2003 р. Звід пам’яток Києва

Юрій Асеєв, Сергій Кілессо, Дмитро Малаков, Елла Піскова, Віктор Чепелик

459.16. Житловий будинок кооперативу «Науковий працівник» 1928–30, в якому проживали відомі діячі науки і культури (архіт., іст.).

Вул. Пушкінська, 7. На червоній лінії забудови вулиці.

Один з перших у радянський час кооперативних житлових будинків Києва. За масштабом і формами добре вписаний до ансамблю забудови вулиці. Зведено за проектом арх. Д. Дяченка з використанням стін споруди лазні, будівництво якої було розпочато у 1910-х рр. Останнє вплинуло на певну складність планування квартир та їхню однобічну орієнтацію. У вересні 1941, під час нищення Хрещатика, будинок горів (було ушкоджено дах), втратив три вінцеві фронтони. У повоєнний час відновлений.

Чотириповерховий, цегляний, тинькований, у плані прямокутний, односекційний, перекриття залізобетонні.

Дах вальмовий, з бляшаним покриттям.

Будинок зазнав перепланувань, нумерацію квартир змінено.

В оздобленні фасаду архітектор з великою майстерністю застосував стилістику українського бароко. Фасадна композиція точно відбиває планувальне вирішення – п’ятиквартирна секція з різними квартирами на поверсі (від дво- до шестикімнатної). Три сходові клітки, з яких середня – парадна, визначили триосьову композицію головного фасаду, кожну з осей якого було закріплено пластикою прорізів, балконами й фронтонами (втрачені). Триярусне горизонтальне членування фасаду (цоколь, два нижні й два верхні поверхи) сприяло його вдалому вирішенню – так само, як і субординацію фронтонів, з яких середній був найбільшим і мав яскраво виявлені барокові форми з волютами, два бічні – дуже скромними й повністю підпорядкованими середньому. На двох верхніх поверхах простінки між вікнами підсилено розкріпованими лопатками, з’єднаними вгорі активними гуртами у вигляді трикутних сандриків. Завдяки цьому виразність фасадів помітно зростає. Активні форми сандриків утворюють своєрідний фриз, що вінчає фасадну площину.

Будинок – зразок новаційного напряму необароко в архітектурі Києва.

У будинку проживали відомі діячі науки і культури.

1932–37 у квартирі № 11 – Дяченко Дмитро Михайлович (1887–1942) – архітектор, чл.-кор. Академії архітектури СРСР (з 1935). По закінченні Санкт-Петербурзького інституту цивільних інженерів (1914) працював земським інженером на Полтавщині. З 1917 жив у Києві, інженер Київського губернського земства, один із засновників і перший ректор Київського архітектурного інституту (1918–23), професор Української сільськогосподарської академії (1925–30). У 1932–37 професор Київського художнього інституту. Творець нового українського стилю в архітектурі.

За його проектами 1925–30 у стилі українського бароко збудовано комплекс Сільськогосподарського академічного містечка в Голосієві і цей будинок. За стилістичне вирішення цих споруд на поч. 1930-х рр. зазнав критики і переслідувань, був змушений надалі відмовитися від використання цього стилю у своїй творчості. Будинок Торговельної академії (1935–38) на сучасному просп. Перемоги, 10 спроектував уже у формах неокласицизму.

1931 вперше заарештований у Києві, згодом звільнений. 1937 на Першому з’їзді Спілки архітекторів Радянської України змушений був виступити з каяттям і засудженням своїх «архітектурних гріхів». 1937 переїхав у Москву, де 1941 заарештований і засуджений на вісім років виправних таборів у Саратовській обл., де й помер. Був похований у братській могилі, яку знищено. 1957 реабілітований.

До 1931 у квартирі № 11 – Корчак-Чепурківський Овксентій Васильович (1857–1947) – гігієніст та епідеміолог, педагог, акад. ВУАН (з 1921). У цей період завідувач організованої ним кафедри гігієни і санітарії, кабінету практичної медицини та епідеміології ВУАН, консультант Інституту демографії і санітарної статистики ВУАН; почесний голова медичної секції, голова науково-педагогічної комісії і Педагогічного товариства ВУАН, член Київського окружного комітету Українського товариства Червоного Хреста. У 1928–34 неодмінний секретар Президії ВУАН. Наукові праці присвячено проблемам епідеміології та санітарного стану населення. Розробив сучасну номенклатуру хвороб українською мовою. Раніше мешкав на вул. Ірининській, 3, квартира № 5; з 1931 – на вул. Лютеранській, 21/12.

1929–32 у квартирі № 19 – Різниченко Володимир Васильович (1870–1932) – геолог та географ, акад. ВУАН (з 1929), член Російського географічного товариства, НТШ у Львові (з 1929) та багатьох інших наукових товариств України і Росії; художник-карикатурист і поет (псевдоніми: Велентій, Гайд та ін.). Під час проживання у цьому будинку директор Українського науково-дослідного геологічного інституту (1930–32); директор (1927–29), пізніше старший геолог Українського геологічного комітету; дійсний член науково-дослідної кафедри динамічної геології, секретар геологічної секції Фізико-математичного відділу ВУАН.

Досліджував Лівобережжя України, Середню Наддніпрянщину (особливо район Канівських дислокацій). Організатор і керівник комісії з вивчення четвертинного періоду в Україні (1930), член Ради бюро СРСР Міжнародної асоціації з вивчення четвертинних відкладів Європи. Організував і очолив першу комплексну експедицію в район Дніпробуду. У 1920-і рр. мешкав на сучасній вул. І. Франка, 4-а, квартира № 2.

До 1941 у квартирі № 8 – Щитківський Іван Іванович (1866–1942) – історик, співробітник Історичної секції ВУАН (1924–30), очолюваної академіком М. Грушевським, секретар комісії Києва і Правобережжя. Досліджував історію забудови Києва 1-ї пол. 19 ст., зокрема першого будинку театру і творчість арх. О. Беретті, торговельно-промислове життя Києва кін. 18 – поч. 19 ст., діяльність Комітету із спорудження пам’ятника Т. Шевченку в Києві (очолював його в 1908–14 як гласний Київської думи) та інші питання києвознавства. Влітку 1930 звільнений з роботи під час «чистки» апарату ВУАН.

1941, після пожежі в будинку, переїхав на вул. Гоголівську, 34-а, корпус 3, квартира № 134 (тепер вул. Ю. Коцюбинського, 14). Бідуючи, помер в окупованому Києві.

Тепер на першому поверсі будинку офіси, кафе.

Література:

ДАКО, ф. 2412 (0035), оп. 2, спр. 80; ІР НБУ, ф. 1, № 12788; ф. Х, № 4197; НА Президії НАНУ. Особова спр. акад. В. Різниченка; Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 166, оп. 9, спр. 1459; ЦДІАКУ, ф. 712, оп. 4, спр. 154; Володимир Васильович Різниченко (Некролог) // Вісті ВУАН. – 1932. – № 2; Івченко В. На семи вітрах // Наука і суспільство. – 1982. – № 6; Історія українського мистецтва. – К., 1967. – Т. 5; Київ: Провідник. – К., 1930; Коган С. С. Видатний санітарний діяч України – академік АН УРСР О. В. Корчак-Чепурківський. – К., 1965; Корчак-Чепурківський (Некролог) // Вісник АН УРСР. – 1947. – № 7; Лебедев С. А. Гражданский инженер Д. М. Дяченко // Стр-во и архитектура. – 1972. – № 2; Нариси історії архітектури Української РСР (радянський період). – К., 1962; Наука и научные работники СССР. – Л., 1928. – Ч. VI.; Нові студії з історії Києва Володимира Івановича Щербини. – К., 1926; Синяк К. М., Рудиченко В. Ф. Авксентий Васильевич Корчак-Чепуркивский (К 125-летию со дня рождения) // Врачебное дело. – 1983. – № 4; Трипольська М. І. Вшанування пам’яті академіка В. В. Різниченка (До 100-річчя від дня народження геолога та географа) // Геолог. журнал. – 1971. – Т. 31. – Вип. 3; Чепелик В. Творець українського необароко // Хроніка-2000. – 1997. – Вип. 17–18.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1004 – 1005.