2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Лариса Федорова

459.29. Садиба 2-ї пол. 19 – поч. 20 ст., в якій проживав Ульянов Д. І., містилися приватні навчальні заклади, правління Спілки композиторів України, редакція журналу «Радуга», де працювали відомі діячі науки і культури (архіт., іст.).

Вул. Пушкінська, 32–32-а, 32-б. Складається з головного будинку (№ 32–32-а) на червоній лінії забудови вулиці й флігеля у глибині ділянки (№ 32-б).

Головний будинок (№ 32–32-а).

Споруджено 1875 за проектом арх. О. Шіле на замовлення дружини генерала Д. Павлової.

Двоповерховий з цокольним напівповерхом і підвалами, цегляний, пофарбований. У тилу середньої частини чолового об’єму надбудовано мезонін.

Будівля вирізняється унікальним планувальним вирішенням: складається з двох прямокутних у плані корпусів, коротший з яких (№ 32-а) розташований у другому ряді забудови паралельно фасадному (№ 32) і з’єднаний з ним двоповерховими переходами-галереями, внаслідок чого утворилося замкнене подвір’я-каре з чотирма арками проїздів по осях флангів. Перекриті коробовими склепіннями головні проїзди ведуть з вулиці в глибину подвір’я. Чоловий корпус складається з двох симетричних секцій з окремими входами.

Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у цегляному стилі з окремими декоративними деталями неоготичного характеру (карниз, щипці тощо). На чоловому симетричному фасаді виділено три композиційні осі, одна з яких відповідає в’їзній арці, дві бічні – входам. Центральну вісь на другому поверсі підкреслено розкріповкою, балконом та прямокутним тридільним аттиком, бічні – прямокутними в плані еркерами на ступінчастих цегляних кронштейнах та трикутними щипцями.

Додатковим архітектурним засобом, що виділяє осі, є аркові вікна. Інші вікна прямокутної форми. Площину стіни розчленовано лопатками та гуртами, завершено ярусним чарунковим карнизом з парапетами. Цегляний декор складається з зубців, нішок, ступінчастих кронштейнів і модульйонів, тонких напівколонок в обрамленні окремих вікон. Обабіч арки проїзду розташовані декоративні аркові ніші.

Тильні фасади вирішені стримано, без декору.

Будинок відзначається незвичайною об’ємно-просторовою структурою.

Флігель (№ 32-б).

У глибині ділянки, паралельно головному будинку. Зведено у кін. 19 – на поч. 20 ст. як житловий будинок.

Первісно триповерховий з підвалами (четвертий поверх і мансарду надбудовано у радянський час), цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, трисекційний. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

Симетричний головний фасад на двадцять п’ять віконних осей вирішено у цегляному стилі з елементами неоготики і фортечної архітектури. Дві композиційні осі виділено двовіконними розкріповками, оздобленими ланцюжками (наріжними й середнім) діамантового й окантового рустів, що чергуються. Нижче надбудованого поверху в розкріповках залишився ряд невеликих прямокутних отворів, що імітують бійниці. Основні площини первісного фасаду двоярусні: перший ярус рустований, другий і третій поверхи об’єднані в другий ярус окантованими зубцями стрілчастими арками, які охоплюють один ряд вікон. Вікна та двері – з лучковими перемичками.

Над вікнами третього поверху розетки з декоративним елементом у вигляді чотирилисника. Підвіконні нішки оформлено городцями (другий поверх) та поребриком (третій поверх), надвіконня першого поверху – ступінчастими зубцями. Первісні грати балконів майже не збереглися.

Будинок – рідкісний зразок застосування форм неоготики з елементами оборонного будівництва в житловій архітектурі міста.

Серед історичної забудови центру Києва садиба виділяється оригінальністю архітектурно-планувального вирішення.

З жовтня 1903 до 2 січня 1904 й у листопаді 1904 – січні 1905 у квартирі № 4 головного будинку проживав Ульянов Дмитро Ілліч (1874–1943) – політичний, державний діяч. Брат В. Леніна. Мешкав разом з дружиною А. Нещеретовою-Ульяновою. Прибув у Київ у серпні 1903 за дорученням ЦК РСДРП. Спочатку жив на сучасній вул. Б. Хмельницького, 80 (будинок не зберігся). Офіційно займався медичною практикою у клініці М. Жука (вул. Саксаганського, 122; будинок не зберігся). Нелегально брав участь у діяльності Російського бюро ЦК РСДРП, один з трьох членів якого Г. Кржижановський жив на сусідній вул. Терещенківській, 11.

2 січня 1904 Д. Ульянов заарештований, до 22 листопада утримувався в Лук’янівській в’язниці. Звільнений за браком доказів. 10 січня 1905 виїхав з Києва.

На поч. 20 ст. у садибі містилися зуболікувальна школа приват-доцента Київського університету М. Жука, в якій викладали відомі лікарі й вчені, професори університету В. Високович і П. Морозов, приват-доцент А.-Ф. Ю. Зіверт; приватний навчальний заклад 1-го розряду (за програмою міністерських гімназій) В. Покривницького, в якому працював історик П. Смирнов.

У 1900–10-х рр. другий поверх головного будинку займала приватна жіноча гімназія С. Ігнатьєвої. 1915 в ній викладала російську мову С. Зелінська-Луначарська, дружина брата відомого політичного і державного діяча А. Луначарського, яка брала активну участь у громадському і культурному житті Києва.

С. Ігнатьєва видавала ілюстрований журнал для сім’ї й школи «Утро жизни», редакція якого працювала у цьому ж будинку. Редактор С. Мельников.

1919 тут містився приватний навчальний заклад Л. Сороколової, в якому вчився у старшому підготовчому класі майбутній письменник В. Некрасов.

З 1968 у головному будинку працювала редакція щомісячного літературно-художнього і громадсько-політичного журналу «Радуга» – органу Спілки письменників України. Протягом 20 років членом його редколегії був В. Некрасов. З 2002 редакція журналу міститься на вул. Б. Хмельницького, 51-а.

З 1968 в будинку № 32 містяться правління Спілки композиторів України та її Київської організації, видавництво «Музична Україна». З їхньою роботою пов’язана діяльність відомих українських композиторів і музичних діячів.

1968–89 головою правління Спілки композиторів України був Штогаренко Андрій Якович (1902–92) – композитор, педагог, народний артист СРСР (з 1972), Герой Соціалістичної Праці (1982).

1963 ліворуч від проїзду на подвір’я головного будинку встановлено гранітну меморіальну дошку, 1970 замінено на бронзову з барельєфним портретом Д. Ульянова (ск. К. Кузнецов, арх. В. Гнєздилов).

Тепер частину приміщень садиби займають також Національна всеукраїнська музична спілка, Національна спілка композиторів України, Національний ансамбль «Київська камерата» (№ 32), Київське регіональне представництво Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення», кафе-бар-ресторан (№ 32–32-а), офіси (№ 32-а, 32-б).

Література:

ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 909; Некрасов В. П. Записки зеваки. – М., 1991; Ремезовский И. Д. Ульяновы в Киеве. – К., 1980.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1018 – 1019.