Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Ірина Абрамова, Ольга Друг

459.10. Житловий будинок 1842–43, в якому проживала родина Дуніних-Борковських, перебували Милорадовичі Г. О. і Л. О. (архіт., іст.).

Вул. Пушкінська, 22-а. У ряді забудови вулиці.

Споруджено за проектом арх. Л. Станзані на території великої садиби, що обіймала й суміжну ділянку під сучасним № 22 (відокремилася 1912).

390 кв. сажнів садиби займав великий сад. Окрім того, там стояли два цегляні одноповерхові фасадні будинки, два одноповерхові флігелі (дерев’яний і цегляний), каретник, стайня, льодовня, дров’яники (не збереглися). По фронту вулиці між будинками була цегляна огорожа (дійшла до наших днів). За описом 1880-х рр., у напівповерсі будинку містилися льохи, на поверсі – десять великих кімнат, кухня, три передпокої, кімнати для кухаря й прислуги, відхідник. У будинку було 17 дубових двостулкових дверей, дев’ять груб і один камін, у п’яти кімнатах – паркетна підлога. 1912 новим власником забудовано багатоповерховими спорудами ділянку на вул. Пушкінській, 22.

Одноповерховий з цокольним напівповерхом і підвалом, цегляний, тинькований, у плані П-подібний, з витягнутим у глибину ділянки лівим одноповерховим крилом. У радянський час внутрішнє планування зазнало істотних змін (тепер коридорне).

Оздоблений у стилі класицизм. Фасад – з непарним числом віконних прорізів і дерев’яним карнизом, глуху площину цокольного напівповерху розшито рустом. Гладеньку поверхню поверху прорізують сім прямокутних вікон без лиштв. До правого флангу прилягає тамбур з прямокутним отвором входу.

Обабіч фасаду залишилися відрізки цегляної огорожі: ліворуч – суцільної з цоколем, трьома фільонками й карнизом, праворуч – з в’їзною брамою, що веде до впорядкованого подвір’я зі сквериком, лавами і скульптурою. Браму перекрито аркою лучкового абрису під карнизом з мережкою сухариків та невисоким трикутним щипцем з бічними стовпчиками.

Будинок – рідкісний зразок житлової забудови Києва 1-ї пол. 19 ст.

З 1872 садибою володіла Дуніна-Борковська Олександра Олександрівна (1835–1906) з відомого українського старшинського роду сербського походження Милорадовичів на Чернігівщині, старша сестра Г. і Л. Милорадовичів, які бували у цій садибі, а Л. Милорадович виступав повіреним під час її купівлі.

Її чоловік Дунін-Борковський Василь Дмитрович (1819–1892) – державний, громадський діяч, попечитель Чернігівських богоугодних закладів (1849–52), з 1865 до переїзду у Київ послідовно Катеринославський, Могильовський губернатор.

Милорадович Григорій Олександрович (1839–1905) – військовий, історик, громадський діяч, граф (з 1873). 1871–78 флігель-ад’ютант імператора, учасник російсько-турецької війни 1877–78, з 1888 генерал-лейтенант. 1890–96 чернігівський губернський предводитель дворянства, організатор і перший голова Чернігівської губернської вченої архівної комісії. Автор творів з історії та археології України, генеалогії, геральдики тощо.

Милорадович Леонід Олександрович (1841–1908) – дипломат, публіцист, громадський діяч, голова Київського мирового з’їзду (з 1868), Київський віце-губернатор (1876–79), Подільський губернатор (1879–82).

Після смерті О. Дуніної-Борковської садибою володів її син О. Дунін-Борковський. 1912 він продав ділянку: частину придбав французький громадянин Е. Бергоньє (тепер № 22), частину – цукропромисловець К. Ярошинський (тепер № 22-а).

У радянський час садибу націоналізовано, з 1920-х рр. тут містилися спочатку Музей праці, згодом – Друга робітнича лікарня, якій належав також флігель садиби № 22.

Тепер у будинку Київська міська клінічна ендокринологічна лікарня, якій належить і флігель садиби № 22 (нині – діагностично-лікувальний корпус лікарні).

Література:

ДАК, ф. 19, оп. 1, спр. 2541; ф. 100, оп. 1, спр. 315; ф. 143, оп. 2, спр. 102, 715, 2703; Список абонентов Киевской городской телефонной сети на 1922/23. – К., 1922.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 998.