2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Лариса Федорова

296.9. Садиба «Судового двору» Києво-Печерської лаври 1897, в якій проживали Меньшов Д. П., Полонська-Василенко Н. Д. (іст.).

Вул. Московська, 30.

Складається з трьох споруд: головного будинку на червоній лінії забудови вулиці, флігеля, розташованого паралельно йому, і службового корпусу в глибині ділянки. З 18 ст. ділянка належала Києво-Печерській лаврі. Відома під назвою «Судовий двір», здавалася в оренду приватним особам.

1803–05 за проектом арх. А. Меленського зведено двоповерховий (дерев’яний поверх на цегляному цокольному поверсі) головний будинок, в якому орендарі влаштували «Зелений готель», або «Зелений трактир з нумерами». Назва походить, імовірно, від зеленого кольору даху та кахляних груб.

У 1-й пол. 19 ст. готель вважався найкращим у Києві. В ньому зупинялося чимало видатних діячів: письменники Т. Шевченко (згадує його в повісті «Близнецы»), Є. Гребінка, О. Грибоєдов, учасники декабристського руху та ін.

Наприкінці 19 ст. «Судовий двір» звільнили від старої забудови. За проектом арх. В. Ніколаєва збудували новий комплекс, який складався з трьох цегляних споруд: триповерхового з підвалом головного будинку, триповерхового з підвалом флігеля та одноповерхового службового корпусу (тепер частково розібраний). Фасади будівель вирішені в лицьовій цеглі. Головний будинок і флігель були житловими, використовувались як прибуткова нерухомість Лаври. Деякі квартири винаймалися під контори. З 1915 частину приміщень першого й другого поверхів головного будинку орендувало Печерське поштово-телеграфне відділення. 1918 головний будинок садиби значно пошкоджено. Восени 1919 за денікінців у ньому перебувала Печерська частина міської державної варти, яка зробила тут ремонт. Обидві будівлі зазнали перепланування.

З 1911 у квартирі № 2 (вірогідно у флігелі) мешкала родина Меньшових.

Раніше проживали на вул. Інститутській, 25 (будинок не зберігся) і 27/6.

До 1917 тут жив (з перервами) Меньшов Дмитро Петрович (1855–1918) – генерал-лейтенант (з 1915), військовий історик, архівіст, громадський діяч. Батько історика Н. Полонської-Василенко. Учасник російсько-турецької війни 1877–78. По закінченні Миколаївської артилерійської академії (1882) служив у Харківському, з 1889 – Київському військових округах.

З 1908 – начальник Київського окружного артилерійського складу, генерал-майор. На складі старого Арсеналу на вул. Микільській (тепер вул. Січневого повстання, 30) знайшов документи польових артилерійських управлінь 1-ї та 2-ї армій, штабів артилерійських дивізій, облогових парків, накази по військах і арміях 1-ї пол. 19 ст. і кілька років присвятив їх вивченню, систематизації та публікації. Таким чином сформував кілька тисяч справ. Був одним з ініціаторів створення Військово-центрального архіву КВО. Член Ради, голова Розпорядчого комітету, товариш голови Архівної комісії і хранитель архіву Київського відділу Російського військово-історичного товариства, що зорганізувалося 1909. Брав активну участь у створенні Військово-історичного музею товариства, який відкрився 1910 у приміщенні Київського художньо-промислового і наукового музею.

Автор численних публікацій в часопису товариства – «Военно-историческом вестнике», а також у «Русском архиве», «Русской старине». Під час 1-ї світової війни – помічник начальника артилерійських постачань Південно-Західного фронту, перебував у Кам’янці-Подільському, з червня 1917 – у Житомирі. 1917 з початком українізації перейшов на службу в українську армію, гарматний отаман, член Генерального військового штабу. Смертельно поранений у Житомирі 29 грудня 1917 збільшовиченими солдатами російської армії. Похований на Аскольдовій могилі у Києві (могила не збереглася).

З 1911 до поч. 1920-х рр. тут проживала (з перервами) Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна (1884–1973) – історик, педагог, громадська діячка. Дочка Д. Меньшова. Ще під час навчання у Фундуклеївській (Маріїнській) гімназії захопилася історією та археологією України, чому сприяли її батько, історіограф В. Іконников, археограф І. Каманін, які бували в домі Меньшових. 1906 одружилася, взявши прізвище чоловіка. 1914 невдалий шлюб розірвано. З 1909 працювала у Київському художньо-промисловому і науковому музеї, брала участь у розкопках В. Хвойки в с. Білогородка. 1911 закінчила історико-філологічне відділення Вищих жіночих курсів у Києві, учениця професора М. Довнар-Запольського.

1912–15 – асистентка кафедри історії Росії і методики Вищих жіночих курсів у Києві, одночасно викладала історію у кількох жіночих гімназіях (з 1910). 1913 склала іспити на історико-філологічному факультеті Київського університету. 1913–14 вийшла її найзначніша археологічна праця – «Культурно-історичний атлас з російської історії» за ред. М. Довнар-Запольського, призначена для середніх шкіл. Була членом Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва (з 1911), Історичного товариства Нестора-літописця (з 1912), комісії відділу «Старий Київ» Київського товариства старожитностей і мистецтв та Київського художньо-промислового і наукового музею (з 1913).

1916–20 – приват-доцент університету з курсів археології, російської історії та етнографії, 1918–20 – завідувачка його археологічного музею. 1917–20 – професор Вищих жіночих курсів А. Жекуліної і Київського географічного інституту, 1917–21 – професор Київського університету-політехнікуму, 1918–24 – професор і вчений секретар Археологічного інституту. 1923 одружилася з істориком держави і права, акад. УАН (з 1920), головою Соціально-економічного відділу ВУАН Василенком Миколою Прокоповичем (1866–1935) і переїхала до нього на вул. Тарасівську, 20 (будинок не зберігся). 1943 виїхала до Німеччини. На еміграції – професор УВУ, Української православної богословської академії, дійсний член УВАН, НТШ, Міжнародної академії наук у Парижі.

Головний будинок (з 1920-х рр.) і флігель (з 1950-х рр.) використовуються Печерським відділенням міліції. У службовому корпусі розміщений гараж.

Література:

ЦДІАКУ, ф. 128. оп. 1 заг., спр. 882; оп. 2 заг., спр. 621; ф. 1196, оп. 1, спр. 1–3, 15, 16, 55; Верба І. В., Овчаренко П. Д., Рубльов О. С. Н. Д. Полонська-Василенко: Іст.-біогр. нарис життя та діяльності // Полонська-Василенко Н. Д. Українська академія наук (Нарис історії). – К., 1993; Климова К. Меньшов Д. П. // Українські архівісти: Біобібліогр. довідник: У 3 вип. / Упоряд.: О. М. Коваль, І. Б. Матяш, В. С. Шандра. – К., 1999. – Вип. 1 (ХІХ ст. – 1930-і рр.); Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет українських визвольних змагань. – Львів, 1995; Микола Прокопович Василенко / В. В. Вороненко, Л. Д. Кістерська, Л. В. Матвєєва, І. Б. Усенко. – К., 1991; Моргун О. До життєпису Наталії Дмитрівни Полонської-Василенко-Моргун // Укр. історик. – 1983. – № 2–4; Омельченко В. Наталія Полонська-Василенко (З нагоди 85-ої річниці з дня народження і 60-ої річниці науково-академічної діяльності). – 1969. – № 1–3; Полонська-Василенко Н. До історії архівів Києва // Укр. історик. – 1968. – № 1–4; Її ж. Київ часів М. Зерова та П. Филиповича // Хроніка-2000. – 1993. – Вип. 1–2; Її ж. Революція 1917 року // Укр. історик. – 1988. – № 1–4; Її ж. Революція 1917: Спогади // Укр. історик. – 1994. – № 1–4; 1995. – № 1–4; Ульяновський В. Наталія Полонська-Василенко: Штрихи до портрета // Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. – 2-е вид. – К., 1993. – Т. 1; Хінкулов Л. Ф. Літературні зустрічі. – К., 1980.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 751.