Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Тетяна Григор’єва, Марина Протаc

252.3. Могила Ватутіна М. Ф. 1944, пам’ятник, 1948 (іст., мист.).

Навпроти входу до парку з боку вул. М. Грушевського.

Ватутін Микола Федорович (3.12.1901, с. Чепухіно, тепер с. Ватутіно, Бєлгородська обл., Російська Федерація – 15.04.1944, Київ) – військовий діяч, генерал армії (з 1943), Герой Радянського Союзу (1965). Народився в селянській сім’ї. З 1920 у лавах Червоної армії. 1924 навчався у Київській об’єднаній вищій командній школі ім. С. Каменєва (колишнє Олексіївське інженерне училище; бульв. Лесі Українки, 25); 1929 закінчив Військову академію ім. М. Фрунзе, 1937 – Військову академію Генштабу. 1937–40 – заступник начальника, начальник штабу Київського Особливого військового округу.

З 1940 начальник Оперативного управління, потім перший заступник начальника Генштабу. В червні 1941 генерал-лейтенант. Під час Великої Вітчизняної війни 1941–45 – начальник штабу Північно-Західного фронту (з червня 1941), заступник начальника Генштабу (з травня 1942), командувач військ Воронезького (липень–жовтень 1942 і березень–жовтень 1943), Південно-Західного (жовтень 1942 – березень 1943) та 1-го Українського (жовтень 1943 – березень 1944) фронтів.

М. Ватутін брав безпосередню участь у плануванні та здійсненні операцій у Сталінградській і Курській битвах, у визволенні Лівобережної України, проведенні Острозько-Россошанської, Київських наступальної та оборонної операціях. 6 листопада 1943 війська 1-го Українського фронту, форсувавши Дніпро, визволили Київ від нацистських окупантів. Під час підготовки наступальної Проскурівсько-Чернівецької операції М. Ватутін проводив оперативну нараду у штабі 13-ї армії, звідки 29 лютого 1944 виїхав у розташування 60-ї армії. На північній околиці с. Милятин Рівненської обл. був тяжко поранений у сутичці з загоном УПА, перевезений до госпіталю в Києві (вул. Артема, 27), де помер у ніч на 15 квітня.

М. Ватутін вніс значний вклад у розвиток теорії воєнного мистецтва з питань оточення великих угруповань противника, у застосування пересувних груп фронту. Ім’я генерала носить один з проспектів Києва.

25 січня 1948 на могилі відкрито пам’ятник (ск. Є. Вучетич, арх. Я. Білопольський), орієнтований на вул. М. Грушевського. Розміри: вис. скульптури – 3,65 м, постаменту і цоколю – 4,5 м, пл. мозаїчного панно – 35 кв. м.

Постать М. Ватутіна, висічена з блоку сірого граніту, встановлена на прямокутному постаменті. Постамент і цоколь, що має форму зрізаної піраміди, виготовлені з блоків чорного лабрадориту.

По периметру постамент облямовують лаврові бронзові гірлянди. На торцях викарбувано два рельєфи, які відтворюють епізоди форсування Дніпра і зустрічі українського народу з визволителями (ск. П. Ульянов). На чоловому боці бронзовими літерами викарбувано присвятний напис. Могила оточена невисоким гранітним бордюром і вкрита симетрично розташованими кольоровими мозаїчними композиціями, що символізують військову доблесть, безсмертя подвигу – прапори, смолоскипи, орденські стрічки, об’єднані фризом з листя лавра і дуба, а також орденів (худ. С. Кириченко). У центрі мозаїчного панно встановлено гранітну плиту з посвятою.

Скульптор Є. Вучетич – один з небагатьох митців, який міг дотримуватися компромісу між нормативністю єдиного методу соціалістичного реалізму й пластикою, композиційно просторова генеза якої вкорінена в античні та ренесансні традиції, а образна структура сформована в реалістичному мистецтві 2-ї пол. 19 ст. Задля монументальної цілісності митець зобразив М. Ватутіна у шинелі, ожививши великі площини стриманим ритмом вертикальних складок. Композиційно-образним засобом художньої структури пам’ятника є портретно деталізований психологізм з акцентуванням рис воїнської героїки, впевненості в перемозі, метаморфозованих в імперсональну характеристику колективного образу Радянської армії.

Чіткий силует пам’ятника добре сприймається на зеленому тлі Маріїнського парку.

Література:

Брагин М. Ватутин (Путь генерала). 1901–1944. – М., 1954; В битве за Киев: Воспоминания, очерки /Под. общ. ред. Д. Ф. Григоровича; Сост. В. С. Королев. – К., 1983; Історія українського мистецтва: В 6 т. – К., 1968. – Т. 6; Парамонов А. Евгений Викторович Вучетич. – М., 1962; Полководцы и военачальники Великой Отечественной: Сб. – М., 1971.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 620 – 621.