поверсі містилися магазини. Будівництво завершено у вересні 1913. Тепер садиби № 22 і 22-а об’єднані внутрішнім упорядкованим подвір’ям, на якому влаштовано сквер з лавами та парковою скульптурою. Ліворуч до головного будинку прилягає брама від старої огорожі садиби з сучасними металевими стулками й хвірткою.

Головний будинок. П’ятиповерховий з підвалом з боку вулиці; має шестиповерхове крило, що прилягає до правого флангу з подвір’я. Цегляний, тинькований під цеглу, цоколь облицьовано сірим полірованим гранітом, у плані Г-подібний. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі модерн. Головним композиційним акцентом є лівий ризаліт невеликого виносу із завершенням у вигляді аттика, декорованого ліпленим картушем в обрамленні рослинних гірлянд. Центр ризаліту на рівні другого–четвертого поверхів акцентовано тригранним еркером з видовженими вузькими вікнами. Еркер підкреслюють балкони різної форми.

З протилежного боку фасад завершує менший за розміром аттик, також оздоблений ліпленням. Площину першого поверху декоровано під дощаний руст, на інших поверхах гладеньку поверхню прорізують прямокутні вікна й балкони. Ліворуч на першому поверсі проїзд на подвір’я, перекритий тепер дверними стулками. В центрі головний вхід, за яким розташовані тамбур з вестибюлем та парадні сходи з металевим огородженням. Збереглися фрагменти ліпленого декору стін і стелі.

Флігель. П’ятиповерховий з невеликою мансардою по осі фасаду і підвалом, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі модерн. Композиція головного фасаду симетрична, декор (лиштви вікон, підвіконні ніші, лопатки, міжповерхові й вінцевий карнизи) змодельовано в цеглі. Стіни розчленовано лопатками, центральну частину виділено незначним ризалітом.

Ліворуч – головний вхід до будинку.

Особливістю композиційного вирішення є зовнішні металеві сходи й балкони, влаштовані на рівні другого–п’ятого поверхів на торці будинку. Первісне оздоблення інтер’єрів не збереглося.

Садиба – цінний зразок прибуткової житлової забудови міста поч. 20 ст., зведеної в стилі модерн.

1913 флігель було здано за контрактом для розміщення лікарні (на 10 років).

З 1913 тут містилася платна хірургічна і терапевтична лікарня, переведена сюди з бульв. Бібіковського, 4 (тепер бульв. Т. Шевченка). У 1920-х рр. її перетворили на Другу робітничу лікарню для обслуговування членів профспілок та їхніх родин.

У лікарні діяли хірургічне, терапевтичне, гінекологічне й травматологічне відділення, аптека, бактеріологічна лабораторія, рентгенкабінет. Медичному закладу було також передано споруди садиби № 22-а.

В 1920–30-х рр. у лікарні працювали відомі лікарі і вчені.

Кримов Олексій Петрович (1872–1954) – хірург, акад. АМН СРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1940), завідувач кафедр госпітальної (1913–23) і факультетської (1930–54) хірургії університету і медичного інституту. 1923–28 завідував хірургічним відділенням Другої робітничої лікарні. Досліджував вогнепальні аневризми, травми черепа і головного мозку, абсцеси легень, грижі, проблеми воєнно-польової хірургії. Після Великої Вітчизняної війни мешкав у фасадному будинку садиби на другому поверсі.

Тимофєєв Сергій Лук’янович (1875–1943) – травматолог, засновник і завідувач кафедр ортопедії й травматології (1923–32), воєнно-польової хірургії (1932–34) і кафедри хірургії санітарно-гігієнічного факультету (1934–41) Київського медичного інституту; завідувач травматологічного відділення Другої робітничої лікарні.

1920 фасадний будинок передано Інституту охорони здоров’я, створеному цього року на основі медичних факультетів Київського університету, Українського державного університету та Київського жіночого медичного інституту. З січня 1921 – Київська державна медична академія, з грудня 1921 – Київський державний медичний інститут. Тут містилися теоретичні кафедри: нормальної фізіології, фармакології, біологічної хімії, соціальної гігієни (з 1941 – соціальної гігієни й організації охорони здоров’я), історії медицини та інших, на яких працювали відомі лікарі та вчені.

Вашетко Микола Памфілович (1880–1960) – фармаколог, завідувач кафедри патологічної фізіології (1918–31).

Досліджував токсикози, роль нервової системи в регуляції обмінних процесів, вплив мікроелементів на організм тварини, патологію нирок. Читав лекції українською мовою.

Винокуров Сергій Ісайович (1899–1955) – біохімік, професор (з 1940), завідувач кафедри біохімії (1938–41, 1944–55), декан лікувального факультету (1944–47). Досліджував закономірності перетворення аскорбінової кислоти в тканинах організму. Розробив вітамінний препарат із хвої. Автор двох порадників з питань фізіології та біохімії харчування (1934, 1938).

Воронцов Данило Семенович (1886–1965) – фізіолог, акад. АН УРСР (з 1957), професор (з 1923), завідувач кафедри нормальної фізіології (1935–45).

Досліджував проблеми фізіології нервової системи, електрофізіології, відкрив т. зв. слідову електронегативність в електричній реакції нерва, з’ясував походження позитивного коливання нервового струму. Засновник вітчизняної школи електрофізіологів.

Каган Соломон Соломонович (1894–1965) – гігієніст, професор (з 1926), завідувач кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я (1924–29, 1934–52). Досліджував проблеми соціальної гігієни, санітарної статистики, демографії, історії медицини.

Кравченко Сергій Семенович (1879–?) – біохімік, завідувач кафедри біохімії (1922–32). При ньому було проведено реорганізацію навчального процесу з метою поліпшення теоретичної та практичної підготовки майбутніх лікарів.

Радченко Сергій Іванович (1880–1942) – гігієніст, завідувач кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я (1929–34), пізніше професор. Один із засновників санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту (1935–36 декан).

Фердман Давид Лазарович (1903–70) – біохімік, чл.-кор. АН УРСР (з 1939) та АН СРСР (з 1946). В 1944–70 завідувач відділу Інституту біохімії АН УРСР, професор кафедри біохімії Київського медичного інституту. Досліджував проблеми біохімії м’язів.

Фольборт Георгій Володимирович (1885–1960) – фізіолог, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки УРСР (з 1953), завідувач кафедри нормальної фізіології (1946–60), засідання якої у повоєнні роки відбувалися на квартирі вченого у цьому будинку. Одночасно працював в Інституті фізіології ім. О. Богомольця АН УРСР, очолював відділ вищої нервової діяльності й трофічних функцій. Відкрив негативні (гальмівні) нервові рефлекси, розробив метод подвійної жовчної фістули, встановив основні закономірності процесів виснаження та відновлення. Створив наукову школу. 1946–56 мешкав у цьому будинку на другому поверсі (квартира № 7), 1956–60 – на вул. Прорізній, 10.

Фомін Сергій Васильович (1902–?) – біохімік, завідувач кафедри біохімії (1932–37). Досліджував активність протеазів і протеолітичних процесів у м’язовій тканині тощо.

Чаговець Василь Юрійович (1873–1941) – фізіолог, акад. АН УРСР (з 1939), завідувач кафедри нормальної фізіології Київського університету і Київського медичного інституту (1910–35), пізніше професор кафедри, з 1936 одночасно професор Другого Київського медичного інституту. Розробив метод електрогастрографії, іонну теорію походження біоелектричних подразників у живій тканині. Основоположник сучасної електрофізіології.

Під керівництвом вченого конструювали вітчизняні апарати, зокрема т. зв. маятник Гельмгольца, струнні гальванометри різних моделей.

Чаговець Ростислав Всеволодович (1904–82) – біохімік, акад. АН УРСР (з 1967), заслужений діяч науки УРСР (з 1964). В 1932–50 працював на кафедрі біохімії Київського медичного інституту, одночасно з 1933 – в Інституті біохімії АН УРСР (1948–76 завідувач відділу). Досліджував проблеми біохімії м’язів, обмін води в організмі, проблеми вітамінотерапії.

Черкес Олександр Ілліч (1894–1974) – фармаколог, акад. АМН СРСР (з 1960), заслужений діяч науки УРСР (з 1946), професор (з 1940), завідувач кафедри фармакології (1944–71), професор-консультант (1971–74). Розробив теорію трофічної дії серцевих глікозидів, нові серцево-судинні ліки, створив класифікацію токсичних гіпоксій (1935). Після війни (до серед. 1950-х рр.) жив у головному будинку на другому поверсі.

Шкавера Григорій Лаврентійович (1884–1953) – фармаколог, завідувач кафедри фармакології (1925–41 і 1943–44), професор кафедри (1944–49). Досліджував фармакологію ендокринних залоз, судинної системи, механізм дії ліків і отрут. Розроблений вченим метод дослідження на ізольованих ендокринних залозах набув всесвітнього визнання.

Тепер головний будинок – фармацевтичний корпус Національного медичного університету ім. О. Богомольця, флігель – діагностично-лікувальний корпус Київської міської клінічної ендокринологічної лікарні з кафедрою ендокринології медичного університету.

Література:

ДАК, ф. 19, оп. 1, спр. 2541; ф. 100, оп. 1, спр. 315; ф. 143, оп. 2, спр. 102, 715, 2703; Весь Киев: Адресная и справочная книга на… (1912–1915) год. – К., 1912–1915; Макаренко И. М., Полякова И. М. Биографический словарь заведующих кафедрами и профессоров Киевского медицинского института (1841–1991). – К., 1991; Путілін М. І. Г. В. Фольборт. – К., 1975; 150 лет Киевскому медицинскому институту. – К., 1991; Уся Київщина: Довідна книга на 1928 рік. – К., 1928.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1012 – 1013.